• Сьогодні: Середа, Грудень 13, 2017
Інфо ПС

В ЯКУ РОСІЙСЬКУ ДАЛЬ ДИВИВСЯ НІМЕЦЬ ВЛАДІМІР ДАЛЬ, ХОВАЮЧИ ПРАВДУ ВІД «РОСІЙСЬКОГО» НАРОДУ?

Владіміра Даля назвати людиною «ісконно руского» походження можна з великою натяжкою. Знавцем «руского язика», мабуть, теж. Чи знав він «язик російський»? «Звісно так!», — відповість будь-який «вєлікорускій» патріот. Будь-який «рускій». І до хрипоти доводитиме цю позицію. Сперечатися з ним буде дуже важко, адже існує всім відома титанічна праця під назвою: «Толковий словарь жівого вєлікоруского язика». Автором якої і став Владімір Івановіч Даль. Він, — «істінно рускій чєловєк» і, звісно, «знаток руского язика»! Жирну крапку давно поставлено.

Тут варто зазначити, що він – не знавець російської мови, а один із її творців. Поряд із Тредіаковським, Ададуровим, Карамзіним, Пушкіним…

В. Даль зі своїм словником просто зробив російську мову давнішою. Подивився, так би мовити, в даль. Прізвище дозволяло. Не лише зістарив, а й… Він виконав державне замовлення! — замовлення государя імператора. За що тоді давали пряник. І з цим, покладеним на нього, завданням він непогано впорався.

Але, для початку, варто подивитися на родословну нашого загадкового героя. На його біографію.

Для переліку його національностей потрібна окрема стаття: тут загадка ще та!. Виявляється, походив він із датчан і за походженням був датчанином. Або, — заперечать інші, — із німців. Тут внесемо довідку. У XVIII ст. третину Данії заселяли німці. І батько його був саме з них, звали його Іоганн Хрістіан Даль. МатиМарія Фрейтаг — теж іноземного роду-племені. Тобто, виходить, стовідсотково «нерускіє» люди. Чистокровні іноземці! В жилах їхніх текла кров великих «Дойч». Ну а в їхнього сина забурлила «руская» кров. Та ще й як!.. Син став росіянином. Російським письменником — Владіміром Івановичем.

Як це пов’язують із генетикою, мені особисто незрозуміло! Проте, на щастя, в нашій «руской наукє» відповіді є на все. Козирна карта завжди в рукаві. Відповідь наступна: лінгвіст Даль, який приїхав у Росію на запрошення Єкатєріни II на посаду бібліотекаря, приймає російське підданство і стає Іваном Матвєєвічем Далєм. Згодом цей бібліотекар перетворюється в лікаря. От і все. Стати «рускім» в Росії тоді було дуже просто! Варто було лише прийняти підданство, хрещення і присягу. І ти – чистокровний «рускій»! Як, наприклад, іспанець Лєрмонтов або німець Герцен, грузин Бородін або вірменин Айвазовський

Але з російською чи датською родословною національності В. Даля ще не закінчуються, а тільки починаються. Як відомо, він народився в містечку Луганськ. Сьогодні це, окуповане нині нами місто, прикрашає територію України. Це Українське місто. Значить, окрім усього іншого, цей німець, є ще й хохлом. Бо українцем його ніяк не назвати. Ну а історія тут наступна.

У 1795 році Єкатєріна II підписала указ про закладання ливарного заводу на річці Лугань. І починають будувати Луганський ливарний завод, а разом із ним і місто. Найпершою вулицею поки ще селища стає вулиця «англійська». На честь іноземних спеціалістів, які приїхали піднімати завод важкої артилерії. Саме тому, виявляється, Даль-батько з’явився тут! У цьому «басурманському» провулку. Тут, у натовпі іноземців і знадобилися його «лінгвістичні знання». Він же знав багато мов. Навіть «древньоєврейську» і, швидше за все, виконував роль «тлумача», ніж лікаря. Хоча одне другому й не заважало.

На цих звільнених від турків територіях, чи захоплених, росіяни будують населені пункти. «На мєстє татарского аула Гаджі-Бєй основалі Одєссу», наприклад. Ось на цих просторах українських степів у 1801 році й народився майбутній володар Ломоносовської премії, член-кореспондент Петербурзької академії наук із фізико-математичного відділення, почесний член Академії по відділенню природничих наук – відділення російської мови і словесності. Один зі славних синів Росії. Одним словом, тут народилася людина світу, людина Всесвіту! Тобто, Батьківщина його — Україна.

Луганськ – це не просто «луг», «травяная земля», «покос» чи «пастбіщє», це – широкий степ. «Раздольє». «Казацкая вольніца». Як же без неї, якщо дитинство пройшло на Запоріжжі, в середовищі сотників і десятників, отаманів та осавулів… Тож причислити себе до «казаков» – сам Бог велів. Звідси і псевдонім Владіміра Даля — «Казак Луганскій». Казаки, як відомо, до «рускіх» та до українців стосунку не мали рівно до «Вєлікой Октябрьской рєволюціі», це була особлива каста. Особлива нація. Але комісари після 1917 року вирішили по-своєму… і дали їм національність. Зробили їх «рускімі».

