• Сьогодні: Субота, 31 Липня, 2021
Інфо ПС

Бунт мас: як зброя масового інформаційного ураження використовує неосвічені «низи»

Це лише на перший погляд успіх Дональда Трампа чи зростання рейтингу Марі Ле Пен пояснюються трендом на праворадикальні (радше правоістеричні) ідеї. Насправді ж ідеться про глобальну зміну – приблизно таку ж, яка настала у світі після запровадження загального виборчого права. «Низи», мільярди незадоволених голосують, керуючись емоціями, фобіями й жагою помсти, а відтак приводять до влади популістичних політиків, чиї непрофесійність і нераціональність загрожують всьому світовому ладу. Та проблема не у виборцях і об’єктах їхніх електоральних симпатій, а в способі курсування інформації між ними. Фейкові новини, скандальні заголовки, псевдоексперти, таргетована реклама, «big data» – усе це вже стало інструментом глобальної маніпуляції.

Хто за?

Результати президентських перегонів у Сполучених Штатах Америки, які стали несподіванкою для цілого світу, в тому числі, й для самих американців, є ґрунтом для різноманітних аналізів і досліджень. Політики й політтехнологи у всьому світі намагаються викристалізувати для себе методи кампанії Дональда Трампа, які зможуть забезпечити їм перемогу на виборах у своїх країнах. Адже можна сперечатися про погляди й стиль президента-електа (з англійської electобраний), але всі визнають, що його агітаційна діяльність була ефективною й цілеспрямованою. Ціллю її були не всі гіпотетичні виборці США, а лояльні, потенційно лояльні чи невизначені люди. Останнє слово тут принципове – раніше виборчі кампанії працювали з прошарками населення, цілими соціальними пластами, а кампанія Трампа базувалася на роботі з конкретним виборцем, єдиним і неповторним. Знайти такого виборця, визначити його бажання, вподобання і страхи допомагав аналітикам інтернет.

«Big data» ‒ чи не основна тема для дискусій останніх тижнів, політтехнологам з усього світу здається «чарівною паличкою», завдяки якій можна виграти будь-які вибори. Аякже, адже якщо ми знаємо, що конкретно ця людина не любить іммігрантів чи біженців, ми надсилаємо їй таргетовану рекламу нашого кандидата, в якій він обіцяє закрити кордони. Або фейкову новину з учора створеного сайту, де конкурент нашого кандидата висловлюється про біженців позитивно. Дратуємо, залякуємо виборця, роз’ятрюємо його підсвідомі страхи, потім вчасно представляючи месію-рятівника – нашого кандидата. Інформацію про виборців аналітики збирають у соціальних мережах, за допомогою психологічних тестів чи за запитами у пошуковиках; результати таких досліджень стають фактично інструментом для персональної маніпуляції, що має глобальний вимір.

І якщо механізм збору й аналізу інформації про десятки мільйонів виборців наразі до кінця не зрозумілий, його результати прозорі – найлегше вдається маніпулювати так званими «незадоволеними низами».   Результати кампанії Дональда Трампа показали, що його найчастіше підтримують незаможні провінціали старшого віку без вищої освіти і зі стійким релігійним світоглядом. А після нещодавнього референдуму в Італії навіть папа Римський висловився проти маніпулятивних технологій у поширенні інформації й агітації, порівнявши сумнозвісні фейки з поїданням фекалій. Досить влучна метафора – і, на превеликий жаль, стосується вона всього світу, адже такий механізм інформаційної маніпуляції стає глобальним.

Україна – не виняток

Результати соціологічних досліджень показують, що українське суспільство також опинилося на гачку у популістів і маніпуляторів. Здавалося б, війна, ключовий момент у боротьбі за незалежність, «пан або пропав», тож треба зберігати спокій і вміння раціонально аналізувати, мислити стратегічно. Але українці поводяться якраз навпаки – схильні підтримати нереальні обіцянки політичних пройдисвітів, «клюнути» на обіцянку зниження тарифів (ніхто й не думає, що така дія знову поверне нас у залежність від Росії), на долар по 8 гривень і манну з неба.

Словом, електоральні вподобання українців такі, що дострокові вибори в такій ситуації були б неприпустимою помилкою – до влади прийшли б іще гірші політики. Можна, звісно, сказати, що самі результати соцопитувань викликають підозри, зокрема наявність там серед потенційних переможців нікому не відомих партій (наприклад, Рабиновича), але це лише підтверджує факт, що фейкові маніпуляції вже давно стали інструментом реальної політичної боротьби в нашій країні.

Слід усвідомлювати, що такі маніпуляції – лише метод, а ймовірною причиною його ефективності є зміна характеру отримуваної нами інформації. Раніше новина, факт – мали якесь значення, ми могли їм довіряти. В епоху інтернету правду стало значно легше підробити або примітивізувати: увімкніть телевізор – у студіях каналів сидять невідомі нам люди, яких титрують як «експертів». Звідки вони, яка в них освіта, де і на кого працюють, яка їхня репутаційна історія? Цього не знає ніхто, але саме ці люди несуть нову «псевдоістину» в маси.

Або феномен так званих «лідерів думок» у соціальних мережах: на кожного відомого інтелектуала, професора, письменника, дисидента, громадського діяча, активного волонтера є дюжина роздутих «авторитетів», що з’явилися нізвідки, але активно пропагують «зраду» чи «перемогу». Автор цих рядків сам декілька разів отримував пропозиції написати щось у соцмережі за винагороду – про політику чи торговий бренд. Ясна річ, відповіддю була категорична відмова, але уявімо – скільки серед так званих «opinion leaders» людей, що виконують чужі замовлення, людей, чиї імена допомагали розкручувати олігархічні ЗМІ, людей, які навмисно маніпулюють суспільною думкою?

