• Сьогодні: Вівторок, 20 Квітня, 2021
Інфо ПС

ТАКІ ЖЕРТВИ НАМ НЕ МОЖНА ЗАБУТИ!

Українські серіали. Одне те, що це вже українські серіали, надихнуло мене. Це для мене було такою подією вагомою, навіть без вагань. Що б там не було, а наше – воно найголовніше, найперше. Головне – що вони є. І їх вже ціла низка.

Є мова – є держава. Це вже після всіх наших революцій і після кривавої останньої – все це вже стало істиною. І треба її наслідувати. Бо заради чого це все було?

От вже третій рік минає наших таких випробувань страшних, такого світового масштабу. А багато популярних телевізійних каналів, на жаль, не обирають українську. Я не бачу тут жодних складнощів. Що ж тут такого важкого? Всі вміють, всі розуміють. Тільки чиясь політична воля. Кажуть: кнопку натиснути – та й все! – могли б зробити той самий «Вогник» українською. Чому ні?! Це мені незрозуміло. Мабуть, це власність. Мабуть, це якась вказівка. Нам, до речі, ніхто правди ніколи й не скаже. Це все наше ворожіння. Ніхто ж нам істину не скаже.

Свого часу, коли я вела програму «Ключовий момент», вона була україномовною, вона першою була, і це мало такий відгук у серцях наших, телеглядачів і учасників, що вона – своя, вітчизняного виробника, вона є українська. А коли почалися певні утиски, як це і буває у всіх, я пішла здобувати правду. Хотіла почути якусь відповідь собі. І зайшла на той поверх, де мав сидіти власник каналу (ІнтерІнфоПС). Я хотіла постукати у двері й спитати правди. Але там не було навіть ручок від дверей. І тому я, наївна, пішла собі назад зі своїм питанням. І я зрозуміла, що є якісь такі ситуації в житті, коли ти… Ну, ти ж не будеш кидатися на амбразуру і лупати кулаком. Хоча, правда, я дійшла навіть і до інших дверей, за зовсім іншою адресою прийшла. Відповідь власника була такою, що він ніколи не піде назустріч. Я це зрозуміла. Коли опускає очі людина і промовляє якусь чергову фразу – це, зрозуміло, у нього на першому місці свої інтереси.

Ну, що ще треба зробити, аби в Україні люди обирали собі правильний шлях, робили правильні вчинки? А правильні – це, значить, підтримувати свою державу, підтримувати мову. І в нас ніхто не притискає у жодному разі російську. У тій же ж таки Верховній Раді можна було вже за стільки років правильно вивчити хоча б українську, чи таблицю зробити, аби правильно вживати той чи інший зворот, тощо. І це тільки залежить від людини.

І так само тут. А кіно – це є важіль великий. Це дієва штука. Вона впливає на серця і розум.

do-symskoi

Один із депутатів у Верховній Раді в День української писемності та мови демонструє колезі листівки. Київ, 4 листопада 2016 року (ілюстраційне фото)

    Принаймні, воно у нас є. Воно не подолало театр, як прогнозувалося. Театр все одно живіший. Це елітарне мистецтво – театр. А кіно – це масове. Так. У театрі ж бо тисяча глядачів, а в кіно – мільйон. Але у кожного є свій глядач. В театрі – свій, і їх багато. І в кіно, якщо воно, на щастя, буде нашим, його буде більше… А я в це вірю. І не треба у жодному разі дослухатися до таких закидань якихось провокаційних лідерів, які кажуть: от, у нас тут проблема, у нас немає того і того. Ні, це все є. Це таки провокація, я вважаю, навіть в плані ознак того, що в нас немає культури, в нас немає того. Це я читаю. Буквально йдучи до вас, я читала у «Фейсбук». Той чи інший журналіст обов’язково вкидає своє таке «дуже глибоке» бачення цієї справи.

У нас зараз, на щастя, пішла ціла низка робіт українського виробника і українською мовою. Хай вже навіть там так, як і в житті, мовляв, хтось говорить українською, а хтось російською – менше з тим. Але воно є. Тому молодці ті виробники, котрі відчули цей момент.

Ми завершили знімальний період кінострічки «Догори дригом». Україномовна і дуже цікава тема про сьогодення львів’ян, одеситів, як вони співіснують. Звичайно, там є кохання, там є несподіванки, жарти. Це комедія. Бо через комедію, мені здається, цікавіше дійти до суті, до сердець. І там, може навіть якась драма краще сприйнятися… А комедію, до речі, важче зробити, ніж трагедію. Це всім відомо. Це складний жанр. Тому що можна напружуватися, намагатися, а воно не смішно. Тому до цього треба докладати багато зусиль.

    Там цікава постановка наша – кавалькада наших гур, наших акторів, багато популярних українських із київських театрів. І такий цікавий режисер Максим Делієргієв. Він із колишніх чи теперішніх болгар, хоча одесит за походженням. Такий приємний юний хлопчина. Мені здалося, що йому років 15. Я не знаю насправді, скільки йому літ. Але я думала, що він асистент чи хтось із менеджерів, а він сам і є режисер.

І коли покликали ще торік мене на кінопроби у цю стрічку… Я чесно завжди ходжу на проби. Це наша робота – треба пробувати себе, свої можливості у різних жанрах і в різних кінострічках. Він запропонував мені таку трішки дивакувату особу, таку матір, яка з таких суворих… Заслужений вчитель України, яку винагородили від Міністерства освіти путівкою в Одесу на море. І коли вона приїздить в Одесу, то там із нею цілий каскад всяких ситуацій кумедних. І не лише з нею.

У нас має бути настільки щедре серце, безкінечність цього добра має бути, аби подолати зло.

Я політичну стезю для себе виключаю. А інші артисти – хай собі там вже як хочуть. Хоча використовують часом публічних особистостей для того, аби привернути увагу політикуму до себе і електорату. Люди люблять свого кумира і можуть піддатися на будь-які заклики. А от утримати далі за собою народ, як це робила Жанна Д’Арк, одна із моїх персонажів, яку я свого часу грала, це дуже важко.

    Я щиро бажаю нашим співвітчизникам, дорогим нашим глядачам театру, кіно, просто українцям, людям знаходити обов’язково настрій для того, щоб жити далі.

Ми розуміємо, що ми вболіваємо за наших воїнів. Для мене це найперше. І я гадаю, що для багатьох. Співчуваю нашим співвітчизника, які загубили своїх близьких. Ми з вами. Ми вас підтримуємо. Ми в наших серцях зберігаємо пам’ять про ваших синів, татусів, братів, сестер, близьких! Це найголовніше. Це великий дороговказ нам. Такі жертви нам не можна забути! Ми маємо пам’ятати, розповідати своїм дітям через рік, через п’ять, через 10, ба навіть і більше, за що полягли наші воїни, які жертви було принесено, аби ми сьогодні з вами могли святкувати Новий рік і Різдво!

З прийдешнім святом! Сил вам, бадьорості і здоров’я!

 

Наталія СУМСЬКА,

Народна артистка України,

член Шевченківського комітету

Грудень29/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України