Про «презумпцію правоти»
Я думаю, що Аваков взагалі не на місці. Давно його треба міняти, як і голову Нацполіції Деканоїдзе, яка абсолютно непрофесійна, і мені здається, з таким собі авантюристичним характером.
Цей принцип – абсурд. Це відверта спроба будувати повністю поліцейську державу. І я думаю, що ця авантюра не пройде, тому що у депутатів вистачить здорового глузду, щоб не піти на таке.
Про візовий режим із Росією
Знаєте, Україна давно повинна була б визначитися. Досі у нас юридично внутрішній конфлікт – антитерористична операція. І тут у великому боргу Верховна Рада. Вона давно повинна прийняти закон про тимчасово окуповані території і чітко визначити Росію як агресора. І давно мали б бути розірвані дипломатичні відносини. А просто введення візового режиму – це неадекватна відповідь на дії агресора. Побачимо, на що депутати спроможні. Нам дуже заважає, що з боку України немає чіткого визначення, що у нас війна з Росією, тому наша дипломатія зв’язана по руках і ногах.
Я вже не кажу про те, що так званий Мінський процес – це абсолютно путінський план, і з самого початку було зрозуміло, що він веде у безвихідь і штовхає Україну до капітуляції.
Про корупцію
А що таке корупція? Це відповідна кадрова політика – все починається з кадрів. І починається це з найвищих ешелонів влади, з президента держави. Кажуть, «не вистачає політичної волі». Не вистачає бажання, і це навмисно робиться. Якщо подивитися, які кадри у нас виставляють і хто їх відстоює, то очевидно, що успіху у боротьбі з корупцією без волі, без бажання президента не буде, я не бачу успіху в цьому напрямку.
І тут можна навести низку прикладів. У нас банківська система практично зруйнована і не виконує своєї головної функції – кредитування. Знищено понад 80 банків. Від такої роботи Нацбанку, яким керує протеже президента пані Гонтарева, відбулося пограбування громадян на мільярди гривень.
Про п’яту колону і СБУ
Але є ще й інший дуже небезпечний фронт – у нас майже не ведеться боротьба з п’ятою колоною. Доходить до абсурду – у нас йде війна, а наша Служба безпеки не скасовує угоду про співпрацю с ФСБ. Як це називається? І мене турбує, що немає жодного контролю над СБУ з боку парламенту. Робота СБУ незадовільна, і в певних випадках я бачу, що вона виконує замовлення ФСБ.
Знаєте, коли я задав питання начальнику контррозвідки СБУ, чому досі не заарештований Медведчук, він каже – немає підстав, це ваше оціночне судження.
Якщо людина не розуміє, хто такий Медведчук і що його «Український вибір» – це підривна організація, то як може така особа працювати начальником контррозвідки?
От тому і розгулює у нас п’ята колона. Тому СБУ не дає подання на частину депутатів для зняття недоторканості і притягнення до кримінальної відповідальності.
Ми знаємо, як Вілкул організовував звезення бандитів на так званий Антимайдан. І такі потвори сидять у ВР, і не тільки він один. Той же Льовочкін, через якого йшла вся інформація в Адміністрацію президента, той же Бойко.
Якби наше СБУ працювало тепер на Україну, як в свій час проти України працювало КДБ, то я думаю, питань би не було. Справа в тому, що у нас на цих посадах ставлять людей, які не відповідають їм ні своїми людськими, ні професійними якостями, а насамперед за принципом особистої відданості.
Я знаю, що у середній та нижній ланках є дуже багато офіцерів-патріотів. Але вони мають бути всі такі. А президент, уявіть собі, заявив, що СБУ у більшості – це патріоти України. Вибачте, а що там є меншість не патріотів України і вона має право там перебувати? Це абсурд! І це говорить глава держави. Це жах.
Думаю, що там була домовленість з певними олігархічними проросійськими елементами, зокрема з Фірташем. А це ставленик «Газпрому», це ставленик Кремля. І взагалі, якщо говорити про те, що Порошенко в свій час був міністром в кабінеті Азарова, то я хочу поставити риторичне питання: а міг він працювати в Азарова без санкцій Кремля? Абсолютно ні. Тому що зрозуміло – Янукович та Азаров проводили проросійську політику в Україні і відповідно кадри теж підбирали, погоджуючи з Кремлем. І той ланцюг йде далі, бо сама поведінка Порошенка про це свідчить. Навіть Янукович не посмів публічно афішувати свої стосунки з Медведчуком, як путінським наглядачем в Україні. А Порошенко це робить відкрито і більш того – послав його до Мінська у так звану переговорну групу. І те, що Порошенко впирається і ніяк не хоче юридично визнати факт війни з Росією, також говорить про певні домовленості до виборів і після виборів. І це дуже небезпечно для України.
