На рівні підсвідомости взасадничується наратив про те, що «народ заслуговує тих, кого обрав», і що не варто очікувати змін на краще в осяжному майбутньому. Я ж, роками протиставлячи себе місцевій владі, кажу – ні!
Коли одна людина перебирає на себе всі важелі управління громадою, не компенсуючи це відповідним обсягом відповідальности, трактуючи громаду як мовчазного об’єкта місцевих процесів – у людей невідворотно настає необґрунтований інвектив «недорозвиненості», який дає змогу меру керувати не громадою, а стадом.
Я завжди стверджував – і продовжуватиму це робити – про те, що стрийська модель корупції є найдосконалішою в країні. Бо вона вибудована людиною, яка довела, що корупція – це більше, ніж тимчасовий зиск.
Стрийський мер прищепив кожному апологету, якого узалежнив (немає значення, хто це – депутат, чиновник, комерсант…), що корупція – це цінність. Якщо корупцію порівнювати з паразитом, який живиться часом, зусиллями, грошима, то стає очевидним: система, в рамках якої ми працюємо, вчимося, продаємо й споживаємо, стає дедалі зручнішою для паразита і дедалі незручнішою для нас. Водночас наше ставлення до корупції далеко не є однозначним. Ми нарікаємо на неї, проклинаємо її, але й раціоналізуємо та намагаємося знайти самовиправдання: «Дороги… Бруківка… Розумієш?!»
Чи приречені ми на життя у цій системі?
Так, якщо не позбудемося «шарму» раба.
Олег Филик
riter
6 років томуСтавлю лайк!