• Сьогодні: Субота, 6 Березня, 2021
Інфо ПС

ЯК МЕРСЬКІ ЛЮДИ СТАЛИ РОСІЯНАМИ або ПРЕДКИ МОСКОВИТІВ НІКОЛИ НЕ ЖИЛИ НА ДАВНЬОРУСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

 

 

Багато наших громадян, особливо старшого покоління, уявляють нашу історію так, як їм викладали в Совєцкому Союзі. І дітям їхнім, і внукам передається та сама спотворена історія. Що нібито колись була єдина держава, до якої входили, звичайно, Київ, але і Москва, і Суздаль, і Рязань, і Владімір на Клязьмі. І все це разом нібито називалося Руссю. І нібито після 1654 року сталося не приєднання Руси-України до Московського царства, а «возз’єднання» частин колись «єдиної» держави.

Проте, історикам відомо, що ні Ростовське, ні Суздальське, ні Рязанське, ні, тим паче, Московське князівства ніколи не були в складі Русі.

Ми давно вже змирилися з тим, що Московія нині називається Росією, хоча до 1713 року вона так не називалася. Ми не лише змирилися, ми самі її так звемо, як її вирішив назвати московський цар Петро І.

Звісно, цареві хотілося мати величну історію, а у московитів фактично не було нічого такого, чим можна було б пишатися. Лише боротьба за татарські «ярлики» на князювання та міжусобні війни між князівствами, часто із залученням на свій бік татар або інших тюркомовних союзників. Ті війни врешті-решт закінчилися перемогою Москви.

А ще раніше були походи владіміро-суздальцєв на Русь, теж у союзі з тюркомовними половцями. Юрію Долгорукому з його сином Андрєєм Боголюбскім у 1155 році вдалося захопити і майже знищити нанівець столицю Руської держави – Київ. Але чи дає цей факт підстави для Москви проголошувати себе спадкоємицею Русі й привласнювати її ім’я? З таким же успіхом і монголи могли б оголосити себе «русскімі», а німці – «совєцкімі» на підставі того, що свого часу завойовували відповідні території.

Московити не мають жодних підстав називати свою державу спадкоємицею Русі тому, що з історії добре відомо, які саме землі входили до складу Київської держави. Відомо, що в час найбільшого розквіту Русі князь Ярослав Мудрий, помираючи, розділив її між п’ятьма своїми синами. Дісталися їм Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимир-Волинське і Смоленське князівства! А не Суздаль, не Владімір на Клязьмі, не Твєрь. Москви ж тоді взагалі ще не існувало. Вона з’явилася на століття пізніше, і от у 1713 році це, вже царство, Петро І самочинно назвав Росією.

Нас би це не мало б хвилювати, якби ми мали справу з мирною, цивілізованою країною. Італійців же не хвилює, що колишня Дакія внаслідок захоплення її стародавніми римлянами нині зветься Румунією, тобто «Римською». Тому що румунам не приходить у голову оголошувати свою країну спадкоємицею стародавнього Риму і починати «збирати румунські землі», а от Кремль у Московії про збирання якихось «русскіх зємєль» заявляє.

І ця маячна ідея, на жаль, знаходить підтримку серед значної частини населення Московії та, навіть, на півдні і сході України.

Ми не можемо вносити корективи у московські підручники історії, але нам треба вносити їх принаймні в підручники наші. Тоді їхній зміст рано чи пізно дійде і до московитів. Яким також слід знати, що їхні предки не лише ніколи в історії не жили на давньоруських землях, а й що вони взагалі не є слов’янами.

З літописних джерел відомо, що на береги Ростовського озера, Волги, Оки і Москви московити прийшли не від берегів Дніпра, а від берегів річки Вісла, тобто мають польське коріння. Тому московити мають деякі підстави називати себе «польськими» – і це було б доцільніше, ніж називатися «русскімі».

