• Сьогодні: П’ятниця, 6 Серпня, 2021
Інфо ПС

ЯК БАЙРОН І ПУШКІН ПРО УКРАЇНСЬКОГО ГЕТЬМАНА МАЗЕПУ СПЕРЕЧАЛИСЯ

Славний наш національний герой Іван Мазепа, обраний на гетьманство у 1687 році, упродовж 22 років своєї влади багато встиг зробити для того, щоб об’єднати українські землі в єдиній державі, розпочати її економічне відродження після тяжкого періоду Руїни, активно стимулювати розвиток освіти, науки, культури, відстояти інтереси українського православ’я у суперечках із верхівкою Московського патріархату, зміцнити міжнародний імідж України. Пізніше історики скажуть: «Поки російський цар Петро Перший лише збирався пробивати «вікно в Європу», Україна часів Івана Мазепи вже мала відчиненими двері до Європи». Але саме тому незалежна політика Івана Мазепи бісила російського царя. Результатом їхнього протистояння стала відома Полтавська битва 1709 року, в якій війська Івана Мазепи та його союзника шведського короля Карла ХІІ отримали поразку.

           Однак після того і донині російська імперія не переставала боятися і ненавидіти навіть саму згадку імені Івана Мазепи. За розпорядженням Петра Першого Російська православна церква оголосила анафему нашому гетьману й ревно дотримується її ось уже понад триста років. Нам усім відома також і знаменита пушкінська поема «Полтава», це вже така собі, образно кажучи, «літературна анафема», котра й до сьогодні вважається у Росії одним із культових літературних творів. І передусім тому, що поема «Полтава», як і, наприклад, пушкінська поема «Кавказ», написані з одверто шовіністських імперських позицій у ставленні до інших народів. 

             Пушкін у своїх прагненнях і помислах значно випереджав сучасну йому безпросвітну кріпосницьку епоху. Але, з іншого боку, все ж таки жив у ній, дихав її повітрям і значною мірою у якихось проявах, як і будь-який інший дворянин, не був захищений від її впливу. Зокрема і від впливу махрового російського шовінізму, що пишним цвітом розквітав у Росії тоді та й в усі подальші часи аж донині. Це відобразилось і в пушкінських оцінках. Але ж сьогодні ми дивимося на ті події очима людей не XIX, а ХХI століття. Для нас гетьман Іван Мазепа звичайно ж не був ані «злодеем», ані «предателем», як називає його Пушкін у своїй поемі «Полтава», а навпаки – він був достойним захисником України від шовіністичних домагань царського режиму. Читаючи поему, ми і в ній також бачимо, проти якої величезної сили піднявся Мазепа, котрий ще в ту епоху дбав про зближення України з європейським співтовариством.

            І, до речі, для європейської спільноти того часу особистість українського гетьмана аж ніяк не залишилася непоміченою. Сучасник Олександра Пушкіна знаменитий англійський поет Джордж Байрон у 1818 році написав поему «Мазепа», і ця поема стала першим широко відомим літературним твором, який забезпечив українському гетьману гідне місце в галереї героїв епохи європейського романтизму. Тут він постав безумовно цікавою непересічною особистістю. На відміну від Пушкіна Байрон описав образ Івана Мазепи з позицій європейського вільнодумства, а тому буде цілком логічно, якщо ми захочемо поглянути на ці дві поеми як на літературно-філософську суперечку між Байроном і Пушкіним про непересічну особистість українського гетьмана.

              А ще значно раніше, у 1731 році, до образу Івана Мазепи звертався і знаменитий французький філософ Вольтер у своїй «Історії Карла ХII». Згодом, відштовхнувшись саме від вольтерівського бачення постаті Мазепи, присвятив українському гетьману свою повість «Мемуари Азема» французький письменник Андре д’Орвіль. У подальшому ця повість була перекладена кількома іншими європейськими мовами. У 1828 році свою поему під назвою «Мазепа» написав ще один знаменитий француз Віктор Гюго. Який у свою чергу надихнувся присвяченим Мазепі прекрасним художнім полотном видного представника романтичного напряму французького живопису Луї Буланже. І, звичайно ж, Віктору Гюго були відомі присвячені Мазепі художні полотна Ораса Верне, Теодора Жеріко і Ежена Делакруа (автора знаменитої у світі роботи «Свобода, що веде народ»)… А оскільки і в роздумах Вольтера, і в поемі Гюго перед нами постає досить цікавий романтичний образ Івана Мазепи, можемо ми сказати і про те, що в умовній літературно-філософській суперечці між Байроном і Пушкіним про особу українського гетьмана обидва знамениті французи стали на бік Байрона, а не Пушкіна

             Я тут згадав лиш кілька імен із французької літератури і живопису. Повний же навіть лиш просто перелік імен письменників, художників, композиторів, діячів театру і кіно багатьох країн Європи і світу, які у своїй творчості зверталися до постаті видатного українського гетьмана Івана Мазепи, зайняв би декілька сторінок тексту. Ось так зовсім по-різному дивилися на цю непересічну особистість дрімуча кріпосницька Росія і освічена волелюбна Європа. Аналогії сучасні також цілком упізнаються…

             Ще й досі у Росії залишається суворе табу на згадування імені Івана Мазепи інакше ніж вкрай негативно. Анафема, якій ще на початку ХVIII століття Російська православна церква піддала Івана Мазепу, ще й досі залишається в силі навіть для так лукаво званої Української Православної Церкви, котра насправді відноситься до Московського патріархату. Навіть при тому, що ця церква ще й сьогодні користується багатьма храмами, колись побудованими в Україні за часів гетьманства Івана Мазепи, а деякі з тих храмів були побудовані на його особисті кошти.

           …Якось раз возив я у Батурин свого друга із Цюріха, який тоді приїхав на кілька днів до мене в гості у Київ. Він, доктор філософії, автор кількох солідних наукових праць з історії давньофранцузької мови, має великий інтерес до всесвітньої історії, тому з ентузіазмом сприйняв мою пропозицію з’їздити нам разом у колишню козацьку українську столицю. Показав я Ульріху, так звуть мого швейцарського друга, увесь історичний Батурин, побували ми там і в колись побудованих Мазепою храмах… Вони справили на гостя дуже велике враження…. Я ж, зрозуміло, змушений був йому розповісти, що, на превеликий жаль, тепер ці мазепинські храми належать церкві Московського патріархату, того самого, який і оголосив анафему Мазепі ще понад 300 років тому, та й дотепер повторює її під час богослужінь у всіх своїх храмах, в тому числі й у тих, що були побудовані Мазепою… Усі три години, поки поверталися ми автомашиною назад до Києва, Ульріх не міг заспокоїтися: «Ну як таке може бути?! — дивувався він — Це ж просто неймовірно! Це дивовижна несправедливість!»…

             Так, друже Ульріху! Ти маєш рацію. І нам, українцям, ще доведеться виправляти цю та деякі інші кричущі несправедливості… Але тим часом сам гетьман Іван Мазепа усією своєю великою діяльністю на утвердження незалежної України і вдячною пам’яттю про нього, що її вже понад 300 років свято шанує український народ, просто посміявся і сьогодні сміється над тією горезвісною анафемою від хворобливо шовіністської російської чортівні у митрополичих рясах…

Олександр Рущак

Історія України та Українського Козацтва

Липень01/ 2021

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України