• Сьогодні: Середа, 4 Серпня, 2021
Інфо ПС

СТРИЙСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ СТЕПАНА БАНДЕРИ 1919-1927 рр.

Андрій Бандера

Родина Бандер походить з міста Стрия у Львівській області, де проживала в передмісті Лани(тепер вул. Львівська) і в переважній більшості займалася рільництвом. Дід Степана Бандери  – Михайло служив дяком у церкві Благовіщення Пренепорочної Діви Марії.

Щодо походження прізвища Бандера існує багато версій. За найбільш поширеною дослівно означає «прапор»; можливо мало значення – «керівник», «провідник», «проводир», «той, що попереду» (2).

 

Отець Андрій Бандера (батько С.Бандери)  народився у 1882 році. Після закінчення Стрийської гімназії  (1901 р.) навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм  Шептицьким. Протягом 7 років він служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринові, що на Івано-Франківщині. А в 1913 році став парохом сільського храму. Прихожани відгукувались про нього як про доброго пастиря, який захищав бідних і ніколи з цих людей не брав грошей за треби. Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги розходились серед людей.

 

У 1918 р. о.Андрій організатор встановлення української влади у Калуші, формував військові загони з селян. Депутат Української національної ради ЗУНР у Станиславові. У 1919 р. був військовим капеланом 9 полку 3 Бережанської бригади ІІ корпусу УГА. Разом з військами відступив за Збруч, де важко захворів на тиф. У 1920 р. повернувся і стає членом Української Військової Організації (УВО). За активну громадську позицію його часто переслідувала польська влада і вимагала переведення його з парафії через формування там націоналістичного світогляду.
У 1922 році пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, ще немовлям.

 

 

В 1930 році сім’я Бандер переїжджає до Волі-Завадецької,(біля Стрия)  куди о. Андрія запрошено стати парохом. У стислі терміни селяни звели для отця і його сім’ї будинок, в якому згодом й розгорнулася національно-патріотична робота родини Бандер.

 

Отець Андрій залишився сам із сімома дітьми. Життя не шкодувало його синів та доньок. Усі вони або ж загинули, або ж зазнали шалених страждань за життя.

Марта-Марія (1907-1982 – багатолітній політв’язень, померла на сибірській каторзі;
Степан (1909-1959 – провідник ОУН, вбитий агентом КДБ у Мюнхені;
Олександр (1911-1942) та Василь (1915-1942) – загинули у нацистському таборі Аушвіц;
Володимира (1913-2001) та Оксана (1917-2008) – багатолітні в’язні концтаборів;
Богдан (1919-194(?) – загинув на полі битви під псевдо «Митар».

Однак непоправне горе і біль, який стискав серце отця у зв’язку з втратою дружини та доньки, не зруйнували його як духовну особистість і сильну людину. У кожному селі, де він служив парохом, отець створював «Просвіту», читальні, споживчі кооперативи, товариства «Сільського господаря». Двічі польська поліція арештовувала священика. У 1928 році разом із сином Степаном він був ув’язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але до року цю справу закрили за браком доказів. Вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіянами митрополита Андрея Шептицького.

1939 року, коли в Галичину прийшла радянська влада, почалось нищення УГКЦ. У школах заборонили проводити молитву, вивчати релігію, за священиками стежили і змушували переходити у російське православ’я.
Для мешканців Західної України почались репресії і тортури.

Зрозуміло, що отець Андрій, як батько провідника ОУН Степана Бандери, уся його родина, були під пильним оком більшовицьких агентів. Кілька разів українські підпільники організовували для священика і його дітей нелегальний переїзд за кордон, у Мюнхен, де у той час перебував Степан Бандера. Однак отець Андрій так і не погодився на переїзд. Він не міг у скрутний час залишити своїх парафіян без пастирської опіки.

«Розлучити мене з ними можуть тільки наказ моєї церковної влади або насильство ворога, остаточно смерть!» – ці слова отця Бандери стали для нього пророчими.

22 травня 1941 року, за місяць до початку Другої світової війни, отця Андрія і його доньок Марту і Оксану заарештували. Приводом стало те , що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це діяльність Степана Бандери. На п’ятий день арешту його етапували в Київ, у третє управління НКВС УРСР.

Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безконечними. З протоколів дізнаємося, що отець Андрій говорив про себе: «Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: «Кожна влада від Бога…» Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН в західних областях України і за кордоном».

 

Допити велись напередодні і в перші дні Другої світової війни. Енкаведисти поспішали. Німці уже були в Галичині. 10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру розстріляли. Лишень у 1992 році родина дізналась про долю свого батька. У цьому ж році він був реабілітований прокуратурою, тобто визнаний невинним в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Донині невідомо, де поховані останки отця.
Вірні УГКЦ очікують на проголошення отця Бандери блаженним.

Галина Терещук.

 

Степан Бандера народився 1 січня 1909 р. в селі Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області.

Дитячі  роки Степана пройшли під впливом подій Першої світової війни та ранньої смерті матері. Він, як і багато його ровесників, пережив гіркоту поразки  ЗУНР та становлення польської окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводило молодь до лав УВО. Цей старт відіграв визначальну роль у формуванні його світогляду. Доля поставила перед Бандерою й тисячами інших юнаків і дівчат вибір – бути поневоленими або боротися за свободу. Так, почувши розповідь про героїзм члена УВО Ольги Басараб, яка загинула під час тортур у польській тюрмі у Львові, 14-річний Степан Бандера почав проводити над собою такі самі тортури, які застосовувала польська поліція щодо неї. Свій вчинок він пояснював бажанням перевірити свою витривалість і силу волі та підготувати себе до майбутньої боротьби (4). В подальшому він себе також підготовляв до майбутніх знущань та катувань. За спогадом Романа Руденського, який мешкав у гуртожитку разом із Бандерою під час навчання на агрономічному факультеті Львівської політехніки, тодішня його поведінка видавалася дуже дивною:

  “Пригадую собі, як він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: «Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто вже розібрав!» Немов сьогодні бачу того 22-річного юнака, який затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері й одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лямпи, Степан кричав до себе: «Признайся, Степане!». І тут же давав собі відповідь: «Ні, не признаюся!…» (5)

 

У вересні 1919 р. Степан Бандера успішно здав вступні іспити і з жовтня навчався у Стрийській гімназії. До народньої (початкової) школи він не ходив взагалі (закрита з початком війни 1914 р.) і отримав базові знання від родичів, передусім, дідуся священика УГКЦ Володимира Глодзінського. Зчетвертого класу, давав приватні уроки учням з математики і таким чином заробляв собі на власні потреби. Описуючи гімназію і шкільних товаришів, Ярослав Рак зазначав:

«Я вперше стрінув Бандеру в році 1922 по вакаціях (канікулах – М. П.), коли я з родиною перенісся до Стрия. Я застав його в клясі 4-ій «Б», в Українській бурсі, на другому поверсі, остання кляса на полуднє від вулиці Крашевського […]. Стефко Бандера сидів у передостанній лавці при вікні. Він мав таку звичку, що тим людям, яким він не вірив і до яких ставився з погордою, не дивився в очі, лише дивився якраз у вікно. Він був низького росту, шатен, на бік зачесаний, дуже бідно одягнений. Ходив він між иншим у такій, ніби пластовій сорочці, з яскраво зеленими ґудзиками, у рейтузах-райтках, попелястого кольору, штруксових, і в «штуцах» (підколіниках – М. П.), без краватки. Все те дуже бідно виглядало. Сам він був низький, непоказний, мав непропорційно довгі ноги і, здається, після якогось запалення колін чи суглобів, якось так ненормально ходив. То не впадало так дуже в очі, але коли ближче було приглянутися, то було видно, що його хід був ненормальний. Бандера був найліпшим учнем, найкраще вчився […]. Але всі [польські] професори були проти Бандери, бо він ворожо до них ставився, нікому не хотів придобрюватися, завжди все знав, як кажуть, усіх мав під зап’ятком, і не любив професорів. Отже вони його війтом [старостою] кляси не вибрали. Хоч засадничо сам Бандера не любив ставати до професора, виступати в обороні всіх чи пискувати […]. Коли професор його запитав, він відважно відповідав, говорив, не ніяковіючи, але ніколи не висувався першим. Але професори Бандеру респектували, бо він був здібний і мав пошанівок у своїх товаришів […]. Ми не раз мали нагоду бачити цього юнака, як ставав в обороні покривдженого товариша чи друга. У нас родився респект [повага] до нього, а в професорів пошанівок. Кожний крок, що його передумував наш друг, був завершений, на дешеву емоцію він не йшов. Бувало, наприклад, що деякі учителі любили ставляти запитання «хто знає», щоб учні підносили руки вгору. Він ніколи цього не робив, хоч запитаний, виявляв, що знає те, про що йшло професорові. З-поміж акцій, які треба було вести в клясі, звичайно такі, що не мали апробати [затвердження] нашого друга, могли не вдатися, а зате ті, що їх він передумав, беручи аргументи «за» і «протии», вдавалися. Не вважав себе «героєм» у часі вдачі і других остерігав перед такою назвою, але з невдачі вмів витягнути висновок і бачити, що треба поправити» (6).

