• Сьогодні: Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Інфо ПС

ДО СОВЄТІВ УКРАЇНА МАЛА НАЙБІЛЬШИЙ ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ В ЄВРОПІ

На Міжнародній науково-практичній конференції «Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації», що відбулася в приміщенні КНУ імені Тараса Шевченка, відомі вітчизняні та зарубіжні історики, етнологи, соціологи, правознавці говорили про всебічні втрати українців унаслідок одного з найжахливіших злочинів комуністичної доби.

Немає сумніву: ще не одне десятиліття будуть випливати все нові й нові факти того, що в ті страшні часи реально відбувалося в Україні. І ця конференція була присвячена не лише питанням політичного, етнічного характеру, а також питанню методології з’ясування, яку кількість громадян Україна втратила внаслідок трагічних подій початку 1930-х років. Доповідачі говорили про різні втрати: демографічні, соціальні, правові, ментальні, культурні та духовні.

Голод в Україні панував від серпня-вересня 1932-го до липня 1933-го

У ХХ столітті український народ зазнав чи не найбільших втрат серед своїх сусідів. Американський правник польсько-єврейського походження Рафаель Лемкін уперше вжив термін «геноцид» (генос (із грецької) — означає расу чи народ, цид (із латинської) — мордувати).

Він зазначив, що «між 1926-м і 1933 роками частка українців у населенні України знизилася з 80 до 73 відсотків. Унаслідок голоду та депортації українське населення зменшилося в абсолютних числах із 23,3 до 19,2 мільйона, тоді як неукраїнське — зросло на 5,6 мільйона. Якщо взяти до уваги, що колись Україна мала найбільший рівень приросту населення в Європі, приблизно 800 тисяч щорічно, то можна легко побачити, що російська політика досягла свого…».

Титанічними зусиллями українських емігрантів упродовж кількох років було створено міжнародну комісію, яка восени 1988 року, з огляду на відмову уряду СРСР надати необхідні документи, була змушена для визначення втрат населення України звернутися до матеріалів переписів, що відбувалися у Радянському Союзі в 1926-му і 1939 роках.

Картина навіть відкритих більшовиками статистичних матеріалів виявилася вражаючою: за вказаний період населення СРСР збільшилося на 16%, РРФСР — на 28, БРСР — на 11,2, а в УРСР за цей період кількість жителів зменшилася на 9,9%!

Відтак документ комісії, який невдовзі було оприлюднено, засвідчив висновки беззастережних правників із усього світу, що «голод в Україні панував від серпня-вересня 1932 до липня 1933 років». А число жертв голоду в Україні становило щонайменше 4,5 мільйона осіб. До цього числа слід додати 3 мільйони жертв голоду поза межами України — по одному мільйонові для районів Казахстану, Долішної Волги і Північного Кавказу. Таким чином, комісія дійшла висновку, що голод 1932-33 років у цілому забрав 7,5 мільйона життів.

Більшість членів комісії погодилася, що відповідальність за голод лежить на владі Радянського Союзу, і немає сумніву, що він був наслідком заходів, здійснених «центральною владою». І незалежно від ролі, яку виконували місцеві комнезами у втіленні в життя цих заходів, для більшості членів комісії було «очевидним, що в основі всю відповідальність за це несе центральна влада». Такий висновок зробили кращі юристи всього світу. І тільки після того в Україні офіційно заговорили про штучний голод, який забрав життя мільйонів безневинних людей.

Голів сільрад карали за фіксацію великої кількості смертей

Необхідність у проведенні такої конференції постала ще кілька років тому. Адже зараз скрізь фігурують цифри кількості жертв Голодомору, які підрахували в Інституті демографії та соціальних досліджень, і «майданчика», аби щось протиставити їм, не має жоден науковець. Зокрема, за підрахунками експертів Інституту демографії спільно з науковцями із Центру стилістики Євразії та Східної Європи, що при університеті Пн. Кароліни (США), встановлено: в 1932-1934 роках в Україні померло 9 мільйонів 549 тисяч 300 людей. Із них надсмертність порівняно із попередніми роками становить 3 мільйони 942 тисячі осіб. І ось саме цю цифру Інститут демографії вказує, як число жертв Голодомору. Також майже рік тому ці ж дані було розіслано в усі інституції США та Канади (які досліджують питання Голодомору) й рекомендовано використовувати як остаточні.

Історики з цим числом не погоджуються. Тим паче, що методики підрахунку Інституту демографії ніде не друкуються. Історики говорять про некоректність базових даних, а саме: демографи у своїх дослідженнях посилаються на Всесоюзний перепис населення. Але ж відомо, що якість перепису від 1937-го та 1939 років, як і всієї радянської статистики, — сумнівна. У прагненні приховати масштаби злочину та його згубні наслідки кремлівське компартійне керівництво заборонило органам запису актів громадянського стану, органам обліку природного руху населення та медичним закладам фіксувати справжню причину смерті. А коли в 1933 році голод сягнув апогею, померлих ховали у спільних могилах без будь-якої реєстрації взагалі.

