• Сьогодні: Субота, 27 Лютого, 2021
Інфо ПС

ВІДВЕРТА БРЕХНЯ ДАВНО СТАЛА ЗВИЧНИМ ЯВИЩЕМ У СВІТОВІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ

    УВ публікує серію статей нашого земляка з Волині, зараз мешканця Ванкуверу, історика за фахом та за покликанням Олександра Ковалевського, автора “Історії України від найдавніших часів до сучасності”.

     Сучасний світ знаходиться у стані глибокої кризи, як економічної, так і духовної та світоглядної. Причиною усіх цих кризових явищ є не лише той факт, що купка багатіїв захопила владу на планеті, будує вигідну собі всепланетарну рабовласницьку систему і нав’язує світові свою ницу та нікчемну мораль.

Однією із причин того плачевного стану, у якому опинилося сучасне людство, є проблема історичних фальсифікацій. Проблема у тому, що історія давно перестала бути наукою про минуле. А за великим рахунком вона взагалі перестала бути наукою. І уже сотні років використовується, як потужна ідеологічна зброя. Хто перший поставив її на службу державі, той і домінує у сучасному світі.

Історія є унікальним засобом аргументації, мотивації та легітимізації яких-завгодно подій, як у далекому минулому, так і у наш час. Наприклад, вона дозволяє виправдати будь-які загарбницькі дії.      Захоплення у минулому чужих територій можна легко пояснити тезою про те, що це зовсім не була агресія, а лише повернення своїх споконвічних земель – відновлення історичної справедливості, так би мовити.

Поневолення інших народів запросто виправдовується твердженням про їхню дикість та відсталість. Отож – варварів потрібно було взяти під опіку і підняти до рівня цивілізованості.

Геноцид по відношенню до якогось непокірного народу втрачає свою жахливу сутність, якщо заявити, що цей народ був (і є) жорстоким, відсталим, невдячним, робив капосні речі у минулому, а своїм нинішнім сепаратизмом руйнує єдність держави.

Невиправдану жорстокість стосовно мирних і беззахисних громадян можна назвати “зачисткою” від терористів, або, ще краще, – “відплатою за минулі злодіяння”. Тоді картини розбомблених сіл, понівечених трупів та зґвалтованих жінок не виглядатимуть так жахливо і викликатимуть не обурення, а праведний гнів і злорадні коментарі на зразок – “так ім, клятим екстремістам, і треба”.

А ще у щоденне життя можна насильно запровадити такі хитрі принципи, як “політкоректність” та “толерантність. Подати їх як торжество справедливості та демократії. І, цим самим, автоматично убезпечити владу, різні соціальні чи етнічні групи, або й цілі вибрані народи від небажаної критики.

Отож, історія, як ідеологічна зброя, може виправдати усе: планомірне винищення цілих народів чи суспільних класів, загарбництво, масовий терор, суспільну нерівність, голодомори, депортації, етноцид, війни. Усе залежить лише від фантазії та літературної обдарованості “істориків”.  

Але ставши універсальним засобом пропаганди, історія, у той же час, зіграла злий жарт із людством. Адже вона б’є не лише ідеологічних супротивників, але й тих, хто її використовує в якості інтелектуальної зброї. Будучи початково створеними для ворогів, усі ці ідеологічні бомби у вигляді різних теорій, догм і світоглядних принципів пізніше перекочовують у шкільні підручники, викликаючи хаос спочатку у мізках своїх же дітей, а зі зміною поколінь – в усіх громадян.

Минають роки… І народи уже нічого не знають ні про себе, ні про сусідів, ні про минуле, ні про майбутнє. Світ змінюється: агресори вимагають покаяння від своїх жертв; грабіжники отримують компенсації від постраждалих; нікчеми купаються у проміннях слави; обікрадені і принижені почуваються винними перед тими, хто їх обікрав, а генії – нікчемами; негідникам подають руку, а достойних зневажають. І усе це на рівні міждержавних стосунків, а не лише побутовому, і у масштабах усієї планети, а не лише якоїсь окремо взятої держави.

Хаос у мізках обманутих пропагандою людей спричиняє до хаосу цивілізаційного. Спотворюється суспільна свідомість народів, що веде до втрати ними відчуття реальності. Хто ми?, де ми?, куди йдемо?, що є добро, а що – зло? Прості запитання, на які людство уже не в змозі дати єдино правильну відповідь.

Хибне бачення минулого і спотворення реальності унеможливлює розуміння подальших перспектив розвитку. А це, у свою чергу, призводить до суспільних катаклізмів. Людство заходить у глухий кут. Так історія мстить тим, хто звів її до рівня дешевої повії.

Таким чином, повернення людству історичної правди – це не лише питання відновлення історичної справедливості. Це завдання глобального масштабу: лише знаючи правду про шлях, який людство пройшло у минулому, можна реально оцінити те місце і стан, у якому воно опинилося на даний час. А це, у свою чергу, відкриє бачення нових і єдино правильних напрямків руху і подальших перспектив розвитку людства. Але для цього потрібно повернути історії статус науки.

Читачі, котрі цікавляться історією, знають, що московська історична наука з давніх часів була і залишається донині частиною державного апарату імперії. Наслідком такого тандему “науки” й імперських інтересів стала тотальна фальсифікація історії Московії та поневолених нею народів, а також історії світової.

Але питання історичних фальсифікацій не стосується лише московської історичної науки. Багато наших читачів, можливо, будуть здивовані, дізнавшись, що перекручення, підтасовка фактів та відверта брехня уже давно стали звичним явищем й у світовій історичній науці. Як виявляється, ця проблема носить глобальний характер. І з’явилася вона не сьогодні – їй уже тисячі років.

