• Сьогодні: Вівторок, 9 Серпня, 2022
Інфо ПС

УВЕСЬ ЖАХ рОСІЇ В ТОМУ, ЩО В НІЙ СТОЛІТТЯМИ НІЧОГО НЕ МІНЯЄТЬСЯ

Про те, що росіяни програли Бородіно, стало відомо ще у день битви. Про те, що росіяни спалили москву, – історики не сумнівалися ще в XIX столітті. Про те, що не Наполеон, а російський цар почав війну 1812 року, історикам стало остаточно ясно на початку XX ст. Та ось далі, з приходом до влади сталіна, історія цієї війни партом перевертається з ніг на голову. І виявляється, що це Наполеон на чолі цілої орди влаштував нашестя на нещасну росію. Що Бородіно – це не поразка, а мало не перемога. Що ганебна втеча російських військ від кордонуце «скіфський план», ціла стратегія заманювання неприятеля на свою безмежну і безформенну територію. Що бездарний, розбещений, продажний, лінивий Кутузов – це воєнний геній всіх часів і народів. А катастрофічна поразка росії у війні – тріумф російської зброї!

Міфи на те й існують, аби, відслуживши своє, вмерти і щезнути.

         Підсумком моєї багаторічної роботи стала книжка 2004 року «Правда про війну 1812 року», де я вперше сказав, що ця війна ніяка не Вітчизняна і що навпаки, це олександр I готував напад на Францію. Росія тоді знову (як і в минулі роки агресії проти Франції) підписала коаліційну угоду з Англією, Іспанією та Швецією.

         Тоді ж я написав і про російський колабораціонізм у 1812 році: Наполеон створював всесословні муніципалітети в Смоленську і в москві, і всі стани, податні і неподатні, дворяни і не дворяни брали у всьому цьому участь.

         Я довів із цифрами в руках, що приєднання росії до континентальної блокади Англії не вплинуло суттєво на фінансову ситуацію в росії, але фінансовий крах спричинило збільшення витрат на оборону в 1807 році – одразу після підписання договору про мир! Тільзитський мир, укладений між росією і Францією, був непопулярний у середовищі пихатої еліти російського суспільства. Росія сама нападала на Францію у 1805, 1806 і 1807 роках, сама ганебно програла і сама ж образилася на це.

              Мені від самого початку було очевидно, що у пропагандистських книжечках не сходиться все. Якщо Бородіно стало перемогою росіян, то чому вони втікали і здали Москву без бою? Все просто: росіяни не лише програли Бородіно, російська армія була фактично знищена. Кутузов втратив у Бородіні 53 тисячі солдат. Всього у нього було 155 тисяч, із них 115 – регулярна армія, 10 тисяч казаків, решта – ополченці. Тобто він втратив майже половину регулярної армії. І казати, що Кутузов зберіг армію, – це абсолютна маячня! Після битви почалося ще й повне розкладання: половина залишків армії пішла в мародери – грабувати російські міста і села.

                Що стосується «Війни і миру» Льва Толстого, то він вивчив занадто мало джерел, до того ж все перебрехав і пристосував під потреби своєї хворої філософії. Серед прочитаних ним книжок є зовсім несерйозні, сміхотворні, оскільки одна з них – це книга Михайловського-Данилевського, написана за вказівкою Ніколая I, спеціально творена як міф.

            До кінця 1830-х років не існувало навіть терміну «Вітчизняна війна», не було й ніякої «дубини народної війни». Та й бути не могло у країні кріпосного права, де раби – основна частина населення.

            По суті, люди були речами, з якими поводилися куди гірше, ніж із тваринами. Їх сікли, били. Били навіть вагітних селянок, а коли вони народжували, немовлят згодовували собакам. Собак годували селянськими дітьми як делікатесами!

            Селян часто продавали азіатським купцям. Для збільшення приплоду їх у 14-15 років одружували село на село. Це робив і Суворов, і надзвичайно жадібний Кутузов, який володів шістьма з половиною тисячами кріпаків і постійно турбувався, аби вони  якомога більше народжували. А він тут же їх продавав – окремо дітей, окремо батьків…

            Головний жах російських генералів був у тому, щоб Наполеон не дав волю селянам. Про це прямо написав у своєму листі генерал Ніколай Раєвський у липні 1812 року.

