«Ми живемо в добу народження нової нації. Не народження. Повернення до своєї національної сутности.
Яка ця сутність?…
Що далі в минувшину поринаємо, то яскравіше і масовіше виступають такі риси характеру, як прямота, чесність, співчутливість до горя іншої людини і готовність безкорисливо допомогти, доброзичливість, порядність, довірливість, пошанування батьків, родичів, старших, ґречність, скромність, цнотливість і нерідко навіть сором’язливість.
Комуністична влада заборонила Бога, зняла поняття гріха, і людську совість оголосила пережитком старого суспільства, вартого щоякнайшвидшого знищення. Нічого святого не залишилося. Забрала в людей землю і власність, примусила їх красти, брехати, лукавити. Сповідуючи принципи класових інтересів, заохотила грабунок, привласнення і нищення чужої власности. З людей влада витворила моральних потвор…
Щоб вилікувати хворобу – треба встановити правильний діагноз. Щоб стати кращими – необхідно чесно й глибоко виявити моральне зло, яке оселилося в наших душах. Виявивши його природу в собі (та інших), легше буде подолати його і повернутися до тих добрих моральних правил, що були властиві українській нації в давнішу пору»…
Левко Лукяненко, «Національна ідея і національна воля»
