• Сьогодні: Субота, 8 Травня, 2021
Інфо ПС

ЗМІ і журналістика, час і Україна

Медіа ставлять проблеми, розмовляють зі спеціалістами та експертами, визначають тенденції суспільного розвитку, медіа є майданчиками для широкої суспільної дискусії, вони репрезентують різні погляди на розвиток країни, погляди політичних партій, погляди громадянського суспільства, погляди окремих громадян, медіа дозволяють людям краще визначитися зі своїм вибором під час парламентських, президентських і місцевих  перегонів. Оце і є функції четвертої влади. І лише в цьому дієвість журналістики.

Журналісти – така ж частина суспільства, як і всі інші. Як влада, як держава. В цивілізованому світі держава, медіа і суспільство нероздільні. Вони повинні взаємодіяти. Виборець звертається до телеканалів, сайтів або радіопрограм у відповідності до того, що є головним джерелом його інформації. Робить свій відповідальний вибір під час виборчих перегонів, а депутати місцевих органів влади, законодавчої влади та президент країни вже здійснюють його волю. Так воно й виглядає. Це симбіоз.

Медіа мають показувати, де не спрацьовує цей зв’язок, де він руйнується, де можна працювати ефективніше, де можна якісь нові рішення ухвалювати шляхом заохочення широкої суспільної політичної дискусії. І це стосується будь-яких галузей.

Чому нашу професію називають другою найдревнішою? Бо в той самий день, коли перша жінка чи хлопець запропонували свої послуги за гроші якомусь іншому члену племені, відразу з’явився хтось, хто вирішив про це розповісти. Так з’явилася перша давня професія, і водночас друга. Бо це новина. А люди вже роблять висновки.

Задача журналістики – розставляти акценти. Журналістика – це перш за все кваліфікований вибір, а не просто повідомлення, що хтось із кимось переспав за певну суму. Навіть в таких речах важливо давати людям кваліфікований вибір рішень.

Без краху російського політичного режиму, без припинення окупації території Донецької, Луганської областей та Криму, ніякі проблеми України в далекосяжній перспективі вирішені не будуть. Адже поки окупація не припиниться, Україна залишатиметься бідною країною без інвестицій. З неї виїжджатимуть громадяни. У неї не вкладатимуть гроші. Головним питанням її існування на зовнішній арені будуть безпекові загрози.

Тому українці не мають себе обманювати. Без вирішення цих проблем вони приречені на стагнацію, бідність і безперспективність.

Наша головна проблема – війна. Це реалії. І люди, які цього не розуміють, абсолютно безвідповідальні і нечесні цинічні ідіоти, корисні або не дуже. Стільки, скільки Путіну буде добре, стільки нам буде погано. Україна в стані війни. Наша територія окупована. Біля кордонів стоять війська іншої держави, набагато краще озброєні, ніж наші. В Адміністрації президента Росії щодня розробляються плани дестабілізації України. Частина держави анексована.

Треба розповідати про те, що відбувається насправді. Треба чесно говорити, що війна – головна проблема держави. Що ніякі реформи не залучать інвесторів до країни із невизначеним кордоном і загрозою війни.

У журналістиці треба говорити правду. Захист позиції України не полягає в замовченні проблем і труднощів. І в пропаганді, яка має на меті приховати правду. Це російська позиція. І російське ставлення до медіа.

Будь-які політики можуть робити помилки. В будь-яких країнах бувають проблеми. Питання в тому, що ці помилки визнаються цивілізованими країнами і не визнаються країнами-гвалтівниками. Можна порівняти, як поводять себе на Близькому Сході США та Росія. Хіба Сполучені Штати не можуть вдарити по мирному об’єкту? Можуть. Це війна. Але вони визнають помилку і вибачаються. Російська Федерація ніколи цього не зробить. Ба, більше – вона починає говорити, що це війна й такі інциденти не можуть не траплятися.

Журналістика – це такий же бізнес, як і продаж вареників чи чаю. Журналістика існує за рахунок двох речей: або це рекламний ринок, або інвестиції передплатників. Якщо люди не хочуть читати те, що ви пишете, чи бачити те, що показуєте, то скільки б ви їм не читали моральних проповідей, вони цього не робитимуть.

На жаль, українські медіа не є прибутковими. Для початку потрібно виграти війну з Росією. Провести вдалі економічні реформи, щоб з’явився ринок, середній клас, малі та середні підприємства, бізнес, який буде здатний платити податки. Після цього з’явиться рекламний ринок. І лише опісля з’являться відповідальні медіа.

Років через 15-20 про це буде цікаво поговорити. А поки що цього немає. Якщо ми владнаємо усі наші конфлікти в найближчі роки, для цього потрібно років 15-20. Якщо не владнаємо, то… 50.

Медіа забагато для рекламного бізнесу, бо вони не існують за рахунок реклами, а є інструментами певного групового впливу. Коли медіа перестануть бути інструментом групового впливу, тоді самі власники не будуть зацікавлені утримувати неприбуткові медіа. Але для цього потрібна деолігархізація економіки.

Суспільне мовлення ніколи не зможе конкурувати з олігархічними каналами, оскільки гроші, які може держава виділити на існування мовлення, не співставні з коштами власників цих каналів. Модель плати за суспільне мовлення в будь-якому разі не зробить його конкурентноздатним, оскільки у людей загалом все одно менше грошей,  ніж у багатіїв, які утримують телеканали. І є абсолютно очевидним, що модель, коли люди платять за носій суспільного мовлення, доречна лише у дуже багатих країнах, таких, наприклад, як Велика Британія.

Я вважаю, що суспільне мовлення матиме перспективу в разі здійснення відповідних економічних реформ і переформатування держави. Я просто не вірю в моделі, які не сполучуються одна з одною! Не може бути вдалого суспільного мовлення в умовах олігархізації медіа. Не може бути боротьби з корупцією без судової системи. Це елементарні речі, які весь час доводиться пояснювати.

Віталій Портников  

Листопад12/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України