Говорячи про землеробську зорієнтованість жителів України, передусім українців, варто вказати на те, що вони часто вишукували для свого господарювання родючі землі. Такими, зокрема, були чорноземи лісостепу й степу. Вони забезпечували (навіть при екстенсивному господарюванні) відносно високі врожаї й прийнятний рівень життя. У цих регіонах у давні часи розвивалася землеробська Трипільська культура. Також у степові чорноземні райони спостерігаємо міграцію землеробського руського (українського) населення з лісостепу й навіть Полісся в період Середньовіччя й Нового часу – хоча життя в умовах степу, постійних нападів кочівників тоді було небезпечним.
Однак землі, які зуміли опанувати українці, мали для них не лише плюси, а й мінуси. Згадуваний В’ячеслав Липинський вважав, що «родюча земля і добре підсоння» є однією з головних причин української бездержавності. Вони, по-перше, притягували до українських земель завойовників, по-друге, вели до деградації «громадських інстинктів». Останнє мислитель пояснював таким чином:
«Легкість боротьби з дуже сприяючою людині природою розвивала в людях, які від кількох поколінь прожили на Україні, лінивство і нездатність до постійного, довгого і методичного зусилля. Внаслідок цього вироджувались і не могли розвиватися такі політично творчі організаторські прикмети, як дисципліна, послух, громадянська солідарність, здатність до жертв і самопосвяти. Коли Україна мала і має таку непропорційно велику кількість різних «кресових оригіналів», «гоголівських типів», і різних політичних самодурів громадськи-руйнуючого, анархістично-індивідуалістичного ґатунку, то причини цього факту треба шукати перш за все в даній нам од природи великій легкості життя.
Випливаюча з родючої землі легкість збагачування розвивала в українських людях погорду до праці і нахил до всілякого роду фантастичних спекуляцій…
Чим більше сприяючі природні умови, в яких живе дана нація, тим менше спільного, громадського зусилля мусить робити вона для опанування природи. Чим менша потреба в спільнім громадськім зусиллі, тим менша стихійна потреба в політичній організованості і політичному проводі, тим більший натомість стихійний нахил до всякого індивідуалістичного анархізму і різної «отаманщини». Чим більший нахил до анархії, тим тяжче завдання провідної верстви, яка проблеми власне політичної організованості і політичного проводу мусить розв’язувати. Коли кандидати на провідну верству у народів головних знаходять сприйняття пасивних мас на їх політичну організаторську акцію, і тому можуть мати слабшу внутрішню організацію, то такі ж кандидати у народів ситих, без дуже сильної, морально і матеріально, своєї власної організації, не переможуть ніколи анархічних інстинктів тих, кого вони беруться політично організовувати»
Петро Кралюк
