• Сьогодні: Вівторок, 9 Серпня, 2022
Інфо ПС

ТРЕТЯ СВІТОВА ВІЙНА ВЖЕ ЙДЕ

Надто непримиренними є позиції країни-агресора та країн, що обстоюють принципи демократії та міжнародного правопорядку.

           путін здавна мріяв знищити Україну: принаймні з 2008 року. У 2014-му — коли захопив легко Крим і з невеликими втратами — Донбас, йому здалося, що його мета легкодосяжна. З 2014 року тривала реальна підготовка до загарбання України, ліквідації української держави, фізичного і духовного вбивства українців, заміни керівництва України, яке, як ми знаємо, аж ніяк не можна було назвати ні «бандерівським», ні тим більше «нацистським», ні, навіть хоч трохи «націоналістичним» (не порівняти з урядами Польщі, Мексики, Ірландії та десятків інших країн) — на прислужницьке охвістя окупантів україножерів, маргінальних ставлеників «русскаго міра». Кремлівські злочинці, не розуміючи ні ситуації в Україні, тих змін, що сталися з 2014 року, ні могутніх закономірностей історичного процесу (посилення національно-визвольної боротьби українського народу), керуючись хибними уявленнями про тотожність українців із російським плебсом, дезінформовані зрадниками (В. Медведчук, М. Погребинський, В. Рабинович, Є. Мураєв, Н. Шуфрич та інші), зважились на фатальне рішення — почати нічим не спровоковану криваву війну в Європі — першу такого розмаху з 1945 року. Отож в основі такого рішення путіна (немає сумніву, що ухвалював він його одноосібно) лежить як його параноїдальна ненависть до України, так і засліплення чекістсько-військової верхівки щодо «непереможної» російської армії та слабкості української держави, неспроможності українців до опору. Крім путіна та його оточення був ще і третій чинник, що вплинув на рішення почати війну: так званий «глибинний» російський народ, його задавнена заздрість, нехіть, ненависть, зневага до «хохлів», його холопська покірливість щодо волі «государя» та месіанська зверхність до інших народів. Вибираючи момент початку бліцкригу на Україну, путін та його поплічники виходили з розуміння, що це — остання можливість упокорити колишню провінцію російської імперії при, як їм здавалося, виразній слабкості й роз’єднаності Заходу: згадували ганебну боязкість Заходу в Мюнхені (1938), його нездатність протидіяти совєтській агресії в Угорщині (1956), Чехословаччині (1968), Грузії (2008), забувши про поразки у Фінляндії (1939–1940), під час берлінської кризи (1948–1949) і загалом в ході Холодної війни. Мені здається, що причини ухвалення путіним такого ганебного і програшного для Росії рішення достатньо зрозумілі й проаналізовані. Серед таємних, екзистенційних — наближення смерті путіна, його фобії, його незнання історії, його викривлене сприйняття дійсності. Так само було в Гітлера і Сталіна.

            Третя світова війна вже йде. Не лише тому, що велика кількість держав (42 учасники наради в Рамштайні) бере участь в антиросійській коаліції, а й тому, що перекриття рф шляхів постачання українського зерна створило глобальну загрозу голоду для країн Африки, Азії, Латинської Америки. Маю свідчення про великі проблеми з харчуванням у Перу внаслідок агресії росії в Україні.

            путін спроможний застосувати ядерну зброю проти України — не може бути жодного сумніву в цьому. Це — цілком реальна загроза. Але і без цього Третя світова війна почалася — надто непримиренними є позиції країни-агресора та країн, що обстоюють принципи демократії та міжнародного правопорядку.

            Ми переможемо. Але ціною великої крові й великих жертв і руйнувань. Мене обурюють ті дешеві співці легкої перемоги, які на телеканалах демонструють свій акторсько-знахарський оптимізм і шапкозакидництво. Знаючи затятий характер московської орди, не передбачаю легкої звитяги й параду наших танків на Красній площі. Тільки вторгнення Китаю в росію допоможе остаточно знищити цю агресивну країну — одвічного ворога України.