Першими, хто почав описувати минувшину, виходячи з інтересів держави, були античні історики. Тому потрібно пам’ятати, що вивчаючи давні твори, ми зовсім не пізнаємо історію, а лише бачимо суб’єктивний погляд того, чи іншого автора на події, про які вони нам розповідають.

Інколи написане відображає точку зору замовника, скажімо, якогось давнього імператора. Часом воно продиктоване патріотичними настроями, у жертву яким і приноситься історична правда. У такому разі автор зображає події у найбільш вигідному для його країни світлі: поразки замовчуються, або подаються, як перемоги, незначні події описуються яскравими фарбами, що збільшує їх знáчимість, а дрібні досягнення трактуються, як події світового масштабу.

І навпаки: про сусідів та ворогів – або нічого, або лише погане. Як наслідок, реально важливі події з життя інших народів або зовсім зникають зі сторінок історії, або ж трактуються спотворено.

За такого підходу до історії у більш вигідній ситуації опиняються не ті, хто її дійсно творив і був успішним переможцем, а ті, хто має кращу історичну школу, у кого більш підготовлені і нахабніші історики. Вони й залишають нащадкам свою версію минулих подій, яка з часом стає загальноприйнятою та основоположною. Але, насправді, їхня “історія” не має нічого спільного з реальністю.

Ось саме такий міфологізований історичний продукт людство й споживає у сучасних школах та всесвітньо відомих університетах (у тому чисті – й канадійських), вважаючи його світовою історією. Причому, це не є проблемою лише якоїсь окремо взятої держави, де історики особливо “потрудились”, спотворивши хід історичного процесу на свою користь. Це проблема глобальна: у жодній державі світу нині не існує правдивої історичної науки.

Фальсифікаторами були практично усі давні автори. Жодному з них не можна вірити стовідсотково. Наприклад, хто серйозно сприйме наступне повідомлення: “Король готів Філімер… виявив серед свого племені декілька жінок-чаклунок… Вважаючи їх підозрілими, він прогнав їх,.. змусивши блукати у пустелі. Коли їх… побачили нечисті духи, то в їхніх обіймах з’єдналися з ними і зачáли те люте плем’я, яке спочатку жило серед боліт, – низькоросле, огидне і худе, яке мало деяку подобу людей тільки у тому сенсі, що виявляло щось схоже на людську мову”.

Як ви думаєте – хто міг таке написати і про кого? Це Йордан, виявляється, пояснив нащадкам, хто такі гуни і звідки вони походять. Натомість, германське плем’я готів та їхніх вождів він зобразив мудрими, сміливими і благородними.

Хоча дані археології свідчать зовсім про інше – якраз праукраїнці (тобто, обгаджені Йорданом гуни) мали високий рівень розвитку економіки, культури та духовності. У той час як готи в описувану ним епоху славилися економічною відсталістю та культурною дикістю.

Йордан не був винятком: за принципом – “хвали своє і паскудь чуже” – працювали практично усі давні автори. А ще згадаймо “благородну” пиху греків та римлян, їхню зневагу до усіх “варварів”. Чи могли їхні історики бути об’єктивними? Тому ні про яку історичну правду, в умовах тотальних війн за життєвий простір в стародавню епоху, мова навіть не ведеться. Своя сорочка завжди буде ближчою до тіла.

Читаючи історичні твори стародавніх авторів, ми дізнаємося, що єдиним центром європейської цивілізації була спочатку Греція, а пізніше Рим. Усе інше, що їх оточувало, – це “варварський” світ, про який і говорити не варто. А якщо вже й говорити, – то лише зверхньо і зневажливо.

Звідси висновок про те, що лише Греція та Римська імперія мають право називатися батьками європейської цивілізації. Нас переконали у тому, що Рим безроздільно панував над усім сучасним йому варварським світом. І що існує тільки одна культура того часу – антична, творцями якої є ті ж самі Греція і Рим.

Але ж є факти, а вони, як відомо, – річ уперта! Грецька та римська цивілізації дійсно були великими. Однак, вони не народилися на порожньому місці – їхніми творцями були переселенці з нашої Праукраїни. Так само, як і Шумерської та Єгипетської. Ось де першопричина їхньої майбутньої величі. Це, по-перше!

І друге, в Європі у стародавню епоху дійсно існувала найбільша імперська потуга. І саме вона визначала долю усього континенту. Але це був не Рим! Це була наша з вами Праукраїна. Або, як її тоді називали, – Велика Скіфія (чи Сарматія, або ж Велика Гуннія). Скіфські армії наганяли жах на ту ж пихату Візантію, сармати шастали європейськими просторами, як у себе вдома, а Богдан Гатило створив праукраїнську Імперію, яка за розмірами була більшою за Римську і Візантійську.

І ніколи ковані черевики римських легіонерів не топтали українських земель. У той час, як скіфські воїни обійшли римські володіння вздовж і впоперек. І жодного разу Гатило не ставав у позу прохача перед Римом та Візантією. Тоді як їхня історія цього періоду – це час постійного пошуку принизливих компромісів зі Скіфією. Ми настільки звикли до величі Візантії, що забуваємо навіть про те, що не ми платили їй щорічну данину, а вона нам!

І все це у той час, коли ще не було ні Франції, ні Німеччини, ні Англії – держав, які є нинішніми європейськими лідерами. Коли ми уже були Великими, вони лише належали до числа римських володінь. Не було й Московії – лише частина її земель у статусі периферійної колонії входила до Скіфської держави.

Отож, давно уже прийшов час розгрібати історичні завали, відкидати на смітник усе гниле, брехливе та віджиле. І, натомість, відроджувати історію і повертати їй статус науки.

Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ

 Більше про Гатила і гуннів тут:

http://ukrainianvancouver.com/illustrated-history-of-ukraine-huns-attila/

Червень07/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України