 

Під час навчання в гімназії Бандера мав різні оцінки (задовільно – 3, добре – 4, дуже добре – 5) за семестр. Найважче йому давалася польська мова і історія, німецька, грецька і латинська мови, а успішні мав оцінки з точних наук, співів та поведінка була доброю і дуже доброю. В атестаті зрілості при закінчені гімназії від 27 травня 1927 р. в результаті іспитів С. Бандера отримав такі оцінки: задовільно – польська мова, історія; добре – німецька, латинська і грецька мови, природознавство, тілесні вправи (фізкультура); дуже добре – руська (українська) мова, релігія, математика, фізика, пропедевтика (вступ до) філософії (7).

 

Навчатися у гімназії Бандера мав змогу завдяки тому, що помешкання й утримання йому й иншим братам і сестрам забезпечували дідусь Михайло і бабця Розалія, які вели власне господарство у Стрию. За споминами його дядька Осипа Бандери: «У 1919 році привезли малого Степана до наших родичів у Стрию, і тут почався його гімназійний період. У перші місяці хлопець почувався зле, бо в хаті, крім діда, бабусі та прислуги, не було з ким розважитися, до того ж тужив за селом і товаришами, з якими зростав в Угринові. У наступних роках приїжджали инші діти, і в хаті було гамірно й весело. Усі вони були пильні та здібні й без труднощів кінчали школу. Степан вступив до «Пласту» та инших гімназійних гуртків, був товариський і радо помагав товаришам у науці. У вільні хвилини теж радо допомагав бабусі в домашній господарці, й родина любила його, а особливо бабуся. На вакації та рокові свята діти виїжджали до батька на село, помагали йому в господарці, головно в саду та на пасіці, де було 120 пнів (вуликів – М. П.), а також улаштовували прогулянки в карпатські верхи. Не цуралися також села: читали доповіді, оживили аматорський гурток і були душею читальні «Просвіти» (8).

Через важку хворобу від раннього дитинства (ревматизм колінних суглобів) його протягом двох роківне приймали до «Пласту». Бували моменти, що хлопець зовсім не міг ходити. В 1922 р. протягом двох місяців перебував у стрийській лікарні, через водяну пухлину в коліні. І лише завдяки надзвичайним зусиллями над собою він переміг біль і здав необхідні для вступу фізичні вправи. Згодом його сила волі стане однією із найяскравіших особливостей характеру. 1 жовтня 1922 р. Бандеру зарахували до гуртка «Вовк» 5-го пластового куреня імені князя Ярослава Осьмомисла у Стрию. Складаючи 26 лютого1923 р. пластовий іспит, у графі навпроти ощадливості юнак зробив запис: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну». Завданням «Пласту», за словами С. Бандери, було плекати дух братерства серед своїх членів і виховувати їх за програмою скаутингу (9).