По-друге: величезне «провалля» в кількості книг записів смертей і народження, які були або знищені, або загублені (зі свідчень очевидців відомо, що писали на клаптиках паперу, коли книги закінчувалися).

По-третє: не фіксували смерті в самих сільрадах. Відомо, що коли приходили записувати, то відповідь була такою: «Що ти принесла дитину в голодовку записувати? Завтра знову прийдеш робити запис, що вона померла!»

Архівні матеріали свідчать, що підрахунки, які вели в сільрадах, і підрахунки, які, наприклад, вели місцеві вчителі, священики, — сильно різняться. Адже голів сільрад карали за фіксацію великої кількості смертей.

Водночас питання визначення числа жертв Голодомору залишається дискусійним і після озвучення результатів демографічної експертизи в суді та виходу у світ у 2014 року окремого видання за матеріалами кримінальної справи № 475. Загалом, високо оцінюючи використані експертами-демографами методики досліджень, історики критично ставляться до базових даних, узятих ними для експертизи.

Наприклад, не корелюється показник чисельності населення станом на початок 1932 року. Так, в експертному висновку Інституту демографії кримінальної справи №475 зазначено, що на 1 січня 1932 року він дорівнює 31,7 млн. осіб, а в загальній таблиці адміністративно-територіального поділу УРСР (що ввійшла до довідників основних статистичних економічних показників, виданих у Харкові в 1933 році) — видно цифру 32,548 млн. Тобто при проведенні судово-медично-демографічної експертизи було використано цифру, меншу на 848 тисяч осіб, яка потім не була врахована демографами при підрахунку кількості жертв загиблих. Демографи в цих питаннях зобов’язані співпрацювати з істориками.

Також є дивним використання терміну «надсмертність», як остаточна кількість убитих Голодомором (3, 9 млн.). Фактична (природна), за умови відсутності голоду, смертність не враховується, а це 1,606 млн. осіб. А з урахуванням ненароджуваності (1,2 млн.) — це 6,7 млн. осіб.

Але природний рівень смертності Інститут демографії не зараховує до вбитих Голодомором. Адже, якщо 1,606 млн. людей мали померти «своєю» смертю, то чи є дані про те, що вони також не вмирали від голоду?!..

Демографи посилаються на недостовірну сталінську статистику

Імперичні оцінки числа жертв Голодомору, що почали з’являтися в західній пресі, а також записи в щоденниках очевидців — усе свідчить про те, що реальна цифра загиблих перевищує 10 мільйонів! Навіть звітність Державного політичного управління, що складалася не для стороннього ока, а тим більше — особисте листування керівників ДПУ вищого рангу, засвідчують катастрофічний рівень смертності. Зокрема, начальник Харківського облвідділу ДПУ Зіновій Кацнельсон в особистому листі до наркома Всеволода Балицького від 5 червня 1933 року зазначає, що із 64 районів області особливо «уражені» — 23. Називає 12 районів, де захворюваність і смертність на ґрунті виснаження стали набувати загрозливих розмірів, вказуючи, що жодної допомоги голодуючим не було… Він пише: «Смертність із кожним днем зростає й настільки розширила розміри, що низка сільрад припинила реєстрацію померлих». А скільки подібних секретних доповідних було по інших областях?..

Держава свідомо приховувала масштаби смертності на теренах України, й сховати реальну кількість жертв скоєного злочину було неважко. В 1934 році книги реєстрації актів цивільного стану за розпорядженням влади вилучили з сільрад і передали до особливих відділів райвиконкомів, підпорядкованих НКВС.

Отже, при встановленні людських втрат Голодомору краще спиратися не на демографічні показники «надсмертності», а на загальну кількість померлих за 1932-34 роки та враховувати не лише Всесоюзні переписи (які були сфальсифіковані), а й використовувати нововиявлені документи в архівах і співпрацювати з істориками.

Служба безпеки України оприлюднила в 2009 році прізвища 18 партійних діячів і керівників Державного політичного управління — винуватців Голодомору 1932-1933 років. У тому списку більшість осіб — єврейської національності, й це не дивно, адже тоді було засилля євреїв у партійних органах і в ГПУ. Серед 300 керівників вищого рангу приблизно 190 були євреями (Сьогодні ситуація ще гірша – ІнфоПС). Але це проблема не етнічна, а скоріше моральна — відповідальності кожного за свої вчинки.

І незаперечним є те, що у  кожному злочині були не лише ідеологи та організатори, а й виконавці. Усі вони є співучасниками геноциду і всіх цих «героїв» ми повинні знати поіменно.

Листопад06/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України