Душа світліє. Бог рукою водить…
ххххх
Спадає ніч на білий лист рядками,
А за вікном біліє більш і більш,
Й розмова, ніби, тиха поміж нами
Зливається у цей безсонний вірш,
І спогад напливає надДніпровий,
Коли стрічали київську зорю…
– Чом нині мені й слова не промовиш?
– З тобою я мовчанням говорю,
У нім і таїна, і одкровення,
І серця голос в нім, і спів душі…
…Спадає ніч рядками на папері
Мовчазному…
Говорять хай вірші.
6.08.19. 07:30.
ххххх
Послухай тишу…
Як вона шумить,
Як грає, музикує і говорить,
Немов стою на березі століть,
а навкруги – лише моря і гори,
а навкруги – роздолля степове,
лісів одвічних гомін тихоплинний,
а наді мною небо голубе
з курликанням несеться журавлиним,
і тиша озивається крилом,
з-під нього вітер м’яко шкіру ніжить,
десь звіддаля подав свій голос гром –
і знову тихо…
Тож послухай тишу.
6.08.19. 06:30
ххххх
На Землі ми усі – земляни
І сусіди, і земляки,
Всі ми діти одної Мами,
Всі живемо на цій Землі.
Нам ділити немає чОго,
Поділитися ж – то святе.
Поділися з ближнім, небого!
Чим поділишся, те – твоє…
А натомість – снаряди й кулі,
А натомість – руїни й смерть,
То на тій, то на тій півкулі
Братовбивчий триває герць,
Сиротіють повсюдно діти,
Горем чОрніють матері…
Від вогню чорніє півсвіту,
А півсвіту тоне в воді.
Люди, люди, чи ви здорові?
Чи у вас в голові діра?
Як нема на Землі Любові,
Той і з неба не ждіть добра…
6.08.19. 05:00.
ххххх
Все у світі якесь гібридне
І фальшиве, немов театр,
Те – прекрасне, а те – огидне,
Йдеш вперед, а немов назад,
Хтось жирує, а хтось бідує,
Хтось вмирає, а хтось – співа,
Хтось будує, а хтось руйнує,
Там вбивають, а там – жнива,
Заливає когось дощами,
А в Сибіру горять ліси…
Люди добрі, та що це з вами?!
Боже праведний, люд спаси!
Бо не тямлять самі, що твОрять,
Скнарість геть засліпила їх,
Самогубці – і більш нічого…
Vivos voco!
Зову живих!
6.08.19. 04:00.
ххххх
ВсЬОго бУло – образ і обману,
І любові булО – понад край,
Ти – моя незагоєна рана
І солодка рана моя.
Сорок років…
Не так вже й мало,
Вже й онуків у нас – овва!
Ти – моя найболючіша рана
І солодка неволя моя…
6.08.19. Ніч.
ххххх
Я не люблю словесних викрутасів,
Метафоричних вибриків і од,
Химерних фраз і хитромудрих стансів,
Туманних натяків і непрозорих вод…
По простоті і щирості душевній
Ділюся з вами всім, чим я живу,
І хоч вважає хтось, що це – даремно,
Та все одно – сідаю і пишу.
Бо хоч би як хто не злетів високо,
Тяжіння ж то у нас у всіх – земне.
Простіше будьте, люди!
Vivos voco!*
Життя й без того на Землі складне.
6.08.19. Ніч.
*Кличу живих! (з лат.)
ххххх
Сумні жоржини
і сумні троянди,
смутні барвінки,
мальви ледь живі…
Але ж буяли первоцвітні ранки,
Але ж стрічали день новий і ми!..
Чому ж сьогодні нам – не до світанків,
Не до холодних росяних стежок?
Невже нас теж затяг в свою альтанку
Отой лукавий золотий божок?…
6.08.19. 02:00.
ххххх
На волю хочу!
З побуту – на волю!
У простір думки
й слова височінь,
Та він стиска
безжальною рукою
Мого натхнення
зоряні ключі…
6.08.19. Ніч.
