• Сьогодні: Середа, Квітень 8, 2020
Інфо ПС

ЗА ХИМЕРНИМИ КОМУНІСТИЧНИМИ ВИГАДКАМИ ПРИХОВАНІ РЕАЛЬНІ СЛЬОЗИ, КРОВ І СМЕРТЬ. А ЩЕ – ВЕЛИКА ГАНЬБА…

Історія появи дня Червоної армії складається з брехні, пропаганди та фальсифікацій. 23 лютого 1918 року не було жодних боїв Червоної армії. Події пов’язані з цією датою стали причиною ганебної капітуляції більшовицької Росії з виплатою нею величезних контрибуцій та втратою чималих територій.

10 лютого 1918 року очільник комуністичної делегації Лейба Бронштейн (Троцький) оголосив на переговорах у БрестЛитовську, що уряд більшовиків припиняє війну проти країн Четвертного союзу: Німецької, Австро-Угорської та Османської імперій і Болгарського царства.

Вранці 11 лютого більшовицький режим видав наказ про повну демобілізацію усіх військ колишньої Російської імперії. Фактично комуністи зрубали гілку, на якій так зручно вмостилися – в односторонньому порядку розпустили діючу армію під час війни, без укладення договору про мир чи перемир’я. Вірогідно, більшовицька кліка, що на німецькі гроші узурпувала владу в Російській імперії, сподівалася, що кредитор не вимагатиме сплати за векселями.

Оскільки московські більшовики вийшли з переговорного процесу і зачистили фронт від своїх військ, прагматичний німецький розум розцінив цей факт як запрошення взяти стільки суверенітету над територіями колишнього ворога, скільки зможуть проковтнути.

18 лютого армія кайзера почала наступ. Сказати «наступ» – означає значно перебільшити. Невеличкі загони, що складалися з однієї чи двох рот, сідали на потяги та без жодного спротиву вводили під юрисдикцію Німеччини одне місто за іншим. Швидкість оволодіння територіями залежала виключно від наявності залізниць та палива для потягів. 18 лютого німці зайняли без опору добре укріплений Двінськ (Даугавпілс), 20 – Мінськ, 21 – Полоцьк, 24 – Псков, Тарту, Таллінн. Варто зазначити, що такі великі міста займали загони в 100–200 бійців, які крім гвинтівок мали не більше півтора десятки кулеметів та пару-трійку гармат.

Більшовики вирішили зупинити  переможну ходу німецької армії. Головнокомандувач усіх московських військ прапорщик Криленко оголосив наказ про організацію братання з армією кайзера.

Кремлівські комуністи були ошелешені тим, що такий дієвий засіб не спрацював. Німецькі солдати чхати хотіли на «пролетарський інтернаціоналізм» і зважали виключно на інтереси своєї нації та держави. Уже цього розумній людині було б достатньо, аби зрозуміти хибність марксистського вчення, що стверджувало: «робітники не мають вітчизни».

Ленін і Троцький не стали шукати відповіді на ситуацію, що склалася, у химерних фантазіях Маркса-Енгельса, чим виявили повну відсутність класової пролетарської свідомості. Що й не дивно – за походженням Ульянов і Бронштейн були вельми далекими від керованого ними «пролетаріату». Замість апеляцій до німецьких робітників, «вожди мирового пролетариата», звернулися до «реакційного» імператора Німеччини з проханням припинити наступ в обмін на повне задоволення всіх вимог німецької сторони.

Кайзер Вільгельм ІІ та його оточення сприйняли комуністичне звернення за тупенький жарт – навіщо Німеччині брати частину, якщо можна легко забрати все? Тому наступ німецької армії ніхто не збирався зупиняти.

 

Соціалістична вітчизна у небезпеці! Комуністична відозва 20 лютого 1918 року.

За цих умов ленінська кліка оголосила, що всі чоловіки Петербургу, які не стануть до лав Червоної армії, будуть відправлені на примусові роботи на користь «диктатури пролетаріату». Попередній наказ про демобілізацію діючої на фронті армії ніхто не відмінив. Більшовики сподівалися, що зібрані на швидку руку люди з вулиці виявляться більш боєздатними, ніж загартовані в боях вояки.

Комуністи своєю агітацією «за мир» знищили у населення Російської імперії бажання воювати, а потім за допомогою репресій змушували тих же людей іти на нову бойню.

21 лютого вийшов наказ мобілізувати всю буржуазію на риття шанців довкола Петрограду. Усіх, хто намагався ухилитися, розстрілювали. Для пересічного чоловіка копання траншей означало виснажливу безоплатну працю – довбання промерзлої, твердої, мов камінь, землі. Не дивно, що частина чоловічого населення між рабською працею та військовою службою обрала армію.

Господарювання ленінської «гвардії» швидко спричинило у Петрограді нестачу найнеобхідніших речей і продуктів на тлі масштабного безробіття. Багато людей пішло в більшовицькі військові формування виключно заради грошей та їжі. Комуністичні газети писали про сто тисяч петроградських добровольців. Щоправда, німецькі війська так ніколи не побачили цю величезну юрбу вояків.