Основою у вихованні юних пластунів були мандрівки, табори та різні заходи, які проходили біля Стрия та в Карпатах. Так, 12–14 липня 1924 р. С. Бандера брав участь у першій обласній пластовій зустрічі на «Писаному Камені» біля Косова пройшовши 10 днів маршрутом: Стрий – Ворохта – Криворівня – Косів. На ній проходила теренова гра, вправи з сигналізації, ватри, обговорення суспільно-політичної ситуації та виступили з доповідями Северин Левицький, Іван Чмола, Михайло Горбовий, Петро Козіцький, Петро П’ясецький, Іван Чепига та инші. У свідоцтві про відхід С. Бандери з 5-го куреня ім. кн. Ярослава Осмомисла від 3 жовтня 1927 р., зазначалося: «Оден з чільних пластунів V. куріня. Брав дуже видну діяльність в курені, як рівно ж в великій мірі причинився до здобуття першости для нашого куріня. Також, яко впорядчик, багато дослужився для куріня». До Уладу українських старших пластунів Бандера вступив 15 жовтня 1927 р., перейшовши у 2-ий курінь старших пластунів «Червона Калина» та належав до львівського осередку з жовтня 1928 р. Курінь поширював націоналістичні ідеї, опікувався стрілецькими могилами на г. Маківка, проводив стаціонарні мандрівки та мандрівні табори, заняття з топографії, історії України, народознавства тощо (10). Після заборони польською владою «Пласту» С. Бандера активно включився в діяльність ОУН. Після відновлення діяльності «Загону Червоної Калини» по завершенні Другої світової війни він відновив своє членство та до своєї смерті підтримував постійний зв’язок з куренем.

За спогадами в юнацькі роки С. Бандера добре співав (особливо любив організовувати співання патріотичних пісень та написані ним коломийки), дуже добре грав на гітарі і мандоліні та у «Пласті» виконував обов’язки барабанщика. В гімназії під час перерв між заняттями, Бандера пробував свої сили у боротьбі з набагато сильнішим противником. В такий спосіб він проводив наради зі своїми друзями з таємного гімназійного гуртка. Боротьба як форма сходин була лише прикриттям, а водночас практичною школою вирішення проблеми національної справедливості. Вони проводили самостійне вивчення української історії та літератури, вели патріотичні дискусії, які забороняла шкільна адміністрація, збірки коштів на Український таємний університет у Львові, поширювали підпільні видання УВО і прагнули отримати військову підготовку, щоб бути готовими до збройної боротьби за українську державність (11).

Поряд із навчанням Бандера провадив активну громадсько-політичну діяльність, зокрема був членом товариств «Просвіта», «Луг», «Основа», «Сокіл», «Сільський господар» та инших. Про ці роки свого життя він писав: «Найбільше часу й енергії я вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала мене щораз більше, відсуваючи на другий плян навіть завершення студій […] До моїх спортивних занять належали біги, плавання, лещетарство [лижі], кошиківка [баскетбол] і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не курив і не пив алкоголю» (12). В цей час Бандера дуже добре грав у баскетбол, де був «ліворуким плеймейкером» і відзначався при низькому рості (159 см.) феноменальною стрибучістю. Також він грав багато і успішно в шахи, влаштовуючи симулянтку – гру одночасно на кількох шахівницях. Про цей період життя із С. Бандери – «Баби» Володимир Ерденберґер писав: «Вже в тому часі юнацького віку Степан відзначався иншою вдачею від своїх друзів, зокрема своїм завзяттям і дужанням. Він любив боротися з другими і часто виходив побідником, навіть у змаганнях зі старшими. Сил і завзяття було в нього багато, беручи до уваги його невеликий ріст, дрібну будову тіла і хлоп’ячий вік» (13).

Світогляд Степана Бандери, як і всієї націольно-свідомої західноукраїнської молоді, переважно формувався під впливом націоналістичних ідей. Як спротив польській окупаційній політиці на Західній Україні масово виникають молодіжні організації – Група української державницької молоді на чолі зі С. Охримовичем, Юліаном Вассияном, Іваном Ґабрусевичем, Богданом Кравцівим та Організація вищих клясів українських гімназій. У Стрию її очолювали С. Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький та Осип Карачевський. У 1926 р. вони об’єдналися у Союз української націоналістичної молоді. У 1927 р. Бандеру прийняли до лав УВО, ймовірно у Стрию, де він був зачислений до розвідувального відділу, а згодом переведений у реферантуру пропаганди. Він займався розповсюдженням підпільних видань і проводив організаційно-вишкільну роботу (14).

