• Сьогодні: П’ятниця, 6 Серпня, 2021
Інфо ПС

НАЙСТРАШНІШЕ – КОЛИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ЧЕКАЄШ…

           Любити Стрий? – Вибачте, не розумію. Я вам так скажу: не треба любити Стрий – любіть стриян.

           Влада надривається турботою про місто, відбиток її чобота на людському обличчі просто вже не можливо не помічати. Чому? Та тому, що мудрі задають питання, розумні знаходять відповіді, а дурні й надалі, як приймали, так і продовжують приймати рішення…

           Насправді найстрашніше – це коли вже нічого не чекаєш. Я давно зробив для себе висновок, із ким ми маємо справу… І ці рядки пишу винятково для тих, хто ще чекає нових обіцянок переобіцяти вже наобіцяне.

           Якщо підтримувати випадковість – вона стане закономірністю, якщо миритися з дурістю – вона назве себе мудрістю, якщо замовчувати брехню – її вважатимуть правдою. Цілісність завжди була основною рисою істини. Не шукайте нікому і нічому ніяких виправдань.

           З кожними виборами влада дешевшає швидше, ніж ми встигаємо її обрати… А людина має лише те, що заслужила – не заслуженого людина мати не може. І якщо ви, стрияни, справді вважаєте, що заслужили мати убогі лікарні та багатший цвинтар, сміттєзвалище розміром із місто, дорогу воду, найвищі тарифи і зубожілі школи, то вже не відмовляйте собі в задоволенні повісити цінник «SALE» («Розпродаж») на своїх дітей. Продайте їх майбутньому за півціни. Аби вони вже сьогодні перестали себе поважати і аби завтра почали себе зневажати. Це ж ВАШ спадок!

          Продовжуйте брехати від безпорадності самим собі. Так безпечніше. Залишати відбиток власного язика на склянках у дешевих забігайлівках легше, ніж відбиток власного пальця на будові свого майбутнього.   

          Продовжуйте спиватися, колотися, ідіотіти, отримувати карти постійних клієнтів у аптеках і все валити на владу. І справді – немає іншої відповіді, крім тієї, яку ми даємо собі самі.

          Хто ви, стрияни? Статисти міського зубожіння, продукти розпаду власної претензії на краще життя тут, у Стрию чи просто десятки тисяч «фамілій» з малої літери?

          Діапазон гіршого у нас – безмірний, так що межі терпінню практично немає. Але ж є межа розуміння! Альберт Камю казав, що найпекельнішою мукою є бачити те, що любиш найбільше, під ковпаком блазня. Так – вони смішні, так – це ганебно, так – там більше немає з ким говорити. Ні з ким і ні про що… Але ж біда в тому, що сміються ВОНИ з нас, а не навпаки… Тож доки?

Олег ФИЛИК

Липень12/ 2021

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України