• Сьогодні: Понеділок, 6 Грудня, 2021
Інфо ПС

ЩО СВІТОВІЙ СПІЛЬНОТІ РОБИТИ З РОСІЄЮ? НОВИЙ “ПЛАН ДАЛЛЕСА” ДЛЯ 21-ГО СТОЛІТТЯ

Вперше з часів Другої світової війни цивілізований світ зіштовхнувся з глобальною загрозою самим основам свого існування. Небезпеки і перипетії конфлікту 75-річної давнини поступово занурюються в глибини історії. Якби не спроби Москви гальванізувати труп «великого подвигу і перемоги», а заодно і засновану на цій «перемозі» систему міжнародних відносин, ця сакралізована міфологія вже давно пилилася б на полицях історичних бібліотек десь між Memorial de Saint—Helene і «Серпневими гарматами»…

Я не випадково розпочав розмову саме з цієї теми. У краху СССР найважливішу роль відіграла саме десакралізація і дискредитація базових положень совєцкої ідеології. У сучасній Росії залишається єдиний і останній ідеологічний бастіон. Його слід зруйнувати, не зважаючи на те, яку роль ця країна дійсно відіграла у житті тих, хто не встиг стати жертвами Холокоста. Нацизм і Холокост давно стали надбанням історії. Росія ж являє собою загрозу цілком актуальну.

Ця дискредитація повинна охоплювати не лише науковий і публіцистичний простір. Епоха глобальних інформаційних технологій дозволяеє зосередити зусилля на двох головних напрямках: по-перше, ментально і символічно прирівняти СССР до гітлерівської Німеччини, розділивши між ними для початку порівну статус втілення абсолютного світового зла. Зараз московіти особливо бояться заборони їхньої символіки і демонтажу пам’ятників «визволителям-окупантам». Немає сумніву, що саме це необхідно робити повсюдно, де ця символіка і ці пам’ятники присутні. «Красноє знамя пабєди», серп і молот, георгіївська стрічка мають стати таким же табу, як і свастика! Цей демонтаж треба проводити мовчки і діловито, без істеричних викриків, мітингів і образ. Не треба створювати з пам’яті мученицю. Вона просто має щезнути, зітертися з реальності. Більша частина цих пам’ятників розташована у Східній Європі і на постсовєцкому просторі. Крім, мабуть, Бєларусі, всюди можна знайти відповідний до завдання суспільно-політичний потенціал.

По-друге, необхідно зосередити зусилля на емоційному впливі на аудиторію, в першу чергу молодіжну, шляхом створення фільмів, кліпів, текстів естрадних пісень, комп’ютерних ігор, де роль носіїв «абсолютного зла» міцно закріпилася б за російськими/совєцкіми солдатами та офіцерами, незалежно від епохи і конкретного історичного контексту – чи то «подвиги» солдат Б.Шерємєтьєва в Прибалтиці в епоху Північної, С.Апраксіна у східній Прусії в період Семилітньої війни чи Г.Жукова в Німеччині у Другій світовій. При цьому не лише російська історія дає більш ніж достатньо матеріалів для творчості на подібні теми. Сучасне життя Московії настільки вбоге, безвідрадне, естетично відразне і морально страхітливе, що відповідний матеріал буквально лежить на поверхні.

В цій сфері необхідно відмовитися від будь-якого роду історичної псевдооб’єктивності. Невже важко показати, як добре, комфортно і цивілізовано жили гарні симпатичні люди, поки їхнє життя в кінцевому рахунку не знищив солдатський чобіт носія «рускава міра»? Ця країна гвалтівників, злодіїв, мародерів, алкоголіків, тунеядців, брехунів і грабіжників не може існувати без зовнішньої агресії, без руйнації цивілізованих основ життя і не доводити все, до чого зможе дотягнутися, до абсолютної культурної, духовної і моральної деградації.

Відповідно, значне місце у цій інформаційній війні має приділятися прямому геноциду народів, котрі нібито добровільно увійшли до складу Російської імперії. Національне питання, літопис насильницьких русифікацій, національних страждань і образ – завжди були одним із найвразливіших місць російської державності. Саме в цю сферу і має бути нанесено удар. Одне сухе перерахування історичних прикладів подібної політики і практики Росії могло б зайняти цілу статтю.

З легкої руки російської пропаганди, зі співчуття до страждань білої еміграції, а також зусиллями інтелектуалів-русистів, котрі захоплюються Л.Толстим Ф.Достоєвським, А.Пушкіним, І.Тургєнєвим і С.Дягілєвим, ознакою хорошого тону стало визнання «міравова значєнія русскай культури» імператорського періоду, тобто XIX-початку ХХ ст.