Луганський казак окрім інших (латини, французької, німецької) чудово знав і тюркські мови. Він володів: турецькою, казахською, татарською… Адже були ж ним написані оповідання: «Бікєй і Мауляна», «Майна», «Осколок льду», «Уральскій казак»…

Ну а татарська мова була йому майже рідною, оскільки в Єкатерінославській губернії говорили  тюркською. Називали її татарською: там вона заніміла лише з приходом червоних командирів із маузерами. І з того часу сміливі російські вчителі широсердним дітям у школах вішають на вуха локшину, що Владімір Даль ніби-то написав «Толковий словарь жівого руского язика». Та нічого подібного! Виявляється, книгу під таким заголовком він і в очі не бачив! Його книга виходить під назвою: «Толковий словарь вєлікоруского нарєчія руского язика». І з приходом совєтскої влади це дуже вміло заштукатурюється. А в совєтскій час уже школярі інших країн відчули на своїх вухах щось не те.

Рукоділля Даля зразу ж почали редагувати, щойно автор наказав довго жити. У восьмидесятому році XIX століття, вже після смерті «казака», виходить друге видання цієї золотої книги. Титульний лист прикрашає наступна назва: «Толковий словарь жіваго вєлікорускаго язика Владімiра Даля». Потім «жівой вєлікорускій язик» нещадно переробляли і переписували… Наприклад, одним із перепищиків був Іван Алєксандровіч Бодуен де Куртєне. Дивне ймення «руского» вченого, чи не так? Він на початку XX століття відредагував і доповнив словник українського «татарина». Цей француз, нащадок короля Людовіка VI, утік із Франції і став «рускім» вченим, став «магістром історико-філологічних» наук і «доктором філософії». Як? Все за тією ж накатаною схемою. За надані послуги іноземцям Росія щедро платила. І доценту Казанського університету дають пряник. Багато пряників.

У сьогоднішній науці побутує думка, що саме Пушкін підказав Далю взятися за словник. Тут груба натяжка. Алєксандр Сєргєєвіч тут ні при чому. Пушкін був придворним поетом і міг лише запропонувати імператору кандидатуру В.І.Даля. Питання про «рускій словарь» вирішувалося на державному рівні. Навіть не в Росії, а в Європі. І Владімір Івановіч Даль отримав державне замовлення.

Поява словника пов’язана з духом часу, зі століттям просвітництва. Точніше: культурними європейськими перетвореннями. Де на плече європейській патріархальній старовині всівся науковий прогрес. Європа в буквальному смислі наповнювалася просвітителями: поетами, літераторами, істориками… Кожна країна мала свого Шекспіра, або Сервантеса. Пристрасті кипіли. Чого варті лише Вольтер, або Жан Руссо, або вихід енциклопедії Д.Дідро, що не на жарт перелякала господаря Ватикану. І у монархів Європи прокинулася національна самосвідомість, вони стали шукати стежку в народ.

Літературна Німеччина познайомилася з групою молодих поетів «Буря і натиск» (Sturm). Російською буде «Штюрмеры». Очевидно, штурмуючі! І німці стали локомотивом цього прогресу європейського просвітництва.

А в далекій Росії в експедицію російською глибинкою відправляють штурмовика Владіміра Даля. Аби його словник сприяв «укрєплєнію любві к нашєму общєму Отєчєству і к нашім вєлікім прєдкам»! Тільки яким?

Лінгвіст Яков Грімм займався фольклором, правом, історією релігії та міфів. Займаючись цими науками, він став одним із найблискучіших представників німецької наукової думки першої половини XIX ст. Грімм іде в народ, збирає фольклорний матеріал – приказки, прислів’я, пісні, легенди, міфи і саги та публікує разом зі своїм братом знамениту збірку «Казок», а потім працю з древньї німецької міфології». Назвати братів казкарями можна з натяжкою. Вони їх просто переповіли. А от складачем першого тлумачного словника — можна. Навіть Енгельс похвастався ним своєму закадичному другові Марксу, в листі написав: «… імєю под рукой только готскій тєкст і Гріма, но старік дєйствітєльно ізумітєлєн». У столітті просвітництва (XVIII) «вибрасивалі за борт історічєскіє пєсні і народниє лєгєнди, как продукт нєвєжєствєнной фантазіі», а в століття Карла Маркса їх уже збирали.

А що мала післяпетрівська Росія? Вона мала «Акадємічєскій словарь россійскій», що виходив із 1789 року для двору і адмірала Шишкова. Ще цензуру і Сибірський тракт… От і все, чим могла вона похвалитися.

