• Сьогодні: Неділя, 28 Лютого, 2021
Інфо ПС

РОЗСТРІЛ ОТАМАНА БОЛБОЧАНА – ОЗНАКА ВУЗЬКОПАРТІЙНОГО ТЕРОРУ

Не повторюймо трагічних помилок!

    28 червня 1919 біля станції Балин на Хмельниччині за рішенням військово-польового суду Директорії було розстріляно полковника Петра Болбочана, «найвизначнішого отамана Української армії того часу…» Так чому сталася трагедія?
Бо був успішним командиром, якого поважали і цінували прості солдати. Бо був талановитим військовим тактиком і стратегом, тому мав авторитет у старшини! Через його тверду позицію та військові успіхи у боротьбі з московитами за Петра Болбочана «жівова ілі мьортвава» більшовики обіцяли 50 000 рублєй.
Головний отаман Симон Петлюра все підозріливіше дивився на успішного полководця. Після відступу військ Болбочана з Харкова полковника звинуватили у здачі міста московитам без бою. Ніхто не звертав увагу на об’єктивні обставини, в яких опинилася наша армія. Якби не цей відхід, то армія опинилась би в оточенні і втратила б найкращі частини.
Про це вперто говорив Болбочан. Він різко критикував непослідовну, суперечливу політику уряду УНР та його міністрів. Вказував їм на явні помилки та прорахунки.
22 січня 1919 року Болбочана усунули від командування Запорізьким корпусом. Його заарештовують за наказом Омеляна Волоха — командира Богданівського полку, який згодом вдався до антиурядових акцій та, зрештою, поцупивши державну скарбницю, втік до большевиків.
Почалося слідство, яке не дало підстав для звинувачення Болбочана. Слідство зайшло у глухий кут. Але представники лівих соціялістичних течій на чолі з Винниченком вимагали для Болбочана суворого покарання, вбачаючи у ньому перешкоду на шляху порозуміння із московитами, на бік яких вони все більше схилялися.
У відповідь полковник постійно критикує головне командування армії УНР, уряд і самого Петлюру, говорячи про них як про дрібних авантюристів та в ультимативній формі вимагає прискорення розслідування, адже проти нього нема жодних доказів.
Петра Болбочана викликають до Чорного Острова, де він зустрічається з Петлюрою. Йому ставиться завдання — формування частин з Українських полонених в Італії. Болбочан погодився. Проте уряд УНР чомусь всіляко відтягував нове призначення. 6 червня 1919 року, намагаючись прискорити нове призначення, Петро Болбочан приїхав до Проскурова. Проте 9 червня з’явився несподіваний наказ, в якому Болбочана звинуватили у самовільному захопленні влади. Розпочалося нове слідство.
Болбочан мав змогу втекти, але не зробив цього, прагнучи довести, що за ним немає жодної вини. А 10 червня 1919 року полковника вже заарештували. 12 червня над ним відбувся поспішний військово-польовий суд. Петра Болбочана звинувачували у невиконанні наказів, незаконному захопленні командування та участі в широкомасштабній змові з метою державного перевороту в умовах військового часу. Вирок, підписаний Наказним отаманом УНР, генерал-хорунжим Олександром Осецьким, — смертна кара. Помилування Петра Болбочана, як вважає Ісаак Мазепа, вело б до подальшої анархії. Він, зокрема, пояснював це тим, що Петлюра «при всій лагідності своєї вдачі все-таки хотів суворою карою покласти кінець виступам тих груп, що в найтяжчий момент нашої боротьби ганебно й безглуздо руйнували фронт».
Протестуючи проти такого рішення, В’ячеслав Липинський, який на той час очолював дипломатичне представництво УНР у Відні, писав: «Такими фактами, як розстріл Отамана ­Болбочана, Правительство Української Народньої Республіки стало виразно на шлях вузькопартійного террору» (подібне спостерігаємо сьогодні –ред.)
28 червня 1919 о 22-й годині Петра Болбочана розстріляли… Там же, за кількасот метрів від місця страти, полковника поховали…

Ihor Khodak

Червень29/ 2018

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України