Необхідно ж довести до відома як студентів-славістів, так і більш чи менш освіченої західної публіки, що, по-перше, ці культурні досягнення безкінечно малі. А, по-друге, глибоко вторинні стосовно  величезних пластів культурної традиції кожного з європейських народів. Порівняльне вивчення історії європейських університетів, природничо-наукової та філософської традицій, книгодрукування, літератури, архітектури і музики підводять під це твердження цілком достатні підстави.

Не можна не погодитися з відомим російським експертом Олександром Ситіним у його твердженні, що на зміну антисовєтізму повинна прийти русофобія, як цілісна система історичних і політичних поглядів (https://lb.ua/world/2017/02/27/359802_miru_reagirovat.html). Можна розвинути його тезу, де він стверджує, що будь-який європейський  політик, який висловив симпатії до Росії, має одразу прощатися з політичною кар’єрою. Це має стосуватися не лише політиків, а й журналістів та інтелектуалів.

Повторюся: Всі розмови про велич і світове значення Росії та її культури – не більше, ніж штампи, що підлягають в обов’язковому порядку демонтажу і рунуванню.

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах США відкрила світові новий виток боротьби з Росією та її імперською ідеєю багатополярного світу, котра насправді приховує лише банальне жадання розподілу сфер впливу із США, як колись Іосиф СталІн прагнув до поділу Європи з нацистським лідером. Тоді два диктатори не зійшлися в ціні – результатом невдалого торгу стала війна, окупація половини світу комуністичною Росією (СССР) і покійна вже ялтинсько-потсдамська система міжнародних стосунків, котру лишилося лише остаточно поховати.

Все частіше з Вашингтона і штаб-квартири НАТО лунають заяви, близькі за духом до цієї статті. Все менші сумніви, як у експертного співтовариства, так і у політиків, дипломатів, військових і розвідників викликає той факт, що Росі виступає головним спонсором і натхненником світового тероризму, незалежно від його політичної чи конфесійної приналежності. Все частіше зриваються спроби досягти з Кремлем якихось домовленостей. І все ближче той час, коли Кремль, нарешті, буде остаточно визнаний неугодоздатним.

Сьогодні західне суспільство знаходиться на самому початку шляху до визнання Московії терористичною державою. З Москви у відповідь чутно лише незрозуміле пропагандистське бекання: Це не ми! У вас немає доказів! Давайте розглянемо всі аспекти і версії! – Нічого розглядати! Жодних інших версій немає і бути не може! Росія оголосила цивілізованому світу і фактично вже веде проти нього гібридну інформаційно-терористичну війну. Історія вчить, що ця війна, це протистояння цивілізації і культури, ненависть до них є константною складовою російського життя і політики протягом принаймні останніх 500 років.

Це реальність. Все решта – демагогія і відмовки. Ці тези мають стати не просто mainstream`ом, вони повинні стати стовпом і безперечною догмою, органічною частиною західного мислення і духу. Заперечення чи спроба перегляду цієї тези має для інтелектуала і журналіста означати те ж, що й публічне зізнання в расизмі, антисемітизмі або гомофобії – повне відречення від професії, суспільний остракізм і презирство соратників по цеху.

Ще більшою мірою це має стосуватися тих росіян, які живуть на Заході і зберігають свою російську/совєцку ідентичність, демонструють нездатність до асиміляції, перш за все незрозуміло для чого даючи своїм дітям російськомовну освіту, підтримують якісь контакти з російськими земляцтвами, громадськими і державними організаціями Росії за кордоном. Вказані стереотипи поведінки повинні сприйматися як нелояльність щодо нової батьківщини, а значить мати за собою негативні наслідки в соціальній і трудовій сферах.

Найважчим спадком Другої світової війни є факт правонаступництва сучасної Росії стосовно до СССР. Йдеться про право вето в РБ ООН, що в нинішніх умовах холодної гібридної війни робить цю міжнародну організацію фактично недієздатною. Міжнародній спільноті необхідно в повній мірі усвідомити цю проблему і почати розробку «дорожної карти» з мінімізації і остаточного подолання впливу Росії в міжнародних організаціях. Ситуація, що склалася сьогодні, ставить під сумнів саму доцільність існування ООН в тому вигляді, в якому вона була створена.

