Вся історія незалежного Стрия свідчить про те, що навіть найкращі політичні програми і соціальні теорії чи ініціативи терпіли крах від егоїзму, жадібності, захланності кількох – ну зовсім небагатьох – людей.
Там, де місто втратило свій міщанський культ, квітне такий собі «культ простоти». «Будь простішим – і до тебе Стрияни потягнуться», – повчають нас, малих, 13 тисяч пенсіонерів у Стрию, а молодь лише кліпає очима. Бо для молоді їхні настанови – вища мудрість.
Вона не відчуває принципової різниці між простотою і ясністю.
Вона не знає, що ясність ніколи не досягається через простоту. Що простота – найзліший і найпідступніший ворог ясності. Простотою намагаються виправдати власну нікчемність. Типу, я не маю життєвих досягнень, але я простий і прозорий. Рівний серед рівних і правильний серед правильних. Голосую – як треба, мовчу – коли треба, роблю – що потрібно.
«Чиновник вимагає до себе поваги!» – голосить черговий сивочолий бурчун. Цю формулу він всмоктав не з молоком матері, а з брудною водичкою пострадянської освіти, в її підручниках, де марксистську казуїстику змішали з густою хуторянщиною та літературними вигадками.
Молодь має право висувати претензії до всього сущого, але – не дай, Боже! – до міста. Міста, що є по суті заповідником, бо в заповіднику не називають винних – там всі недоторканні, бо занесені до «Червоної», тому що простота боїться правильного називання. Адже воно є першим кроком до ясності. Ясності того, що місто Стрий можна цінувати лише тоді, коли маєш змогу ним користуватися.
А тепер нехай кожен, я наголошую – кожен, без свинячої душі, ослячого розуму і собачої совісті, покладе руку на серце і чесно, принаймні перед собою, визнає, що користуємося…
Але, насправді, не ми, а – нами…
Олег ФИЛИК, депутат Стрийської міської ради
