• Сьогодні: Неділя, 7 Березня, 2021
Інфо ПС

Суспільство нічого не дочекається від цієї банди казнокрадів

Доки в Україні не буде України, існуватиме загроза війни з Росією. Тому потрібні рішучі кроки, а не «танці» толерантності.

Тому після Запоріжжя, де все під п’ятою «червоних директорів», де на Хортиці, святій землі нашого народу, лунає мова ворога, і після Херсона, де плекають пам’ять про Потьомкіна і Суворова, де на третьому році війни не видно жодних змін, а є понурий сірий совок і нехіть до всього українського, я вирішила назвати речі своїми іменами. І мене почали цькувати не патріоти, а прихильники Медведчука — з гаслами «Єдина країна — единая страна». Так що я майже певна, що на наступних виборах там переможе Опоблок. А звинуватять нас — мовляв, вимагаючи України в Україні, ми провокуємо громадянський конфлікт.

Я зрозуміла одну річ: допомагати треба обпаленим війною мешканцям прифронтових районів, а решта хай рятуються самі. Раніше я так не думала. Але це — їхній вибір. Зараз є можливість замовити будь-яку українську книгу просто з інтернету — праці з історії, підручники з мовознавства. Є змога подорожувати, порівнювати різні куточки України, шукати своє коріння в архівах.    Інфантилізм, який породив совок, — ось так виглядає зараз ситуація з українізацією.

Спершу треба викинути на смітники зомбоящики, адже саме вони — найбільший ворог українізації. Допоможіть собі самі, хай це буде вашою перемогою, а не успіхом галичан. Усвідомте, що зміст соборної України можна наповнити лише українським бізнесом, мовою і культурою. Розвивайтесь інтелектуально за допомогою української книги. Не чекайте, що бандерівці будуть вас українізувати. Вони не знають етнографічних особливостей вашого регіону.

       Найгірше від совка — це відсутність ініціативи і безвідповідальність. Школа продовжує плекати ці якості, а корумповані виші не дають ані знань, ані вміння самостійно мислити. Совок у нас тісно пов’язаний з колоніальним мисленням. Вважаю, що всю увагу треба зосередити на вихованні нового покоління, не дозволивши його отруїти ностальгією за неіснуючим совковим раєм. За це несе повну відповідальність влада з її старими кадрами і частково кожен з нас. Я розповідала доньці, як воно все було: і вона не хотіла б жити у такому світі. Колись це минеться, але разом з ідеалізованим совком нам загрожує російська окупація на культурному і ментальному рівнях. Тому в цих поїздках я завжди говорила: де російська мова, там Росія. І немає жодних російськомовних українців. Це — абсурд. А у нас держава ще й фінансує російські школи, і ставить українські в позу конкуренції з ними.

Я часто чую від східняків: вам добре, бо ви зберегли мову. Це нагадує мені колишню приятельку, яка говорила: «Тобі добре, в тебе книжки виходять». Вона отримала квартиру в столиці, а я жила в селі й не думала їй заздрити. Східняки не розуміють, що за свій мовний простір західняки заплатили кров’ю і завжди мріяли про соборну Україну, а не про те, що ми маємо зараз. Галичина з ХIV століття до 1991 року перебувала під окупацією і вистояла, ставши ініціатором незалежної держави. Чому? Найперше те, що у нас була українська шляхта, яка виховувала у дітей не пристосуванство, а почуття обов’язку перед родиною, родом і Батьківщиною. У містах існувала потужна соціальна національно-свідома група — передміщани, для яких зрадити мову означало зрадити Бога і Батьківщину. Село теж не було зацьковане і принижене. Греко-католицька церква унеможливила московський вплив. Те, що колись приймали зі спротивом, виявилося порятунком. Ми не мали держави, але ми мали національну церкву. Рух «Просвіти» розпочали греко-католицькі священики. Вони були завжди на боці народу, а не колоніальної влади. Мою дочку в 1987 році хрестив підпільний священик, який працював учителем. Впевнена, що вчитель із нього був так само прекрасний. Я багато знаю, як наші села збирали гроші для січових стрільців, як будували українські школи і гімназії, фінансували їх. Це вони виплекали покоління патріотів. Зрештою, села на півдні й на сході теж українські. І вони не дають остаточно скотитись у прірву зросійщення. Це міста жахають байдужістю, а село ніколи не русифікується.

     Соборна держава — це одна мова, одна історія, одна економіка. Це й є фундамент, тобто укорінення. Втім, насамперед кожен українець повинен відновити у собі родову пам’ять, пізнати, ким він є. Я колись працювала в Поліському районі Київської області. До кінця ХVIII ст. це були землі Речі Посполитої, але російські окупанти і комуністи стерли усе, що нагадувало про ці часи. Потім довершили Голодомором і Чорнобилем. Там просто «пустеля Сахара». А були колись замки, фортеці, палаци, шляхетні родини. З нічого не можна побудувати нічого. Отже, потрібно відновлювати історичну і родову пам’ять. На руїнах заводів і фабрик слід будувати нові сучасні підприємства, які не нищитимуть довкілля. Необхідно тримати завше перед очима візію могутньої багатої держави, яку боятимуться вороги і поважатимуть інші народи. Всі ми прагнемо цього, але без української ідентичності й національного егоїзму не можна побудувати такої держави.

     Про яку політичну еліту ви кажете? Про те, що кожного з них купили і куплять, хоч би він був із Майдану? Еліта — це ті, кого неможливо купити. Як Голда Меїр, яка мала лише три сукні, — до речі, вона родом із Борислава. Коли вчорашні голі й босі вихідці з Майдану відпочивають на Канарах, а інші мерзнуть в окопах або не можуть дитині купити ліків — це огидно. Еліта з’явиться у нас тоді, коли політику стане соромно бути багатим у бідній країні. 400 років тому магнат Ян Щасний Гербурт пішов супроти еліти, щоб захистити права автохтонного населення Галичини. Його знищили морально і фінансово за це. Такі, як він, — це еліта. А у нас є хоч один проукраїнський олігарх? Це ж вони реально керують Україною. Тобто грабують її. Суспільство не дочекається від цієї банди казнокрадів нічого. Справа духовного і культурного відродження залежить тільки від нас.

     Ми трохи звільнилися від почуття колоніальної меншовартості, але досі маємо великий пієтет щодо європейської культури, яка зараз деградує, правда, красиво, але деградує, віддавшись на ласку консюмеризму і меркантильності. Вектор розвитку в нашої культури один — україноцентричність, хоч би довелося наступити собі на горло. Перш ніж стати громадянином Всесвіту, треба побути громадянином України. Ясна річ, епігонам не вистачить сили на цей погляд, але у кожної творчої людини є серце і воно допоможе знайти свою нішу в культурі України. Разом із цим — і низька культура споживачів, які не мають доброго смаку, і вірять, що все те, що блищить, золоте. Культура передбачає ієрархію. Це єдине місце, де ієрархія доречна. Колись у Зігфріда Ленца я прочитала цікавий виклад історії німецької літератури: Новаліс — далі купи гною, Ґьоте — далі купи гною. Причому гній — це не є щось негативне, воно дає змогу розвиватися геніям. У нас роль гною виконують зараз оригінальні й талановиті митці, яких не підтримують ні фонди, ні гранти, ні олігархи. Час усе розставить на свої місця. Культуру треба відстоювати і підтримувати гаманцем, якщо вже світ поведений на грошах.

Галина ПАГУТЯК,

письменниця

Січень24/ 2017

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України