Поки що в парламенті я не бачу такої сили. Там дійсно є гідні депутати. Але організованої сили ще немає. Якщо би вона була, то безперечно давно було б визначення, що Росія агресор, і відповідно була б інша політика на міжнародній арені.
Про дострокові вибори
Тут дуже серйозна проблема. З одного боку, залишати Верховну Раду такою малоефективною і невідповідальною небезпечно. Але навряд чи дострокові вибори суттєво щось змінять, тому що треба міняти виборчий закон, тому що ЦВК вже три роки нелегітимна і президент робить все, щоб вона залишилася, тому що нею легше маніпулювати.
І ще: у нас майже немає справжніх ідеологічних партій. Є такі собі клуби за інтересами або такі, що породжені олігархами і відстоюють їх інтереси у парламенті.
Про Верховну Раду
Найбільш відповідальним було перше скликання. Ми були у меншості і серед тої меншості була радикальна група, в яку я входив, десь 13 депутатів. Комуністи мали конституційну більшість, а всього було 124 депутати. Але все це були самовідданні люди – ми працювали день і ніч.
Я вам наведу такий приклад: ми почали роботу першої сесії 15 травня 1990 року і без перерви працювали до 3 вересня. Без перерви. Працювали в постійному сесійному режимі, а після засідань працювали в комісіях Верховної Ради. Тоді були люди, що переймалися національною ідеєю. І навіть серед комуністів були патріотичні люди, які зрозуміли, що час настав. З такими людьми можна було працювати. Плюс підтримка громадян дозволяла нам, перебуваючи в меншості, приймати державницькі рішення.
Я дивуюся безвідповідальності. Відвідування засідань, постійне порушення режиму – все це сумно спостерігати. Я вже не кажу, що робота в пленарному режимі – це практично два дні на тиждень. Приймаються неякісні законодавчі акти, до яких відразу потрібно вносити зміни, тому що документ абсолютно неякісний.
До того ж є багато депутатів, у яких брак освіти, я вже не кажу про брак відповідальності. Дуже багато депутатів – це групи за інтересами, залежні від олігархів, які узурпували владу в країні. В тому числі й олігарх-президент, який весь час перебирає невластиві для нього повноваження.
Це абсолютно нездорова ситуація і вона несе загрозу побудови не правової, а авторитарної держави, причому в гіршому варіанті, бо президент насамперед бізнесмен і переймається своїми бізнесовими інтересами за рахунок національних інтересів України. Саме тому він успішно здійснює свій бізнес в країні агресора, і це нечувана річ. І не тільки у Липецьку, а й в Севастополі, де працює його судноремонтний завод.
Про Майдани і революції
Революція відбувалася, але не завершилася, тому що не відбулося зміни системи влади. Суспільство зробило досить помітний крок в своєму розвитку, а так звана політична еліта стоїть на місці, законсервована. І тут суспільство повинно вживати подальших заходів, щоб все ж таки змінити це. Тобто тут потрібні нові люди. Не просто інші за прізвищами, а за способом мислення, відповідальності.
Але тут у нас великі проблеми з партійним будівництвом, це дуже непроста справа. Я думаю, що майбутнє за розвитком справжніх громадських організацій, а не грантоїдів. У нас надто багато тих, які відпрацьовують закордонні гранти. Тут мають бути наші організації, які відстоюють ті чи інші інтереси суспільства, і з таких здорових організацій викристалізовуватиметься людський матеріал для справді нових політичних партій.
Масова злиденність, збідніння людей сповільнює ці процеси суспільного розвитку, в тому числі формування політичних структур і побудову потрібної Україні влади. А нинішня влада, таке створюється враження, зацікавлена, щоб люди були бідні, нещасні, напівголодні, бо ними легше маніпулювати.
Це був вимушений шлях. Тому що народ бачив загрози державі, своїм інтересам, і приниження людської гідності, і несправедливість. Це виштовхнуло людей на вулицю, тому що конституційним, парламентським шляхом змінити ситуацію було неможливо.
І це був крок вперед. Цей Майдан привів до Верховної Ради частину нових людей. Там є здібні, порядні люди. Їх ще замало, у них брак практичного досвіду, але це все одно крок вперед.
Я думаю, що надалі таких людей має бути більше і вони мають бути більш організованими. І суспільство має більш відповідально ставитися до свого конституційного обов’язку на виборах. Українці повинні більше думати головою, а не емоціями. Ми маємо розуміти – якщо хтось щось дає, або дуже багато обіцяє, то він бреше. І за таку людину голосувати непотрібно. Але, на жаль, поки відбувається не так.
Степан ХМАРА, Герой України