Московська пропаганда стверджує, що 23 лютого 1918 року Червона армія отримала бойове хрещення в боях за Псков і Нарву. Факти свідчать про зовсім інше.

23 лютого більшовицька влада оголосила в Пскові стан облоги. Наступного вечора містом без будь-якого спротиву оволодів німецький загін, чисельністю менше 200 бійців.

У Нарві  було ще більш кумедно. Після добрячої пиятики в Петрограді 28 лютого загін червоних моряків на чолі з Дибенко 1 березня прибув до Нарви. Там революційна матросня продовжила пиятику, у перерві розважаючись розстрілами нарвських «буржуїв». Щойно німецька армія наблизилися до Нарви – уся революційна армія стрімко накивала п’ятами. Тікали, гублячи на ходу «посконные» лапті (личаки) і балалайки. На жаль, комуністи не задокументували героїчний відступ командарма Дибенка, але народна пам’ять зберегла подробиці славного минулого «несокрушимой и легендарной» армії Леніна.

Дмітрієвський, Євстігнеєв, Прокопинський. Народження Червоної армії, перший бій з німцями під Псковом у 1918 році. 1954 р.

3 березня Дибенко та його матроси дізналися про наближення німців і швидко залишили Нарву. Наступного дня німці без бою оволоділи містом, а Дибенко опинився в Самарі, за пару тисяч кілометрів від Нарви. Так швидко тікати можливо, лише надихаючись більшовицьким революційним ентузіазмом.

У ті дні «у вогні революції», що палахкотів на матроському перегарі, народилася Червона армія. За нею відбулося народження комуністичної дипломатії.

У відповідь на телеграму від 21 лютого, в якій Ленін і Троцький погоджувалися на всі вимоги Німеччини, 23 лютого уряд кайзера надіслав більшовицькому режиму свій мирний план, з вимогами: визнати незалежність Фінляндії, України, Курляндії, Лифляндії, Естляндії та вивести всі війська з цих територій; передати Османській імперії Карс і Батум; демобілізувати всю армію; роззброїти Чорноморський, Балтійський та Північний флоти; визнати чинною німецько-московську торгову угоду 1904 року; дозволити безмитне вивезення до Німеччини руди та іншої сировини; надати Німеччині режим найбільшого сприяння у торгівлі до 1925 року; припинити будь-яку пропаганду проти держав Четвертного союзу.

Більшовицький уряд миттєво погодився на всі висунуті умови і уклав із державами Четвертного союзу Брестський мир. За його умовами німецька армія протягом двох тижнів опанувала величезними територіями від Балтики по Кавказ. Більшовики зобов’язувалися сплатити Німеччині 6 мільярдів марок контрибуції.

Комуністи відзначили свій дипломатичний успіх перенесенням столиці з Петрограду до Москви. При цьому на офіційному рівні вони заперечували всі чутки про перенесення столиці.

26 лютого Ленін оголосив своїм поплічникам про намір переїхати до Москви з мінімальною кількістю керівників центрального адміністративного апарату, обов’язково прихопивши з собою Держбанк, усе золото та Експедицію заготівлі державних паперів.

Наступного дня комуністи припинили роботу Держбанку і випустили відозву ВЦИК, де заперечили всі чутки про переїзд до Москви.

8 березня до Москви переїхав наркомат юстиції, 9 березня – ВЧК, 10 березня, під охороною до зубів озброєних латиських стрільців, до нової столиці подався сам Ленін.

У перші роки панування «диктатури пролетаріату» комуністична пропаганда стверджувала, що 23 лютого 1918 року Совнарком ухвалив декрет про організацію Червоної армії. Насправді, цей декрет був оприлюднений ще 15 січня того ж року.

23 лютого день Совітської армії та військово-морського флоту

У вересні 1938 року «Краткий курс истории ВКП(б)» роз’яснив народним масам, що 23 лютого 1918 року під Нарвою та Псковом Червоною армією була дана рішуча відсіч німецьким окупантам. Трохи згодом Сталін уточнив, що червоноармійці «наголову разбили» німців. Цієї версії притримуються до сьогодні носії совкового менталітету.

23 лютого увійшло в історію не тільки казками про перемоги Червоної армії, а й злочинами червоного терору.

23 лютого 1918 року в Севастополі більшовицькими матросами замордований Номан Челебіджихан – перший голова Кримської Народної Республіки, один з організаторів Курултаю кримськотатарського народу, поет, автор вірша «Ant etkenmen», що згодом став національним гімном кримських татар, муфтій мусульман Криму, Білорусі, Литви і Польщі.

23 лютого 1944 року каральні загони НКВД СССР розпочали операцію «Чечевица» – депортацію всіх чеченців та інгушів з їх одвічних земель. З рідних осель виселили близько півмільйона осіб, внаслідок чого загинув кожен четвертий чеченець та інгуш.

Мітинг на підтримку червоного терору московських комуністів, 1918 рік.

За химерними комуністичними вигадками приховані реальні сльози, кров і смерть. Про це варто пам’ятати всім охочим перехилити чарчину в «мужской день 23 февраля».

 

https://garmatny.blogspot.com/

Лютий23/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України