У стосунках із Росією необхідно позбутися притаманного західній культурній і політичній традиції правового підходу. Суворо кажучи, Росія має бути виключена з міжнародного правового простору, оголошена out of law. За останні два десятиліття російські дипломати, політичні діячі і пропагандисти досконало оволоділи механізмами, що базуються на правових демократичних нормах. Вразливим місцем сучасної західної ситеми цінностей є автоматичне поширення цих норм на державні і громадські структури, що використовують їх у свою чергу для досягнення власних цілей, при цьому не зв’язуючи себе якимись правилами і зобов’язаннями.

Неможливо уявити, щоб у XIX ст. уряд США провадив політику, засновану на суб’єктно-правовій рівності з вождями індійських племен, а в новітній час – із терористичними вождями типу Бен Ладена, М.Каддафі, С.Мілошевича, Б.Асада чи С.Хусейна! Чим сучасна Росія відрізняється від згаданих режимів? Наявністю ядерного арсеналу? Це безумовно ускладнює вирішення завдання, але не робить його якісно іншою. Збір формальних доказів – справа довга й кропітка, її цілком можна відкласти до міжнародного трибуналу. Для ліквідації режиму С.Мілошевіча в Югославії чи С.Хусейна в Іраку ніяких особливих доказів не знадобилося. Росія блокує будь-які рішення на цей рахунок? То чому ж не можна діяти поза рамками таких рішень? Про необхідність розробки механізмів, що позбавлять Кремль будь-яких заходів впливу на прийняття рішень в галузі міжнародних відносин, ми вже говорили.

Ангела Меркель права: з Росією треба вести перемовини, але при цьому слід повністю віддавати собі звіт у тому, що метою цих перемовин є не досягнення якихось домовленостей з їх наступним виконанням, а виключно моніторинг поточної ситуації.

Слід, нарешті, зрозуміти, що не дивлячись на всі балачки кремлівських пропагандистів, за тією хвилею міграції і тероризму, котра загрожує нині основам європейського світопорядку, однозначно стоїть Росія та її спецслужби. Ніякому Ірану реалізація подібних програм не під силу. Те, що прийнято називати «радикальним ісламським тероризмом», є дітищем московських спецслужб і знаряддям антизахідної боротьби Росії за відновлення свого світового статусу і впливу, втраченого з поразкою в Холодній війні і крахом СССР. Вступати в дебати з приводу юридичного доведення цієї тези – значить займати завідомо програшну оборонну позицію.

     Необхідно на рівні не лише окремих експертів чи Інститутів, але на рівні масової повсякденної свідомості прийняти тезу про те, що Росія є, незалежно від персонального складу еліти, котра нею управляє, ворогом цивілізованого західного світу, яким по суті й була і в часи Московського царства, Російської імперії та СССР.

В якості першочергових практичних кроків потрібно, не звертаючи увагу на риторику Кремля і параграфи Мінських домовленостей, визнати самопроголошені ДНР/ЛНР терористичними державними утвореннями, котрі за жодних обставин не можуть виступати суб’єктами переговорного процесу і міжнародних угод. Без погодження з Москвою ввести на їхню територію збройні миротворчі контингенти, під прикриттям яких ЗСУ зможуть відновити російсько-український кордон і здійснити комплекс заходів із демілітаризації регіону за зразком Сербської Крайни. Покласти на Росію політичну і фінансову відповідальність за спустошення цих територій і вважати ці репарації зовнішнім державним боргом РФ.

Волею обставин Україна стала авангардом боротьби проти Росії. Відповідно, необхідно докласти максимум зусиль для зміцнення потенціалу ЗСУ, а не дискутувати безкінечно про обгрунтованість/необгрунтованість поставок Україні летальної зброї. Проявити максимум політичної волі і всупереч усім міркуванням, котрі диктуюють уповільнення в цьому процесі, форсувати приєднання України і Грузії до блоку НАТО. Планомірно здійснювати комплекс економічних заходів, спрямованих на переорієнтацію економіки Бєларусі в сторону інтеграції з Заходом і розірвання техніко-економічних зв’язків Мінська з Москвою.

Стосовно Бєларусі – зробити наголос саме на господарсько-економічні процеси. Демократизація білоруського політичного простору і заміна Алєксандра Лукашенка більш прозахідно налаштованим лідером можливі лише як результат суттєвої переорієнтації білоруської економіки.

Без будь-яких обговорень і пояснення причин максимально посилити «східний фланг» НАТО, звернувши особливу увагу на присутність військових суден Альянсу в акваторії Чорного і Балтійського морів. Росіяни вельми бояться присутності ВМС НАТО поблизк їхніх територіальних вод.