Але і польського в них залишилося небагато. Тому що прийшли стародавні поляки на Схід Європи не на безлюдне місце. На просторах Волзького басейну тоді мешкали численні угро-фінські племена: меря, єрзя, мурома, мордва та інші. Й переселенці почали змішуватися з аборигенами. Навряд чи переселенців було більше, ніж місцевих жителів, тож генетично – підтверджено дослідженнями – московити є більше нащадками угро-фінів, ніж слов’ян.

А як же бути тоді з мовою? Мова ж у московитів – слов’янська! А це дуже легко пояснюється. Перемогла мова народу, який стояв на більш високому рівні розвитку. Тому нащадки угро-фінського племені меря заговорили древньопольською мовою, котра пізніше під впливом української значно відійшла від польської. Але розмовляти однією зі слов’янських мов – ще не значить бути слов’янином.

Скажімо, афроамериканці нині розмовляють не вже забутими ними мовами банту чи балуба, а сучасною англійською. Але ж ніхто їх не вважає англійцями з походження.

Таким чином московити мають усі підстави вважатися спадкоємцями численного колись племені меря і використовувати його назву за тією ж таки петровською схемою, назвавши себе «мерськими».

Правда, ця назва співзвучна з не дуже приємним московським же словом «мєрзкій», що походить від тих же «мєря». Неприємний зміст цього слова пов’язаний з тим, що в ті часи, коли поляки прийшли на Волгу, племена мєря були насправді канібалами. Вони ритуально поїдали трупи своїх батьків, пояснюючи, що таким чином до них перейдуть мудрість і досвід померлих. У голодні ж періоди ці мєря без особливих вагань поїдали і своїх жінок. Звичайно, поляки-переселенці не могли схвалювати тих звичаїв, тому й народився вислів «мєрскіє порядкі», що і дав життя московському слову «мєрзкій».

До речі, і давньогрецький історик Геродот згадує про племена якихось андрофагів, тобто людожерів, що, за його описами, мешкали приблизно там же, де поляки-мігранти зустріли племена мєря.

…Ця мєрська імперська країна є найнебезпечнішим загарбником у світі. Країна, що від маленького князівства менш як за 400 років захопила шосту частину земної кулі й досі не бажає відпускати від себе колишні й ще наявні колонії.

Але історія свідчить, що всі імперії рано чи пізно розпадаються. Але поки Московія розпадеться, не варто нам називати її так, як охрестив її Петро І.

Варіанти є. Ми маємо праісторичні підстави називати московітів «мєрскімі», а країну їхню «Мєрсією». Але для нас ідея зміни назви сусідньої держави не є примхою. Це – засіб боротьби проти зазіхань на нашу справжню історію, проти зазіхань на нашу землю.

Можна було б називати московітів «польськими», але, думається, не слід ображати дружніх до нас поляків. Можна було б називати «суздальськими» – реально ж існувало таке князівство, котре історія пам’ятає насамперед його походами на Русь.

У нас в народі північно-східних сусідів часто називають москалями або кацапами. Мабуть, для офіційного вживання ці назви навряд чи годяться, бо нині сприймаються як лайливі. Слово «кацап» таким і є, але його московітам дали не ми, українці. Воно пішло від тюркського «кацабошка», «кацаб» і означає «головоріз». Слово «москаль» – нормальне слово, щи нині стилістично набуло лайливого відтінку. А от слово «московит» такого негативного відтінку не має, тому цілком може вживатися офіційно.

Думаю, можна спокійно перейти спочатку до назви «Москва», маючи на увазі саме державу, а не лише її столицю. До речі, у наших і світових ЗМІ вона звучить як синекдоха і як неофіційна альтернатива «Росії» або «Російській Федерації». Хай би воно повністю витіснило слово, вкрадене у нас. А далі і «Москву» (до речі, з угро-фінської «гниле болото» ІнфоПС) можна буде поступово змінити на «Московію».

Хоча я особисто нічого проти не маю і проти слова «Мерсія» (чи «Мерся», чи «Меря», чи «Мерятіна», чи «Мерясіна» і т.д., і т.п.ІнфоПС).

Олександр ДРАНДАР, член НСПУ

Травень30/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України