• Сьогодні: Середа, 24 Лютого, 2021
Інфо ПС

Російсько-українська війна: ситуації…

Інтерв’ю з командиром полку “Азов” Андрієм Білецьким, нині українським політиком

Як ви оцінюєте ситуацію на фронті сьогодні?
– Зараз існує неформальна домовленість не рухати лінію фронту, тобто маємо найабсурдніший і найжорстокіший вид війни. Так, дійсно, втрат значно менше, ніж в активну фазу, але люди фактично гинуть ні за що. Лінія фронту не просувається, і те, що зараз відбувається, – просто вбивство заради вбивства.
А перейти в активну фазу ситуація може?
– Говорити, може чи не може, немає смислу, тому що українська сторона в цій ситуації відіграє роль пасивного об’єкту, а Росія – активного суб’єкту. Якщо Росія захоче, то змінить все в одну секунду, не захоче – не змінить. Єдине, про що можна реально говорити, так це про те, шо така ситуація надзвичайно деморалізує воєнних. Моральний стан – низький. Розмови про доукомплектацію армії контрактниками можна лишити тільки для парадів.

На фронті є норма, яку ділянку тримає батальйон, рота і так далі. Так от, за всіма українськими нормами, зараз забезпеченість особовим складом на лінії фронту – 40-60%. Величезні прогалини, людей нема, люди не мотивовані. Якщо, не дай Бог, Росія вирішить перевести все в гарячу стадію, як влітку 2014-го, як в Дебальцевому, то ми знову вмоємося кров’ю, як взимку 2014-го, коли нам розповідали про зміни в армії, як ми зміцніли і піднялися за цей час. А потім сталося Дебальцеве, і ми зрозуміли, що знову ніц не варті.
Який напрямок нині найнебезпечніший?
– Зараз ніхто не намагається зрушити лінію, тому – жодний. Люди, як одна, так і протилежна сторона, з якоюсь періодичністю вбивають одні одних, ведуть позиційні бої. Це – не війна. Війна – це мобільність, це раптовість і так далі. Там, де буде сформовано кулак, де має бути прорив, там і буде небезпечна ділянка. Вони можуть вибрати тисячу варіантів. Наприклад, можуть спробувати пробиватися до Слов’янська, виходити на Слов’янські ліси і південь Харківщини, можуть вибрати удар на Маріуполь. Спробувати зламати лінію тотально і взяти Мар’їнку, Волноваху, намагаючись відрізати Маріуполь від Запорізької області…
Що ми можемо зробити в цій ситуації?
– В тому то й проблема, що на війні не можна віддавати ініціативу. Той, хто перший наносить превентивний удар, той у величезному виграші. Навіть коли розвідка доповіла, що готується такий удар, треба, як мінімум, кілька діб для того, щоб окопатися та інше. Ми будемо завжди відставати – це правила війни. Тому – поки фронт не рухається, але якщо наш ворог вирішить його посунути, то я доволі песимістично дивлюся на українські воєнні перспективи.
Якщо порівнювати можливості української армії, Нацгвардії та російської армії у 2014 році і зараз, які зміни ви помітили?
– Все показує війна. По-перше, наш ворог теж не витрачав час даремно, бойовики теж весь час тренувалися і так далі. По-друге, дивлячись у чому. Так, у нас було багато часу, тому що війна в основному позиційна. Серйозна техніка не ламається і не нищиться. За два з гаком років ми відремонтували більшу кількість радянської бронетехніки, артсистем і тому подібне. За кількістю техніки і озброєння ми стали значно кращі. Однак за впровадженням нових методів підготовки військ, нових технічних рішень, систем зв’язку, безпілотників, цифрових систем управління боєм, за цими всіма показниками ми знаходимося в кам’яному віці. До того ж, це архідешеві технології. За насиченістю сучасними оптичними засобами чи приладами радіорозвідки ми теж знаходимося в дуже поганому стані.
Чому не вдалося змінити ситуацію?
– Ми одержали таке величезне розчарування в 2015 році, що абсолютна більшість этих військових знаходиться зараз у цивільному житті. Хто розчарувався, п’є, хто виїхав за кордон, хто займається своїми справами, бізнесом, хто пішов у кримінал. Вони залишають армію масово, знаючи, яка там реальна ситуація. Там, у сучасній армії, є ентузіасти, величезна кількість якісних офіцерів, але це вже фанати, які розуміють усю суть, вони розчинені в бюрократичній, не ефективній пострадянській військовій машині, і тому ми програємо в моральному плані.

Стріляє людина, воює людина. Але коли ти приїздиш, і тобі кадрові офіцери ЗСУ, які служили до війни, а потім під час війни ти знав їх як чесних, безстрашних, справжніх командирів, говорять: “Я збирався підписати контракт, продовжити служити, але поговорив з іншими офіцерами, почалася така статутщина, почалося повернення в армійський маразм, що я вже не хочу”. Якщо навіть такі люди йдуть, то що говорити про інших!

І таких прикладів чимало. Умовно кажучи, з кожних десяти моїх знайомих п’ятеро пішли. Це значний відсоток. Тому у нас нема кістяка. В армії є чудові люди, але є значна кількість тих, хто просто прийшли заробити. І всі це чудово знають: і офіцери, і солдати. Такі воювати не будуть. Не можна за 10 чи 12 тисяч гривень мотивувати людину всерйоз ризикувати своїм життям. Аби ризикувати своїм життям (а це базовий інстинкт людини – самозбереження), потрібні речі ідеального порядку. Або ще більший страх. Або вищі цінності. Якщо у людини їх немає, то воювати він не буде. Кріпаки воювати не будуть. Більше того, вся інформація, що є у мене, свідчить про те, що прийнято рішення навіть в умовно елітні підрозділи, такі як бригади Нацгвардії, й надалі запихати строковиків, оскільки не вистачає кадрів.
 

Олександр Бутко
Листопад23/ 2016

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України