Припинити будь-які перемовини по Сирії. Оголосити відхід Башара Асада conditio sine qua non будь-якого сирійського врегулювання. Якщо Башар Асад не хоче повторити долю Саддама Хусейна і Муаммара Каддафі, йому слід мирно завершити свій вік на подарованій Кремлем дачі на Рубльовці. Припинити безкінечне обговорення питання про те, чи є Асад легітимним президентом. Тиран, що знищив власний народ і накликав іноземні війська для його подальшого знищення, не може бути легітимним. Присутність же російських збройних сил у Сирії в будь-якій формі є актом агресії, що не може бути виправданою в рамках цивілізованих міжнародних відносин. Надати загонам сирійсько опозиції засоби боротьби з російськими повітрянимими стерв’ятниками. Абсолютно не зрозуміло, чому борцям із совєцкіми агресорами в Афганістані таку зброю поставляти було можна, а борці з російською агресією в Сирії повинні бути її позбавлені. Будь-яким антиросійським силам, готовим протистояти агресії цієї країни, у чому б вона не виявлялася, слід надавати всебічну допомогу і підтримку.

Припинити гру навколо зняття санкцій. Санкції можуть лише посилюватися, вони мають базуватися не на хитких засадах Мінських домовленостей, а виступати природньою реакцією на порушення країною встановленого світопорядку, проведення нею агресивно-терористичної політики щодо цивілізованого світу. Пояснити, зрештою, європейському обивателю і лобістам різного роду бізнес-інтересів, що по-перше, руйнуванням торгово-інвестиційних зв’язків, що склалися, європейський бізнес зобов’язаний не дивацтвам своїх політиків, а тій же агресивно-терористичній політиці Кремля, котру в Росії прийнято окреслювати як повернення міжнародного авторитету і «вставання з колін», і що з точки зору принципів і моралі збереження цих зв’язків рівнозначно тому, якби британський чи американський бізнес у 1942/43 рр. підтримував економічні зв’язки з Німеччиною.

По-друге, зняття санкцій зовсім не означає зняття т.з. контрсанкцій і вільного доступу на російський ринок, скажімо, яблук із Польщі, апельсинів з Іспанії, сирів із Франції та балтійських країн. Кремль уже зробив ставку на великих вітчизняних продовольчих олігархів, зв’язок із якими дозволяє йому контролювати продовольчий ринок країни. Міняти щось у цій ситуації він не збирається, а тому боротьба лобістів європейського бізнесу за відміну санкцій втрачає будь-який сенс.

Зазначені заходи мають створити вкрай негативний образ Росії за її межами і труднощі для тих, хто зберігає російську ідентичність, мешкаючи при цьому на Заході.

Це необхідно, по-перше, для того, аби звести до мінімуму дію російської пропаганди та її «культурно-ідеологічний вплив», розрахований на низи європейського суспільства.

По-друге, така політика відріже шлях політикам-демагогам до того, аби висловлювати якусь симпатію до Росії, на чому б та симпатія не грунтувалася.

Нарешті, по-третє, вона дозволяє у відносно короткі терміни асимілювати так званих російськомовних, котрі повинні будуть зрозуміти, що збереження ними російської/російсько-совєцкої національної і культурної ідентичності не обіцяє їм та особливо їхнім дітям нічого доброго. Діти – вихідці з російських сімей повинні прагнути стати не лише політично, а й внутрішньо, духовно громадянами тих держав, де вони живуть. Тим самим буде вибито основу з-під ідеї «рускава міра і защіти саатєчєствєннікав»: російських співвітчизників за кордоном просто не залишиться. Це дозволить також суттєво звузити сферу поширення російського інформаційного простору, обмежити дію різного роду культурних, історичних, земляцьких та інших товариств, діяльність яких спрямована на пропаганду, поширення і утвердження «цінностей» «рускава міра» і рускої «цивілізації».

В самій Росії реалізація пропонованих заходів дозволить створити атмосферу внутрішнього упадку. Погіршення умов життя, зростання соціальної нерівності, відсутність у більшості населення будь-яких перспектив стане неможливо компенсувати пропагандою зовнішньополітичних псевдоуспіхів.

Історія свідчить, що в Росії поразки на міжнародній арені практично завжди загострювали внутрішню кризу. В даному випадку важливо буде не прогавити момент і створити систему зовнішнього управління країною.

Альфред КШИЦЬКИЙ для “Хвилі”

Незалежний політичний експерт, полковник у відставці Війська Польського

(Берлін)

Травень28/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України