Дивлюся на фото від 1918 року і згадую численні мемуари простих обивателів того часу. Рускоязичниє кієвлянє всіляко ігнорували спроби української влади протистояти озвірілій більшовицькій Москві. На заклик уряду допомогти українському війську, українській державі, відповідали глумом. Тицяли пальцями в українізовані вуличні вивіски і реготали.
А коли більшовики вперше у 1918 році вибили українське військо з Києва, обивателі миттєво зібрали необхідну грошову контрибуцію у 5000 000 рублів. Але це мало вже їм допомогло: більшовицькі банди здирали погони на вулиці з офіцерні, яка з погордою відмовляла молодій українській державі у допомозі. Здирали погони і розстрілювали без суду і слідства. В Маріїнському парку окупант влаштував “штаб Духоніна”, де розстріляних воєнспеців складали сотнями в штабелі. Жодна контрибуція не зупинила масових грабунків і гвалтувань.
Київський обиватель зрозумів тоді свою помилку? Зовсім ні. Кієвлянє рускоязичниє раділи, коли німці зайшли з українськими воями в місто. Німцям! А українство і все українське продовжували зневажати, за що ще не раз заплатили ріками крові…
Щось зрозуміли з історії сучасні рускоязичниє кієвлянє? Дуже і дуже сумніваюся.
Віктор ЛЕШИК