            Українські біженці — болісна тема, причина гірких роздумів. На шляху до Польщі у березні 2022-го я бачив довжелезні на десятки кілометрів колони автомобілів із написами «ДЕТИ», думав про їхню долю, розуміючи, що далеко не всі ці жінки з дітьми повернуться в Україну. Це — болісні незворотні втрати генофонду України, демографічна катастрофа нашого народу. Адже виїздили розумні, здібні, добре виховані, гарні діти, які, подорослішавши, стануть окрасою будь-якої європейської нації. Згадував свої дитячі шляхи евакуації 1941 року в росію: велика частина українців, евакуйованих у складі підприємств і установ, так і не повернулися з росії; а їхні нащадки з українськими прізвищами на -енко, -ук воюють в Україні, люто ненавидячи «бандерівців»-укрів. У польському містечку Любеч-Крулевський — за кілька кілометрів від українського кордону — я побував у центрі для біженців, розміщеному в приміщенні місцевої школи. Тут годували й напували біженців, дарували їм необхідні речі й косметику, влаштовували виїзд до Варшави, Кракова, Вроцлава, давали консультацію та поради. І все це — українською мовою. Я співчував своїм громадянам, які змушені були тікати від снарядів, бомб і ракет російських загарбників, але сумні думки виникали раз по раз: чи зрозуміють тепер, у період національної катастрофи, наші люди потребу опанувати мову українську? Чи будуть вимагати забезпечити їм навчання у Європі мовою смертельного ворога — російською? І як соромно було, коли українські громадяни не володіли державною мовою, розмовляли лише російською, бо роками ігнорували й зневажали мову своєї країни. Багато що залежить від офіційної позиції української держави по війні — від послідовності й рішучості влади (а ми знаємо, як багато з них ставляться до всього українського — як до мертвої латини, непотрібного й обтяжливого доважку в робочий час): без розставання з російським суржиком, де половина словникового фонду — мат-перемат — ми ніколи не звільнимось від духовного пригноблення. Українська мова плюс англійська — нормальний європейський шлях національного визволення. Коли українці заговорять українською — як словенці словенською, хорвати — хорватською, поляки — польською — тільки тоді ми станемо самодостатньою самостійною нацією.

            Не Україна та її героїчне військо повинні проситися в НАТО, а НАТО мусить уклінно переконувати Україну зробити честь Альянсу, посилити цю, як виявилося, невпевнену в собі та слабкодуху організацію.

            Майбутнє росії визначить карма, помста за криваві гріхи цієї країни, імперські амбіції та новофашистську практику — за всі злочини, що прирекли її на історичну поразку. Тільки розвалення цієї недоімперії, тільки покаяння народу, тільки дерашизація, депутінізація, демесіанізація можуть згодом повернути росію до сім’ї цивілізованих народів світу.

           Записую свої думки і враження, молю Бога дати перемогу Україні, а мені — сили осмислити мій шлях від війни та евакуації 1941 року — до війни та евакуації 2022 року. Мої особисті нещастя, що почалися зі смертей 2020 року, влилися в нескінчену ріку народного горя-2022, стали невеличкою часткою тої трагічної Долі, яка спіткала Україну. Прокляття за це і смерть росії. Кривава сівба в Україні обернеться оркам чорними жнивами. Будемо жити не в шизофренічному світі цинізму та тотальної брехні пропагандистських галюцинацій, описаних Орвеллом, а в суворому світі народної правди Тараса Шевченка: Поборемо, нам Бог помагає.

          Юрій ЩЕРБАК — надзвичайний і Повноважний Посол України в Ізраїлі, США, Канаді, один із засновників та член Ради із зовнішньої та безпекової політики; автор книг: «Україна: виклик і вибір. Перспективи України в глобалізованому світі XXI століття», «Україна в зоні турбулентності», тритомника «Час смертохристів: Міражі 2077 року», «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» і «Час тирана. Прозріння 2084 року».

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ГАЗЕТА

Червень27/ 2022

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України