Все пізнається в порівнянні.
Складнувато второпати чому мова – це код нації, а не просто спосіб передати думку, доки її не порівняєш з іншою мовою, не зрозумієш в чому різниця, не відчуєш формулу, принцип побудови і створення.
Я знаю толком лише дві мови – українську і російську. Тому можу порівняти лише їх. Хотів би ще кілька мов знати добре, та, на жаль, часу не маю. Тому, друзі, нічого особистого, не ображайтеся, будь ласка.
Взагалі-то, треба б пробігтися словником і виписати усі ті тисячі прикладів, які, як лакмус, показують суть і характер українців на тлі суті і характеру росіян, їх різність. Порівняти спосіб жити і думати.
Адже слова утворювалися від способу мислення, а мислення формувалося на побуті і звичаях. Адже «бытие определяет сознание». Але на повний аналіз має бути час. Його нема. Тому тут лише кілька прикладів для тих, хто не розуміє поняття «код нації», але зрозуміти хоче.
Приклади – на кожному кроці, їх лишк треба помічати.
«Как ви яхту назавьотє, так ана і папливьот». Колись, коли я дивився Врунгеля малим, для мене стало цілковитою несподіванкою, що зі слова «побєда» так просто вийшла «бєда». Тепер я багато чого зрозумів. Українцеві це справді не властиво. Для московитів же пройтися «по бєдам» інших – то якраз і їхнє, то і є побєда.
Ми не ходимо по бідах – ми переборюємо себе. Зробити більше, ніж могли б. Пере-могти – оце наше.
І це не змінити, бо це «прошито» у свідомості. Постійно вживаючи – стаєш залежним. Це підсвідомо кодує.
В больніце – болєют. В лікарні – лікуються.
Податок – від подати. Налог – від наложить.
Свято – від святого, духовного. Празднік – від праздного, праздно шатающегося.
Струнко – стати в струну, рівнесенько, готовим до бою. Смірно – стати смиренно, підкоритися волі.
Ваша величність – ваше прєвосходітєльство. Визнання чиєїсь величі, таланту – немає нічого спільного з власним приниженням, чи прєвосходством над кимось.
Обережно – берегти, оберігати, оберіг. Осторожно – сторожіть, остєрєгаться. Тобто бояться. Оберігати і боятись втратити – відчуваєте різницю?
Зазвичай – как правіло. Ми живемо за нашими українськими звичаями, московити – як встановлено правіламі.
Переважна більшість – подавляющєє большінство. У нас переважати в битві – не означає подавити. «Іду на Ви!»– казав Святослав до ворога з повагою. І не ставив перед своїм військом жінок і дітей.
«На мою думку» кажуть українці. І це зовсім не «на мой взгляд». Ми звикли обдумувати, а не просто глянути і вже «імєть мнєніє». Тому, очевидно, мати власну думку – це зовсім не те, що «імєть свойо мнєніє». Мнєніє – від слова мніть, мнітєльний.
Глузувати – від глузду. Тобто дотепно, з розумом жартувати. А не шутіть – тобто виглядати як шут, клоун, тупити.
Отака пошесть, малята… До речі старе українське «пошесть» звучить російською, як грецьке – «епідемія». Бо слово пошєсть, шєствіє – у московитів вже було зайняте. Побєдноє шєствіє. Тобто тотальна пошесть по бідах інших людей… Уявляєте, як вони вклали увесь свій сакрал у свій код? Побєдноє шєствіє… Як би так м’якше сказати? Це не наше, українці, зрозумійте. Не можна називати переможну ходу, тобто невпинний рух, в якому ми змогли пере-могти, вийти на новий для себе рівень – пошестю по бідах інших. Не можна, бо рано чи пізно це таки стане пошестю. Як не у Вас, то у Ваших дітей.
Подумайте над цим. А я вже, напевне зупинюсь, хоч під рукою ще сотні прикладів.
Досить! Тобто достатньо ситий вже, наситився. І зовсім не «хватіт», ну, тобто, нахватав, накрався…
От чому ми різні, розумієте?
