Моя держава ненавидить добровольців. Я розуміла це давно, але ніяк не могла з цим змиритися.
Але правда така – і вона є гіркою.
За захист їх прав НЕ проводять марші та акції, міжнародні донори НЕ оплачують інформаційні та адвокаційні кампанії на їх підтримку, журналісти НЕ здіймають бучу в ЗМІ.
За чотири роки війни добровольці стали невидимими і непотрібними. Незручними і занадто небезпечними. І тому їх частіше можна побачити в СІЗО чи прочитати їх прізвища на табличках свіжовикопаних могил на кладовищах. Вони тихенько йдуть із життя кожного дня, не збираючись під ВР, КМУ (до АП не дістатися!) – і не б’ють нікому морди. Вони не кричать у ФБ і не намагаються комусь щось довести. Вони потроху зникають.
Маю кілька таких прикладів з власного досвіду, розкладених на поличках пам’яті до кращих часів. З надією, що влада таки зміниться і усі ті проблеми почнуть вирішуватись, якщо звичайно добровольці до того часу доживуть.
ІСА АКАЄВ. Мій старий друг, кримський татарин, який у травні 2014-го зібрав команду і поїхав добровольцем на фронт. Двома місяцями раніше він із сім’єю переїхав з окупованого Криму. Залишив дружину та семеро дітей і добровольцем пішов захищати Україну. Обороняв Савур-могилу під командуванням легендарного Гордійчука. Ні він, ні його команда не отримали УБД. Усі мої звернення до Адміністрації президента закінчувалися відписками. Непублічно мені сказали: “Немає у президента політичної волі визнавати добровольців”. Судитися він категорично не погоджується, каже, що не для того йшов добровольцем захищати свою країну, щоб потім з нею судитися.
ЛЕГАТ, ГУЦУЛ, ДОК, ЯРІК, ШЛЬОЦИК. Хлопчики-добровольці, віком від 19 до 27 років. У більшості не було ще ані дружини, ані дітей. Загинули під шахтою Бутівка, захищаючи Україну у 2016. Бійці з ДУКу. Все ніяк не дозбираю документів, щоб з юристами подати в суд на державу. Щоб довести через суд, що їх смерть пов’язана з захистом Вітчизни. Родини не отримали ні пільг, ні компенсацій, ні простого визнання, що їх діти загинули в українсько-російській війні за Україну. Родина Шльоцика довела через суд, що смерть їх 19-річного хлопчика пов’язана з бойовими діями на Сході. Попри подані майже півроку тому документи, компенсації вони так і не отримали.
АЙДАРІВЕЦЬ-ДОБРОВОЛЕЦЬ. На війні з 2014 року, зараз на контракті. Покинув власний бізнес, щоб захищати Україну. Нещодавно прийшло повідомлення з податкової, де йому нарахували страшні штрафи за те, що не платив податки як підприємець. Виявляється закон, який звільняє військових від сплати податків, розповсюджується тільки на мобілізованих. Якщо тебе призвали примусово – ти маєш пільгу від держави. Пішов добровольцем – все, сплати за увесь час, поки воював, і нікого не хвилює, що добровольці у 2014-2015 не отримували доходів.
Добровольців кидають у СІЗО, не дають УБД, вони не отримують пільг на комунальні послуги, не їздять безкоштовно в громадському транспорті, не лікуються в госпіталях і не отримують безкоштовно ліки. У них немає ніяких гарантій, і таке поняття, як соціальна справедливість, до них чомусь не застосовується.
Так ось, я хочу запитати (хоча питання риторичне): за що влада в Україні так ненавидить добровольців? За те, що у 2014 зупинили сплановану здачу країни?
У мене немає відповідей. А ті, що приходять в голову, занадто страшні для розуміння…
Таїса ГАЙДА
