• Сьогодні: Субота, 19 Червня, 2021
Інфо ПС

Надмірне багатство породжує безсердечність, а бідність спонукає до злочину заради збагачення

Фото: svitppt.com.ua

Якщо культуротворчий дух народу виявляється у музиці, театрі, монументах мистецтва і архітектури, у літературних текстах і теоріях філософів, то рівень цивілізації має відбиття у системі права, суспільних стосунках, пошані до закону і людського життя, і в тому, що називаємо політичною культурою народу і його еліти.

На жаль, не є таємницею, що в сучасній Україні цивілізаційний рівень незадовільний, неспівмірний з нормами Європи. Чому саме? Які історичні причини цього стану? Окрім наших українських проблем, справа ще в тому, що Україна уже понад 250 років існує і будує суспільні структури у неприродній для нашої традиції системі права та політичної влади. Лише, віками позбавлені історичної пам’яті, українці часто й самі не знають, які справжні основи нашої правово-політичної культури. Дарма, що Україна відіграла ключову роль в історії східної Європи, бо на наших землях була створена перша в регіоні врегульована система законів.

  Найдавнішим монументом нашої системи права є «Руська правда», створена в Києві у кількох редакціях упродовж ХІ і ХІІ віків. Це був кодекс державних законів, закріплених в час розквіту Київської держави – від Ярослава Мудрого до Володимира Мономаха і його сина Мстислава Великого. І навіть сьогодні вражає високий рівень цивілізованості законів Київської Русі, від яких могли б повчитися багато нинішніх держав. Приміром, «Руська правда» не передбачала смертної кари, узагалі не закликала до тілесних покарань. «Правда Ярослава» іще давала, згідно зі звичаєвим правом, дозвіл на «криваву помсту» за вбитого родича, та обмежила цей брутальний звичай. А пізніші редакції зовсім відкинули «криваву помсту», замінивши її штрафами, й уводячи в законодавство християнські принципи.

А особливо за правління одного з найвидатніших володарів Київської Русі Володимира Мономаха цей процес вдосконалення і демократизації законів досягнув вершин. В Уставі 1113 року Мономах увів 69 нових законів, які радикально покращували права суспільних низів. У час, коли в західній Європі вели дебати про те, чи селяни є такими ж людьми, як і аристократи, Володимир Мономах визначив законом покарання вельможам за побиття не лише вільних селян, але й напіврабів, які потрапили в неволю через борги.

А в «Поученію дітям» цей мудрий і хоробрий володар рішуче виступав проти смертної кари та вбивства, закликаючи «ані правого, ані винуватого не вбивайте А князям заповідав: «Усього ж паче убогих не забувайте, наскільки змога годуйте і помагайте сироті, і за вдовицю вступіться самі, не дайте сильним погубити людину». Недарма історик Наталія Полонська-Василенко писала, що «для ХІІ століття заповіт Мономаха – це подиву гідний документ гуманності». Та хіба ж у ХХІ ст. не здалася б пам’ять про ті людяні засади теперішнім володарям України?

Спираючись на закони «Руської правди» київські мислителі творили правила політичної культури. В ХІ віці у «Слові о законі й благодаті» митрополит Іларіон ствердив принцип рівності усіх народів та висунув як найвищу мету держави потребу забезпечення інтересів усіх підданих, а не лише владної верхівки. А Данило Заточник закликав князів прагнути до середнього достатку, бо надмірне багатство породжує безсердечність, а бідність спонукає до злочину заради збагачення. Ці принципи досі аж ніяк не втратили актуальності.

Та й вплив «Руської правди» та ідеалів політичної культури Києва на довгі віки пережили упадок Київської Русі. Адже «Руська правда» мала силу закону в Литовському князівстві, а згодом стала основою для «Литовського статуту», який був свого часу чи не найбільшим здобутком юридичної думки в центрально-східній Європі. Правда, в ньому була смертна кара і, під польським впливом, помітна суспільна нерівність, але коли статут зредаговано в козацькому Гетьманаті 1743 р як «Права, за якими судиться малоросійський народ», то це була одна з найдемократичніших правових систем центральної Європи.

Повна противага авторитарним законам Росії. А демократизм козацької політичної думки знайшов утілення в Конституції гетьмана Пилипа Орлика 1710 року, а пізніше ці традиції були продовжені в ідеях Кирило-Мефодіївського братства, а тоді в першій політичній програмі українського руху Михайла Драгоманова.

Та однак, зі скасуванням козацького Гетьманату в кінці ХVІІІ ст. Україна перетворилася на провінцію Російської імперії і стала суб’єктом імперських законів. На заміну значним особистим свободам для більшості народу прийшло кріпацтво. Замість місцевої автономії – паралізуючий централізм імперської влади. Замість демократичних, як на свій час законів, – деспотична каральна система сперта на авторитарні традиції Московії.

Адже, хоч на словах і в теорії російське право спиралося на ту саму «Руську правду», в реальності, як це висловив один з найавторитетніших істориків російського права Федір Леонтович: «між «Руською правдою» і законодавством московським лежала велика нічим не заповнена прірва». Леонтович, який був першим ректором Одеського університету, на основі джерел показав, що «Руська правда» була кодексом законів саме Русі, себто земель України, а не була реально поширена на землі Суздалі, з яких пізніше виникла Московія. Він пов’язав дійсні початки Московського права із системою монгольської Золотої Орди.

А щодо московської політичної культури, то я дуже рекомендую прочитати дослідження гарвардського історика Едварда Кінана. Ще до розпаду СССР та появи сучасної кланово-олігархічної влади він задокументував тотожні механізми влади в Московії середніх віків. Він показав, як така централізована олігархічна система з дійсною або ілюзорною фігурою абсолютного володаря, система, де право є лише формальним засобом в руках владної верхівки, виникла з огляду на потребу втримати під контролем величезну, відсталу країну, загублену в бездоріжжях північних лісів.

А сьогодні цю неприродну для України систему нав’язують спадкоємці московських традицій. На жаль, більшість українців досі пасивно сприймає ці не-свої правила гри. І дуже шкода, що книжка Кінана, видана українською ще 2001 р, таки не знайшла вдумливого відгуку серед української інтелігенції. Адже зміни на краще неможливі без зрозуміння джерел проблеми і усвідомлення альтернатив, які нам дає наша власна традиція.

Марко Роберт Стех

Березень25/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України