• Сьогодні: Субота, 18 Вересня, 2021
Інфо ПС

ЗАМІСТЬ ДЕРЖАВНОГО «УКРБУРШТИНУ» – БУРШТИНОВИЙ «РАЙ»

Останнім часом в українських мас-медіа все частіше згадують Волинське Полісся. Згадують переважно у зв’язку з незаконним видобутком тут бурштину. Говорили, зокрема, про конфлікт у Дубровиці, де справи дійшла до силових дій. Говорили й про те, що силовики вилучили великі партії незаконно добутого бурштину. Зараз йде мова про створення у Волинській області підприємства, яке б законно займалося видобутком бурштину. І так далі. Схоже, після того, як Президент Петро Порошенко дав розпорядження припинити незаконний видобуток бурштину, на Поліссі «війна» за цей «сонячний камінь» стає все більш запеклішою.byrshtun4
Правда, для пересічного українця ця «війна» не дуже є зрозумілою. Багато вона має аспектів – і економічний, і соціальний, і кримінальний, і юридичний, і навіть культурний. Зрештою, може вона стати й політичною проблемою (якщо ще не стала).
Також ця війна, за великим рахунком, є демонстрацією тих проблем, які натворила Українська держава за часи незалежності.
Очерет мені був за колиску
Незаконний видобуток бурштину зараз в основному здійснюється на півночі Рівненської області – у Володимирецькому, Рокитнівському, Зарічнянському, Дубровицькому, Сарненському й Березнівському районах. Частково ця пошесть вже перекинулася на деякі поліські райони Волинської та Житомирської областей. Але тут ще не набула такого розмаху, як на Рівненщині.
Варто кілька слів сказати про цей регіон. Т. зв. Волинське Полісся охоплює північні терени Волинської, Рівненської та Житомирської областей, а також південні райони Брестської області Білорусі. Попри те, що цей регіон «розподілений» між різними адміністративними утвореннями і навіть державами, він зберігає відносну культурну єдність. Тут існують свої поліські говірки, своя побутова культура, навіть, не побоїмося сказати, своя поліська ментальність. Волиняни, наприклад, досить чітко відмежовують себе від поліщуків – і мають на це підстави.
У період «класичного» Середньовіччя Полісся, попри непрості природні умови, належало до розвинутих руських територій. Воно давало такі ходові товари, як мед, віск, хутро, рибу, деревину, що користувалися попитом. На Поліссі, завдячуючи річкам, існувала непогана система комунікацій. Також цей регіон, через природні перепони, був погано доступним для завойовників. Тому не дивно, що Полісся було колискою руської магнатерії – Чорторийських, Слуцьких, Острозьких, Ольшанських, Четвертинських тощо. На Поліссі писався чи принаймні дописувався відомий Галицько-Волинський літопис. Із Дубровиці, відомої нині конфліктом між силовиками і здобувачами бурштину, походила княгиня Анастасія Заславська – фундаторка Пересопницького Євангелія. Однак попит на зернові, який з’явився в ранньомодерний період, зробив нецікавими для торгівлі товари, що продукувалися на Поліссі. Останнє перетворилося в депресивний і відсталий регіон.
Життя на Поліссі в останні віки ніби законсервувалося. Не дивно, що цей регіон зберігає архаїчні традиції. Таку архаїку, як тут, можна знайти хіба що в Карпатах. Поліщуку доводиться жити в непростих для сучасної людини природних умовах. У нього є навіть «гімн», який починається словами:
«Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс».
Звідси «грубість» чи навіть «жорстокість» поліщука, його «некультурність». Поліщук не жалує чужинців, неохоче пускає їх до себе. Це, до речі, непогано описано в «Олесі» Олександра Купріна, а ще краще – в «Щебетуні» Федора Одрача. Ця ментальна риса дає про себе знати і в нинішніх подіях.
Показово, що саме в нинішніх «бурштинових» районах під час Другої світової війни існувала «Поліська Січ» Тараса Бульби-Боровця, який фактично контролював цей регіон.
За радянських часів Полісся (особливо його українська частина) залишалося депресивним регіоном. Звідси люди традиційно їздили на заробітки в інші райони СРСР. Ні сільське господарство, ні промисловість тут не розвивалися. Не було створено й якихось помітних культурних осередків.
Щастя чи нещастя?
У такому вигляді Полісся дісталося Українській державі. При цьому в роки незалежності успішно розвалили господарські структури, котрі тут існували. Виживали поліщуки за рахунок власних господарств, лісу, заготовляючи гриби, ягоди. Дехто займався незаконним вивезенням деревини, прикордонною торгівлею з Білоруссю. Традиційно багато хто шукав кращої долі в інших регіонах України чи навіть за кордоном.
