Єдине, за що мені шкода у цьому місті – це життя уже фактично кількох поколінь молодих людей, у яких місто просто вкрали, а точніше – позбавили можливості користуватися ним. Не хочу вчергове заразити вас абсентеїзмом (від лат. Absens (absentis) – відсутній; байдуже ставлення населення країни до політичного життя, ухилення, масова відмова від участі у виборах, зборах, та інших проявах громадської думки – ред.) чи підштовхувати до відчаю, але за доволі довгі роки навчання і праці за кордоном переконався: Стриянин сьогодні може знайти себе будь де – лише не в Стрию.
Тут він просто не вписується в пенсійну совкову матрицю закостенілого муніципалітитету, досвід якого вже давно можна відправляти в музей. Тут сонце світить лише «вічно» молодим, «вічно» поважним, старим знайомим, одним і тим же, які бачили і бачать це місто виключно як власну фазенду, які, як від чуми, тікають від усіх різновидів відповідальності.
Це так звані місцеві еліти, елітки та еліточки. Це діти – «діти потоку», потоку комуни. У потоці можна не гребти, у потоці можна просто плисти за течією. Хоча «гребуть» вони також непогано – лише по-іншому. І ніщо їх не вчить.
Вони сміються з віри в місто, дивуються тому, що ті, хто справді щось хоче змінити, плекають надії на «смішніші», в їхньому розумінні, речі, наприклад – існування іншого міста – міста майбутнього. Натомість, для них є лише світле теперішнє. І лише у тих, хто має гроші і владу – тобто у себе самих.
Тільки от біда – без інтелекту або таланту у них немає з чим вийти на ринок. Тому вони грають в ігри, де їм дозволяють банально кромсати це місто, нищити його, продавати його, перетворювати на історичний фарш, до того ж – безкарно.
Зрештою, відчуття того, що комусь і далі доведеться жити тут, виховувати дітей тут – у них просто немає. У них є свої діти, які, як і батьки, будуть успішно юзати це місто і його населення з далекого далека. Бо ж жити у провінційному свинарнику вже елітні, але ще свині, просто не хочуть. Це буде нове покоління – покоління стриян без самого Стрия.
Олег ФИЛИК
