Доля цього міста – це доля кожної людини, яка живе, жила чи житиме у ньому. Таким є мій підсумок прочитаних сторінок історії з науково-популярного видання «Стрийщина».
Головний редактор Віктор Романюк назвав його географічно-природничим, громадсько-політичним, освітнім, культурологічним, соціальним, промислово-господарським, духовно-релігійним оглядом нашої Стрийської історії….
Двотомне видання, понад тисячу сторінок, де я добрий десяток ночей досліджував джерела стрийського бонапартизму – ну має все ж мати пояснення! Скажімо, те, як культура комерсантів-радянофілів, феномен радянської людини–господарника став загальноміською епідемією майже на три десятка років, перетворивши Стрий у дешевий проект вживаного одягу? Як елітні свині-господарники, напхані дорогим комбікормом, спромоглися стати фатумом цього міста, що масштабно паралізує міське зростання.
Моє покоління є справді винятковим, бо, напевно, не живучи в периферійному місті на зламі епох, неможливо збагнути генеалогію дешевої любові міського плебсу. Культивування продажництва клікою підлабузників, інтриганів і кар’єристів зумовило масове міське моральне звиродніння та звикання до примітиву.
Десятиліттями відсутність у місті критично діючої демократії породила потребу в рабській любові до вторинності прислужництва та дрібничковості. В порівнянні з тим Стриєм, який описаний у монографії, я бачу трафаретне теліпання істот старої доби, можливості яких прямо пропорційно залежать від нашої безкритичності.
Цивілізаційний острів Галичини пристосуванці, дрібні у життєвих пориваннях, перетворили у драглисту масу, вражену корозією безвідповідальності за те, яким ми залишимо це місто для прийдешніх…
В політичному, соціальному, економічному, правовому вимірах у місті панує катастрофічна провінціалізація відставання. Постійне штукатурство примітивних тексторобів, які продукують копи пустомельства, рутини та інтелектуальну загерметизованість…
Старочасся показало мені, яким було моє місто колись…. Я став великим німим… Бо зрозумів, що в новочассі самого Стрия у місті вже майже не залишилося….
Олег ФИЛИК