І ось негадано на голову поліщука звалилося «щастя» – бурштин. Його нелегальні розробки існують близько двадцяти років. Видобуток ведеться кустарним способом – шляхом гідророзмиву ґрунту з використанням мотопомп, що веде до руйнування навколишнього середовища. byrshtun2Проте руйнується не лише природа. Фактично відбулося руйнування соціуму, що існував у «бурштинових» районах. Нелегальне добування бурштину почало давати поліщукам фантастичні доходи – особливо в останні роки, коли ціна на нього різко зросла в кілька разів. Принаймні наші мас-медіа озвучували таку цифру: мовляв, доходи від цього промислу становлять 7 мільярдів доларів у рік. Чи так це, чи ні – не беруся судити. Але те, що це дуже великі гроші, сумнівів немає.
Тепер «пересічний поліщук», який працює на бурштиновому промислі, фактично відмовляється від свого господарства. Цей же поліщук купує «круті» машини й іншу техніку. А ще – дороге спиртне. Алкоголізм на нашому Поліссі зараз цвіте буйним цвітом.
Взагалі видобутком бурштину займаються там не лише дорослі чоловіки, а, вважайте, від малого до старого. Тому не дивно, що діти не хочуть навчатися. А навіщо, коли за день можна заробити як мінімум якусь тисячу гривень, а то й кілька тисяч.
byrshtunЗвісно, де великі гроші, там і великі ризики. Протягом останніх років на Поліссі сформувалася своя система – така собі держава в державі. Існують певні корпорації закритого типу, куди входять переважно члени сімей та односельчани, які займаються видобутком бурштину. Щоб функціонувати, вони діляться доходами з місцевою владою, різного роду правоохоронними й контролюючими органами. Зрештою, і у владі, і в цих органах працюють, здебільшого, родичі й односельці бурштинових добувачів.
Зараз бурштиновий добувач відчуває себе впевнено. У нього є гроші. На його боці – місцеве населення. Коли треба, він матиме й зброю. Чи хтось ризикне його зачепити?
Однак бурштинові добувачі – це важлива, але тільки початкова стадія бізнесу. Друга стадія – це скупка в добувачів бурштину. Тут «крутяться» солідні гроші. І, відповідно, працює нелегальний бізнес із великими оборотами.
Нарешті третя стадія – продаж бурштину за кордон. Країни експорту – Центральна й Західна Європа, а останнім часом – Китай та Індія. Тут треба мати «вікна» на кордоні. І, зрозуміло, без високого заступництва не обійтися. За великим рахунком, всі шляхи ведуть до Києва, до дуже і дуже високих кабінетів.korupciya
Нелегальний видобуток бурштину – це проблема, яка може мати для України серйозні наслідки. Адже бурштин у нас є не лише на Поліссі. Є в інших регіонах, де його поки що не добувають. А якщо почнуть це робити так, як роблять у поліських районах Рівненської області? Тоді ми отримаємо купу районів з чималими соціальними й екологічними проблемами.
Що робити?
На жаль, сьогодні бурштин, який би міг, при розумному підході, вирішити чимало економічних проблем України, створив для нас серйозну проблему.
І не треба думати, ніби цю проблему можна вирішити кавалерійською атакою. Має тут бути комплексний підхід. По-перше, необхідно законодавчо легалізувати видобуток бурштину тими людьми, які зараз це роблять, визначивши для них правила гри. При цьому потрібно забезпечити їм певні гарантії для їхньої діяльності. По-друге, якщо держава хоче мати прибутки від бурштинового бізнесу, потрібно ввести державну монополію на скупку бурштину та його продаж за кордон. По-третє, значну частину прибутків від бурштинового бізнесу спрямовувати в поліський регіон для розбудови тут інфраструктури, створення господарських та культурних об’єктів.
При всій реалістичності цих пропозицій, розумію, що реалізувати їх непросто. Занадто великі гроші крутяться в бурштиновому бізнесі. Занадто великі люди зав’язані на ньому. І все ж – хочеться вірити…

 Петро КРАЛЮК

Від ІнфоПС. Правда, поки що, схоже, віз, який і нині там, і сьогоднішню владу влаштовує: бурштиновий навар не всихає… Одна «спецоперація» в окремо взятому районі пройшла – і затихло. І там, де було тихо до цього, і там, де стріляли та мордобилися…

Грудень11/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України