• Сьогодні: Неділя, 16 Травня, 2021
Інфо ПС

В УКРАЇНИ ЛИШЕ ДВА СЦЕНАРІЇ: АБО… – АБО…

З понад 190 країн світу приблизно 35 пройшли модернізацію, тобто перейшли до модерну — відкритого суспільства з відкритою економікою і відкритою політикою. Все інше, включаючи високий рівень добробуту, верховенство права, управління, людського розвитку, освіти, охорони здоров’я тощо, є наслідком і результатом успішної модернізації.

Цифри (35/190) вказують на те, що всі ці красиві речі в світі — не норма, а виняток. Нормою є злидні, несправедливість, нерівність, неосвіченість і страждання. Переважна більшість країн світу навіть наблизитися не можуть до модернізації. (В світі є також авторитарні держави з високим добробутом, який ґрунтується на сировинних джерелах. Але їхній добробут недовговічний: корупція зсередини та інновації ззовні за два покоління все знищують.)

Для того щоб наблизитися до модернізації, необхідна критична маса населення з модерним мисленням і модерними цінностями. Сама по собі ця критична маса є наслідком багатьох тривалих процесів в економіці і технологічному розвитку, в політиці та державному будівництві, в культурі та релігії. Як тільки критична маса є, відкривається шлях надії, шлях до вищої ліги.

Цей шлях може бути довгим, але він завжди успішний, якщо тільки впродовж руху не втрачається країна, яка модернізується. Іноді шлях триває канонічні 40 років, іноді 70 або навіть 100. Остаточно знищити всі шанси може тільки велика соціальна катастрофа на кшталт страшної громадянської війни, та й це зрештою не перешкода з точки зору вічності, вона лише розтягує шлях, додаючи ще кілька десятиліть.

Так сталося, що в Україні ця критична маса людей є, і в це внесли вклад найрізноманітніші чинники: творці національної культури і просвітителі, радянська індустріалізація, борці за національну незалежність та дисиденти, всі Майдани і війна, стара професура і бариги початку 90-х, жебраки радянські інженери та нинішні мілленіали. Цей складний багатофакторний процес вивів нас на старт.

І у нас почалася наша модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер є тільки два глобальних сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40, або навіть 15 років (адже технологічний розвиток прискорює світовий час), або нас не стане, а наші залишки підберуть сусіди, модернізовані або архаїзовані, тут вже як кому пощастить.

У світовій історії є безліч прикладів дуже довгих шляхів. Франції знадобилося 70 років, щоб побудувати сучасну республіку. Туреччина проводить модернізацію зі змінним успіхом вже століття, і вона все ще не закінчена. Країни Східної Європи із західною допомогою зуміли впоратися за пару десятків років, але й у них, як ми бачимо, є проблеми. За десятиліттями розвитку приходить занепад, адже кожне наступне покоління стикається з тими ж проблемами і вирішує їх, як уміє, — а значить, жоден народ не має гарантованих досягнень на століття, завжди можливий провал. Але доки немає великих катастроф, в цілому країни рухаються вгору і вперед.

Чим визначається швидкість руху? Як правило, появою і консолідацією нових еліт. Ось чому олігархічні клани не люблять середній клас — йдеться про загрозу не тільки їхнім монополіям в економіці, але і їхній монополії на визначення курсу і швидкості країни.

І це наводить нас на думку про те, що неможливо модернізувати країну, не модернізувавши людей. Інакше люди з архаїчним мисленням і цінностями знайдуть спосіб привести до влади того, хто все поверне назад.

 

Валерій Пекар

Підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи Нова Країна

Січень30/ 2018

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України