ххххх
Ну чому?
Чому?
Чому – не знаю
І ніяк не втямлю до пуття –
У щасливих –
вороги конають,
У нещасних –
Друзі йдуть з життя?..
6.08.19. Ніч.
ххххх
Мовчу.
Мовчу.
Усе в собі ховаю.
І на слова у мене
дивна скнарість,
Багатослів’я
боляче сприймаю…
Як мало тих,
із ким мовчання –
в радість!
5.08.19. Ніч.
ххх
Чергую.
Сонце, але з вітерцем,
Що не дає спекти мене наживо.
Зі мною поруч – Мурка з горобцем
І Джек, що подружився за хвилину.
А під ногами – зелень, що не крок,
Над головою – небо синє-синє,
Десь у посадці – ромський говорок,
А я – із Богом сторожую нині.
Так тихо й гарно – ніби в Небесах,
Душа світліє.
Бог рукою водить…
Де б ще відчув єднання з Богом так –
Гармонію Людини і Природи?!
ххх
Цвірінькають в горісі горобці,
Той хор для мене – солов’їна пісня,
І вільно бігається аркушем руці,
Й душі в мені уже замало місця.
Гойдає вітер гілки і траву –
Немов сама Земля мене колише,
Усім єством я чую, що живу
І дихати мені щораз вільніше –
Аж хочеться злетіти в Небеса,
Пегаса осідлавши,
а чи крука…
Людино!
Глянь!
Яка навкруг краса!
Життя – це Дар Господній,
а не мука!
ххх
Велику кістку Джекові приніс,
А він її сховав, що не дістати,
Хоч лапи в хід ідуть і, навіть, ніс,
Але не може будку ту підняти.
Отак і ми.
Сховаємо себе,
своє єство,
Що не знайти роками,
Й життя – намарно…
Аж було… Було
Оте, що Бог дав через тата й маму.
Оте, що мало б вести по життю,
Крізь терни – до зірок,
а то й до Бога,
Натомість – опинився на краю,
Та Бог і тут нам вказує дорогу.
Подумай,
помолися –
і вперед,
Займися тим, що любо і чим хочеш…
Для кожного призначено свій Хрест,
Для кожного є Світло серед ночі.
Ххххх
Гримить, блискає на півнеба,
Яке все чорне, без зірок.
Дощу – вже час, дощу так треба –
А ні краплини із висот,
А колісниця – далі й далі,
Не чути гуркотіння вже.
І блискавку чи на аркані,
А чи на возі Хтось везе.
Так і не вмило Небо Землю,
Не втамувало спрагу їй,
Гроза проїхалась даремно…
А мо’ то був небесний бій?
Ніч 17.06.19.
ххххх
Я мокрий від роси
І мокрий від туману,
Я мокрий від коси
Й від трАвного дурману,
А сонце ще – ген-ген,
Десь там, за видноколом…
Благословен будь, День,
Що обляга довкола!
Благословен будь, Світ,
В якому стільки дива!
До скону моїх літ
Таким же будь красивим!
5:30 25.06.19.
ххххх
Кує зозуля, а грошей – катма,
Зате навколо дзенькання й цвітіння,
Зате навколо пісня гомінка,
І шепіт трав, і листя шепотіння.
І любо так…
І хОроше мені…
Душа світліє разом зі світанком,
І накликають Сонце солов’ї:
Із добрим ранком, Світе!
З добрим ранком!
6:30 25.06.19.
хххххх
Як швидко Сонце падає за обрій!
То коровай був, а за мить – окраєць.
Наздоганяю я його невтомно,
А вже назустріч сяє лиш Роганець…
Отак ідеш за Світлом навперейми,
Любові повен,
І життя,
І сили,
Аж раптом, враз – і все навкруг померкло,
Одна свіча горить на домовині…
02.07.19. 22:00
Василь АЛЄКСЄЄВ
