Ніхто не знає, для чого людям правда, зате всі знають, навіщо брехня!
Впродовж останніх місяців стрийська громада гралася в забавку під назвою «Будь першим, хто промовчить!». І мовчали. Мовчали один наперед одного. Мовчали в надуті губи і на повний голос. Хлюпали безпорадністю, шукаючи, на кого б повісити німі ярлики, зняті з власної шиї. Як не крути, а гнучкошийство тут завжди вдавалося добре і цінилося вкрай високо.
Читати новину →
Закон ДЛЯ чи ПРОТИ олігархів?
Володимир Зеленський заявив про нові пріоритети своєї внутрішньої політики. Він розпочинає боротьбу проти олігархів. Як можна зрозуміти, Президент бажає відрізати олігархічних баронів від адміністративних і політичних структур влади та позбавити їх можливості володіти телеканалами, щоб обмежити вплив на економічну політику держави. Окрім того, Зеленський і його підлеглі бачать провідну роль олігархів у корупційних постановках. Вони будуть отримувати тавро олігархічних ізгоїв, будь-які контакти з якими, як нам обіцяють, з боку чиновників будуть фактично заборонені.
У той же час із проєкту закону видно, що інші учасники брудних справ (перш за все, бюрократичні функціонери та керівники державних монополій) не розглядаються як джерела корупційних відносин. Натомість згадаймо, що саме чиновники породжують приватних гіпервласників великих підприємств у ході пільгової приватизації та інших фінансових сприянь олігархічним холдингам (особливо допомагаючи олігархам нарощувати незворотні борги перед держбюджетом і Нацбанком та встановлюючи завищені ціни й тарифи на їхні товари і послуги). Державні ж монополії виконують роль «постачальників» високих прибутків підприємствам гіпервласників, завдяки свідомому укладанню з ними невигідних (збиткових) для себе угод. До речі, визначення у законопроєкті олігархів, як монополістів на ринках, є помилковим. Олігархам не потрібно захоплювати цілі галузі і ринки, щоб диктувати на них свої умови, як це роблять монополісти. Усі їхні потреби задовольняють органи влади і державні монополії, які є їхніми корупційними партнерами.
Читати новину →
Її називали «мовчущим божеством», «темним сфінксом», її обожнювали і водночас ненавиділи.
Як тільки не називали Марко Вовчок сучасники… В Олени Пчілки при самій згадці цього імені стискалися кулаки – інакше, як проклятою кацапкою, вона її не називала. Деспотичний нервовий Куліш кидався з однієї крайності в іншу, то величаючи Марію «мовчущим божеством», то звинувачуючи її в бездарності й навіть плагіаті. Тургенєв називав її «темним сфінксом». Шевченко – донею, хоч, здається, Тарас Григорович якраз повністю усвідомлював, що на цей Еверест йому вже не зійти, сили не молодечі.
Марко Вовчок узагалі нікого не підпускала до себе насправжки. Безтямно закоханий у Марію польський хімік Владислав Олевінський не витримав і застрелився. Вона дружила, фліртувала, але всі чоловічі спроби «причалити» до її берега, «зарослого віковими соснами», зазнавали неминучої поразки. Психоаналітики радять шукати причини в дитинстві. Марко Вовчок у цьому сенсі, вважає Сергій Осока з журналу Opinion, – ідеальний приклад, хрестоматійний.
Читати новину →
Іван Конєв на параді Побєди, Москва, 1945 рік.
Поки не накрила щорічна хвиля побєдобєсія, багатьом буде корисно прочитати цей уривок зі спогадів
Степана Кашурка — помічника з особливих доручень маршала Івана Конєва, генерал–полковника, Президента Центру розшуку та увічнення зниклих без вісті і загиблих захисників Отєчєства.
«Напередодні 25–річчя Побєди маршал Конєв попросив мене допомогти йому написати замовну статтю для “Комсомольской правди”. Обклавшись всілякою літературою, я швидко накидав “каркас” переможної реляції в дусі того часу і наступного дня прийшов до полководця. З усього було видно: сьогодні він не в настрої.
— Читай, — буркнув Конєв, а сам нервово закрокував просторим кабінетом. Схоже, його шпетила думка про щось наболіле.
Гордовито випрямившись, я почав із пафосом, сподіваючись почути похвалу: “Побєда — це велике свято. День всенародного торжества і тріумфу. Це…”
— Досить! — сердито обірвав маршал. — Досить тріумфувати! Нудотно слухати. Ти краще скажи, у твоїй родині всі прийшли з війни? Все повернулися здоровими?
Читати новину →
Катерина Логвинівна Ющенко у молодості
Портрет цієї українки навіть висить у галереї Музею комп‘ютерної історії в Кремнієвій долині.
У Вікіпедії про Катерину Ющенко – першу жінку-програміста – довгий перелік наукових робіт, незрозумілих нам, гуманітаріям, комп’ютерних, фізичних і математичних термінів з мови програмування, які викликають ще більшу повагу. І це не рахуючи, що Катерина Логвинівна – член-кореспондент НАН України, заслужена діячка науки, лауреатка премій Ради Міністрів СРСР, двічі – Державної премії України, премії імені В.М.Глушкова.
Читати новину →
