• Сьогодні: Понеділок, 14 Червня, 2021
Інфо ПС

ДОСИТЬ ВЖЕ ЖИТИ БРЕХЛИВОЮ ІСТОРІЄЮ УКРАЇНИ ЗА ТЕЗАМИ ЦК КПСС!

     Як і чому Проскурів став Хмельницьким. Уривок із майбутньої книги Петра Кралюка.

На думку Михайла Брайчевського, надмірна ідеалізація Хмельницького стала «характерною рисою радянської історіографії часів культу особи». Особливо, вважав цей дослідник, справі такої ідеалізації прислужилася постанова ЦК КП(б)У від 27 липня 1947 р., підписана Лазарем Кагановичем, в якій тодішніх українських радянських істориків було піддано гострій критиці за «рецедиви буржуазного націоналізму». Відповідно, цей партійний документ орієнтував на перегляд низки засадничих ідеологем, які використовувалися істориками для подій минулого.
1948 р. побачило світ друге видання книги Осіпова «Богдан Хмельницький». Воно було перероблене в дусі радянського патріотизму. Хмельницький був названий «залізним гетьманом». Тут мимоволі виникали алюзії з партійним псевдо радянського лідера – Сталіна. Оповіді про Хмельницького, його мужність та нестримну енергію, на думку автора, служать для українського народу джерелом гордості й впевненості в своїх силах. Поважають гетьмана й інші народи Радянського Союзу. Тому не даремно, заявляв Осіпов, у часи «Великої Вітчизняної війни» радянський уряд встановив орден Богдана Хмельницького, який з гордістю носять ті, хто мужньо боровся за визволення радянської землі від «німецько-фашистських загарбників».
«Возз’єднувач» Хмельницький був представлений у монументальному романі Натана Рибака «Переяславська Рада», що з’явився в повоєнний період. У творі представлена епічна картина козацького повстання, яке завершується Переяславською радою. Хоча в романі фігурують представники різних соціальних верст, але всі вони, будучи українцями-козаками, прагнуть возз’єднання з Росією. У центрі роману – постать Хмельницького. Це – не феодальний правитель. Це, радше, народний вождь, що стоїть над соціальними класами й мудро веде український народ до возз’єднання з «братнім» російським народом. Він наділений рисами «ідеального правителя», які ніби нагадують риси «вождя народів» Сталіна. Попри помітну кон’юнктурність цей роман можна вважати одним із кращих творів про Хмельницького. В ньому достатньо високий рівень художньості поєднувався із вмілим використанням автором історичних джерел.
Як відомо, Натан Рибак походив із єврейської родини. Принаймні в нього було усвідомлення свого єврейства. Пишучи «Переяславську раду», він вивчав як праці істориків, так і документальні свідчення. Й не міг не знати, що козаки Хмельницького масово вбивали євреїв. Для нього, як етнічного єврея, Хмельницький мав би стати антигероєм. Однак письменник представив його героєм позитивним. Цього вимагали обставини.
Ще одним популярним твором на тему «возз’єднання» стала п’єса Любомира Дмитерка «Навіки разом». У ній йшлося про події після смерті Хмельницького, коли гетьман Іван Виговський спробував розірвати зв’язки з Московією. Цей діяч та його послідовники були представлені в негативному світлі. А позитивними персонажами твору є промосковськи налаштовані козацькі ватажки Іван Сірко, Мартин Пушкар, а також вдова Хмельницького Ганна. Опублікована в 1949 р., п’єса «Навіки разом» була наступного року поставлена майже всіма театрами України.
Концепт «возз’єднання» України й Росії став домінуючий у представленні козацького минулого України. Важливу роль у його утвердженні відіграло помпезне святкування 300-ліття Переяславської ради. Ідеологія цього святкування знайшла вияв у «Тезах ЦК КПРС про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654—1954 pp.)», схвалених у 1954 р. Суть її зводилася до кількох засадничих положень: мовляв, «російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня – давньоруської народності, яка створила давньоруську державу – Київську Русь»; «борючись за національне визволення, український народ прагнув до возз’єднання з російським народом», його опорою в цій боротьбі стала Російська централізована держава і «старший брат» – російський народ; Переяславська рада – важлива подія в цьому процесі, яка возз’єднала Україну з Росією і це «мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного і культурного розвитку українського і російського народів»; в результаті їх спільної революційної боротьби була створена Українська Радянська Соціалістична Республіка – «дійсно вільна, суверенна національна держава». У цих тезах, за великим рахунком, не було чогось принципово нового. Їхні ідеологеми були у 40-их роках озвучені радянськими істориками та пропагандистами. «Тези…» ж лише закріплювали їх, надаючи їм офіційного статусу.
Святкування 300-ліття Переяславської ради мало б стати грандіозною демонстрацією дружби найбільших народів Радянського Союзу – росіян та українців. Воно супроводжувалося різноманітними урочистостями, культурними акціями, а також символічними (і не зовсім символічними) подіями. Так, у 1954 р. Російська Федерація передала до складу радянської України Кримську область. Це обумовлювалося передусім господарськими потребами. Але водночас така передача мала й символічне значення, вона ніби демонструвала дружній жест і довір’я з боку росіян. Ще одна примітна символічна подія того року – перейменування Проскурова, обласного центру Кам’янець-Подільської області. З 16 січня 1954 це місто почало іменуватися Хмельницьким на честь Богдана Хмельницького. Також і область почала іменуватися Хмельницькою.

Петро Кралюк

Лютий10/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України