Англійський історик Е.Гіббон у XVIII столітті в своїй монументальній праці написав: «С тєх пор, как варвари проніклі внутрь імпєріі і внутрь століци, оні, конєчно, ізвратілі і внєшнюю форму, і внутрєннюю субстанцію національного язика, прішлось составлять обширний толковий словарь для об’яснєнія множєства слов…». Чи потрібно тут коментувати слова англійця? — Звичайно, потрібно. По-перше, йдеться про візантійську імперію. Друге: хто такі варвари? Варвари – це північні їхні сусіди. Тобто, племена, котрі тоді заселяли територію нинішньої Росії. Наші предки. Об’єктивний Гіббон відкрив завісу повністю. Написав голу правду. От чому, виявляється, кожне друге грецьке слово пахне тюркізмом! Ось вона – славна мова Гомера! «Для об’яснєнія множества слов», як пише Гіббон, видали словник, де безпринципно надали «варварським» словам грецьке начало. Ось вам — «Толковий словарь жівого грєчєского язика»!

Те, що Владімір Даль у своєму словнику багатьом російським словам дає європейське походження, можна зрозуміти і пробачити йому. Він же німець, і дивився в даль. Прізвище як-не-як… А там Рим і Византія – пупи землі. І, природно, у словнику його їх більше половини.    Алеманська кров змушує його йти слідами своїх земляків, казкарів Якоба і Вільгельма. У 1832 році Луганський казак пише «Рускіє сказкі» і «Пословіци руского народа». У вдячність за це йому дозволяють перевірити на міцність тюремні грати Ніколаєвського режиму. Йому дали зрозуміти, що «істіна – далєко нє всєгда жєлатєльная вєщь».

Повна назва була: «Рускіє сказкі, із прєданія народного ізустного на грамоту гражданскую пєрєложєнниє, к биту жітєйскому пріноровлєнниє і поговоркамі ходячімі разукрашєнниє Казаком Владіміром Луганскім. Пяток пєрвий». Кому писано ці рядки? Хто їх буде читати? Чи замислювався хтось тоді про це? Адже кріпацький російський «народ-лапотнік» був неграмотний. Читати і писати «по-русски» не вмів. А інтелігенція говорила по-французьки. Включаючи государя-імператора з усією своєю свитою, і неповноцінною російською — говорити не бажала!

Громадський діяч часів золотого століття російської прози А.І.Кошєлєв залишив цікаві рядки, що ставлять усі крапки над «i», він пише: «В домє Є.А.Карамзіной собіралісь літєратори і умниє люді разних направлєній… Тут бивалі Жуковскій, Пушкін, А.І.Тургєнєв, Хомяков, П.Муханов, Тітов і многіє другіє… Еті вєчєра билі єдінствєнниє в Пєтєрбургє, гдє нє ігралі в карти і гдє говорілі по-русскі (виділено автором)». Тепер ми розуміємо, що було ближче Жуковському і Пушкіну. Чим займалися ці хлопці на тих «тайних вєчєрнях».

«Словарь нємєцкого язика» німців братів Грімм вважається унікальним виданням, що не має собі рівних в історії світової лексикографії. Його остання редакція вийшла у 1961 році, а перша у 1863-му. «Толковий словарь…» німця В.Даля є унікальним виданням російської лексикографії.

Унікальність цього словника в тому, що там тюркським, фінським, угорським та іншим словам дано російське начало. Їх Владімір Івановіч зробив «ісконно рускімі». Відшліфував до дзеркальності. Моєму здивуванню не було меж, коли поряд із книгою Луганського казака я відкрив «Дрєвнєтюркскій словарь» і побачив у Даля «рускіє» слова древньотюркського кореня. Син Датчанина, не змигнувши оком, зробив їх «ісконно рускімі». Казак рубанув шашкою по живому. Не лишивши жодної надії.

Дослідивши вздовж і впоперек цю наукову працю, я дійшов «шокуючого» висновку. Виявляється, російської мови в давнину не було. Її не існувало в природі. Це фантом. Арифметика тут проста як двічі два. Помилитися неможливо. Якщо з цієї книги прибрати західноєвропейські слова, а також тюркські та фінські, то книга матиме чисті сторінки. А якщо їх виривати – лишиться одна обкладинка. І висновок один. У середньовіччі росіяни говорили на пальцях, або були німими.

Сьогодні кожний може приєднатися до мого «шокуючого» висновку. Благо є «Дрєвнєтюркскій словарь» Лєнінградского видання 1969 року. Можна скачати його навіть з Інтернету. І дати собі відповідь на питання — якою мовою розмовляли «рускіє»? Ось за що, виявляється, Владімір Даль отримав пряник. Ось за що, як із рогу достатку, на нього посипалися звання і премії. У 1868 році його обирають почесним членом «Общєства любітєлєй Російской словєсності» і в «Общєство історіі і дрєвностєй Російскіх». Присуджують «Константіновскую мєдаль» – вищу нагороду «Імпєраторского Русского гєографічєского общєства», засновану сином Ніколая I Константіном Ніколаєвічєм. Батько примусив, син нагородив. Спочатку пригостили батогом, потім – пряником.

 

Наіль Г.

Липень25/ 2017

Коментарі:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України