              Однак у Наполеона таких думок і не було, він не планував навіть переходити кордон. Я наводжу листи зі щоденного пошти Алєксандра і Наполеона, з яких цілком очевидно, що Алєксандр почав готувати війну зразу після Тільзиту. Він купував зброю в Австрії, в Англії, збільшив у кілька разів воєнний бюджет, направив шпигунів у Францію, послав Волконського копіювати структуру французької армії, аби провести реформу в себе.

               Вже у 1810 році російські війська стоять на кордоні з герцогством Варшавським, готові до наступу, тоді як у Наполеона там не було жодного солдата! Був у Німеччині гарнізон в одній фортеці.

               У 1811 році, коли Алєксандр уже повністю був готовий до війни, маршал Даву почав попереджати про це Наполеона в листах. Той же був у рожевих окулярах, не хотів нічого бачити і чути: у нього молода дружина, у нього народився син, він мріє відпочити і планує на 1812 рік поїздку в Італію, де спеціально для цього вже відреставровано Квіринальський палац…

               І тут йому повідомляють, що Алєксандр готовий напасти! І це була правда: документів штабу Алєксандра про те, що він планує напасти на Францію, – сотні!

               …Совєцький режим – це не біла голубка, це монстр, що нищив усе живе. За весь період ссср були написані лише 3 монографії на цю тему: Тарле, Жилін і Бескровний. Двоє останніх – неосвічені селюки, обидва не знали мов, не читали першоджерел, обидва «сталінські соколи», особливо Жилін – злобний мордоворот, який чавив усе живе. За наказом сталіна вони стали заново винаходити міф про «Вітчизняну війну». Буржуазна історіографія на початок ХХ ст. вже знала, що це Алєксандр I розв’язав війну, це він планував наступ і що Бородіно стало поразкою росіян. Про це було сказано у підсумковій праці дореволюційної історіографії «Вітчизняна війна і російське суспільство», що вийшла у 1912 році. Написано там і про те, що Наполеон пішов з росії, бо й не збирався в ній лишатися, а причиною значних втрат його армії став виключно клімат, а не російська армія.

           Все це було відомо доти, доки сталіну не знадобилося терміново творити патріотичний міф, аби підготувати новий напад на Європу.

           Одна із найнебезпечніших і страшних глав моєї книги присвячена планам сталіна перед Другою світовою війною. Мені вдалося вияснити і документально довести, що сталін дійсно планував напад на Європу.

           У 1938 році в «Правдє» раптом виходить стаття Тарле, присвячена війні 1812 року (і тут же колосальним накладом друкується брошура за цією ж статтею), головний висновок якої ніяк не пов’язаний із її змістом: в останньому абзаці повідомляється, що ссср скоро почне наступальну війну – найсправедливішу з усіх війн у світі! Це буде такий «останній наступ»! Йшлося про те, що сталін готував ссср до вторгнення в Європу. (Схоже, путін – це новий сталінред.)

              Цю брошуру я випадково придбав у антикварному магазині. Потім я дізнався, що її тираж знищили і що в єдиних двох примірниках, які я знайшов у бібліотеках, останній абзац вирізано! І зберігся він лише в моєму екземплярі! До книги я опублікував і текст і фото сторінок тієї брошури.

              Увесь жах росії в тому, що в ній нічого не міняється. І не може змінитися, тому що в ній від початків закладений не інтенсивний, а екстенсивний розвиток. А він, у свою чергу, породжує жахливі комплекси через хронічне відставання у розвитку і вічну мантру пошуку ворогів навколо. Злочинна влада захищається від вигаданих нею ж ворогів – так було і за Долгорукого, і за Грозного, і за Петра І, і за Катерини ІІ, і за Алєксандра, і за сталіна, так є за путіна, і так буде… Доки буде росія.

Євгеній Понасєнков, історик, автор книги «Первая научная история войны 1812 года» (АСТ)

Липень31/ 2022

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України