 

В УВО і ОУН Бандеру рекомендував його товариш С. Охримович. Ось як характеризує Бандеру цього періоду відомий історик і діяч Лев Шанковський: «Незабутнього друга Степана я знав від найменших літ. Я пам’ятаю добре Степана з його гімназійних літ, а потім, як студента й завзятого націоналіста. Зустрічав його в сл.[авної] пам.[м’яті] Степана Охримовича, мого кузена, сусіда і приятеля, який часто мені говорив: «З цього Степанка будуть ще люди!». Зустрічав його в сл. пам. Олекси Гасина в Конюхові і пам’ятаю добре дискусії з цим повним внутрішнього горіння українським націоналістом молодшої генерації, який уже на заранні своїх молодих літ, свого юнацтва, яке посвятив всеціло справі, проявив оці риси характеру, що видвигнули його на пост провідника українського націоналізму. Так наші дороги дуже часто сходилися із сл. пам. Степаном Бандерою, сином незабутнього о. Андрія – оцього революціонера в рясі, який своєму Синові передав всю свою палку любов до українського народу та до справи його визволення» (15).

 

Навчання у Стрийській гімназії, членство в «Пласті» і ряді инших громадських організації стали визначальними у формуванні характеру та світогляду майбутнього Провідника ОУН Степана Бандери і зуміли підготувати до боротьби за державну незалежність.

 

  1. Див.: Дем’ян Г. Степан Бандера. Життя і діяльність. (Вибрані матеріали до бібліографії) // Життя і діяльність Степан Бандера: документи і матеріали. Вид. 3-тє, доп. / Ред. і упор. М. Посівнич. – Тернопіль: Астон, 2011. – С. 399-422.
  2. Дзюбан Р. Звідки рід Степана Бандери // Народознавчі зошити. – Львів: І-т народознавства НАНУ, 1999. – Зош. 1 (25). – С. 11-13.
  3. Див. дет.: Посівнич М. Степан Бандера – життя, присвячене свободі. (Серія «Події і люди». Кн. 3). – Торонто – Львів: В-во «Літопис УПА», 2008. – С. 8-13.
  4. Кульчицький І. Замолоду готувався до найважчих випробувань // Воля і Батьківщина. – Львів, 1999. – Ч. 1 (14 / 30). – С. 111-112.
  5. Руденський Р. Так гартувався він // Шлях Перемоги. – Мюнхен, 7.1.1960.
  6. Рак Я. Юний такий, як ви // Шлях Перемоги. – Мюнхен, 7.1.1960.
  7. Пастух Р. Родинний архів Степана Бандери. Документи, спогади, пошуки. – Дрогобич, 2008. – С. 32-50.
  8. Бандера О. Відійшов як справжній революціонер // Степан Бандера: документи й матеріали (1920-1930 рр.) / Упор. Микола Посівнич. – Львів: Афіша, 2006. – С. 48-50.
  9. Бандера С. Мої життєписні дані // Воля і Батьківщина. – Львів, 1999. – Ч. 1 (14 / 30). – С. 7; Круковський О. Архівні джерела про Степана Бандеру – пластуна // Там само. – С. 78; Протокол допиту Провідника КЕ ОУН Степана Бандери (16 червня 1934 р. – 4 лютого 1935 р.) // Степан Бандера: документи й матеріали (1920-1930 рр.) / Упор. М. Посівнич. – Львів: Афіша, 2006. – С. 147-148.
  10. Сова А. Степан Бандера і Пласт: перші кроки у націоналістичному русі // режим доступу http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=2362
  11. Ст. пл. Ю. Юзич, ОЗО. Пластовий характер Степана Бандери // режим доступу http://www.scribd.com/doc/9680905
  12. Бандера С. Мої життєписні дані… – С. 5-7.
  13. Ст. пл. Ю. Юзич, ОЗО. Пластовий характер Степана Бандери // режим доступу http://www.scribd.com/doc/9680905
  14. Бандера С. Мої життєписні дані… – С. 7-9; Мірчук П. Нарис історії ОУН / За ред. С. Ленкавського, Д. Штикала, Д. Чайковського. – Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк: Українське в-во, 1968. – С. 125.
  15. Лист Лева Шанковського до Орача [Ярослава Стецька] від 2.11.1959 р. // Архівна збірка ОУН в Нью-Йорку. (Копія зберігається в Архіві Центру досліджень визвольного руху у Львові). – С. 1.

 

  Стрий.NET

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Березень05/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України