Вони приходили. Щодня.
Ставні, засмаглі, серйозні чоловіки, що знались на військовій справі і зовсім юні необстріляні хлопці. Молодики із розсудливою, діловою мовою та інтелігентними обличчями, надійні, кмітливі люди поважного віку з золотими руками та вдумливим поглядом, іронічні, відчайдушні шибайголови з бісиками в очах, бувалі в бувальцях чолов’яги та «зелені» простодушні юнаки.
Чимось предковічним, мало не з часів Запорозької Січі, віяло від їх помітно старих розкомплектованих одностроїв, замусолених жовто-блакитних та червоно-чорних стрічок у петельках та на зап’ястях, від їх приперчених жартів, від їх спокою та самовпевненості.
Що стояло за цією безжурністю, здавалося, навіть радістю, напередодні зустрічі зі смертю?
Тепер я знаю – наша земля завжди народжувала воїнів, для яких Україна це не «хуторці та тихі вечори», а поле бою, де кожна грудка землі освячена гарячою кров’ю борців за неї, де кожний тин, кожне дерево стає заборолом від ворога. Саме ці «бісові сини» протягом століть наганяли тваринного страху на усіх, хто наважувався йти на нас війною і ось знову настав їх час. Свідомі своєї місії, відповідальні за долю своєї країни, спадкоємці великих років боротьби, вони знову прийшли по першому зову бойових сурм, щоб продовжити історичний ряд: …козаки, гайдамаки, січові стрільці, упівці, добровольці…Сьогодні, коли внутрішній ворог ганебно б’є їм в спину, українці не мають права мовчки «розбрідатися базаром» – наче це зовсім не їхня країна і біда теж не їхня. Усі, хто шанує подвиг українських добровольців, мають стати поряд з ними як брати, пліч-о-пліч, як єдина і могутня нація і відсвяткувати за їх традицією – у борні.
Зі святом Вас, Воїни!
Ольга Черний
Березень14/ 2017