Світ змінився, й інтернет з безперечно позитивного винаходу в руках пройдисвітів став засобом глобальної маніпуляції масами. Можливість створити за кілька хвилин сайт, наповнити його фейковими новинами, розповсюдити ці новини у соцмережах через фейкових лідерів думок і вплинути таким чином на результат виборів – це вже перевірений метод, доконаний факт. Як виявилося, зброя масового ураження у наші часи є не хімічною чи ядерною, а інформаційною.

Зброя масового інформаційного ураження – запам’ятайте цей термін, він визначатиме ваше завтра.

Андрій Любка – письменник

    Цікава й на часі публікація. Цією темою як у США, так і в СРСР почали активно займатися ще в 50-ті роки. Тоді ж і почали дослідження про інформаційні та психологічні війни, хоча початки широкого застосування відповідних методів на практиці відносяться до часу Першої Світової війни. Напередодні й під час Другої Світової війни інформаційно-психологічні атаки застосовувалися уже масово.

Цілеспрямовані “чутки” й “плітки” були одним із інструментів радянських спецслужб, використовувалися упродовж усієї історії СРСР. Ніхто навіть запідозрити не міг, що такі популярні за совка анекдоти також були частиною цього явища.

Московія успадкувала, осучаснила й успішно розвиває цей напрямок інформаційного впливу на суспільство як на своїй території, так і за своїми межами.

Оскільки будь-які дослідження в цій царині були монополією Москви і були заборонені в Україні та інших союзних республіках, Україна виявилася просто безпорадною проти інформаційної агресії Кремля після розвалу СРСР. Відтак український інформаційний простір виявився цілковито незахищеним.

На жаль, керівництво незалежної України навіть не додумалися налагодити роботу в цій сфері. Українські науковці, які по-аматорському захопили цю нішу, хоч і досягли певних успіхів, так і не змогли вирватися з російського інформаційного поля. Свідомо чи несвідомо вони фактично працюють на Московію, що підтверджують і їхні публікації російською ж мовою.

Якраз тому Україна не спромоглася на налагодження належної україноцентричної пропаганди на територіях, на які зазіхнула РФ, та контрпропаганди і спецпропаганди для протистояння московській агресії.

Нацрада з ТБ, МінСтець і, очевидно, інші аналогічні структури (зокрема, в системі Міноборони, Інституту стратегічних досліджень та ін.) не спроможні підібрати або підготувати фахівців відповідної кваліфікації. А ті, які тією чи іншою мірою були залучені до роботи, фактично працюють не для України, а проти України.

Народний рух кінця 80-х-початку 90-х років, Майдан 2004 року й Майдан 2013-2014 року значною мірою (якщо не стовідсотково) були маніпульовані неукраїнськими й антиукраїнськими силами.

Мені не вірять, коли я стверджую, що НРУ був проектом КДБ, щоб випустити пар. Саме тому на чолі Руху стояли старі кадри, і цей Рух не народив і не висунув зі своїх лав жодного лідера нового типу, якого так потребувала Україна.

Майдан 2004 року одні вважають проектом США (і В. Ющенка – агентом ЦРУ), інші – проектом Росії (і Ю. Тимошенко – агентом ФСБ). Хто ким був насправді, історія поки що таємниче замовчує. Але ні для кого не секрет: Ющенко не виграв би без підтримки Тимошенко, та й сама Тимошенко навряд чи виграла б без Ющенка. Зрештою вони обоє прийшли до влади, і ви знаєте, що з того вийшло. Без маніпулятивних технологій тут – однозначно – не обійшлося. Майдан цей не висунув із своїх жодного перспективного лідера нового типу.

Майдан 2013-2014 року також вважають проектом либонь за такою ж схемою. Починався він як неполітичний, і ті, хто стояли біля його початків навряд чи й усвідомлювали, хто ними маніпулює і – важливіше – чим усе те може закінчитися. З часом сценою Майдану заволоділи представники політичної (!!!) опозиції, і стихія Майдану викинула їх на владний олімп. А от на президентських виборах в одному турі переміг одинак, який проявився в одному явно провокативному епізоді біля президентського палацу, а вдруге – пообіцявши власним коштом відремонтувати зруйнований майданним протистоянням стадіон “Динамо”. І цей Майдан не висунув зі свого середовища жодного нового лідера – на поверхню спливли ті, кого в політику не варто було б пускати. Наслідки ви також знаєте.

Пригляньмося до проявів зовнішніх факторів.

  1. НРУ або Рух

З боку офіційного Вашингтона я не виявив жодних ознак прямого втручання. А от українська діаспора простягла руку підтримки, спрямувавши в Україну досить великі грошові потоки. Рух дістав солідну матеріальну підтримку. А деякі діаспорні діячі переїхали в Україну, щоб узяти участь у державотворчому поцесі.

З боку Москви також начебто не було ознак прямого втручання, але… Ні для кого не секрет, що керівні органи Руху були нашпиговані людьми, які за радянської влади співпрацювали з КДБ. Були в керівництві Руху й кадрові офіцери КДБ. Дивні процеси було помічено і в партіях, які входили до Руху, зокрема – в РПУ та ДПУ.

І Республіканська, і Демократична партія пройшли через… розколи. Розколи спричинювали особи, які ззовні потрапляли одразу на керівні позиції в партії, причому не демонструючи бодай якихось україноцентричних поглядів.

Зрештою й сам Рух було зведено нанівець через процедуру перетворення його на політичну партію, яка невдовзі зазнала щонайменше два розколи. Руку Москви вбачають і в ліквідації Чорновола.

Нарешті відстежте кар’єру тих політиків, які починали з Руху, а практично закінчили з Партією регіонів, і ви здогадаєтеся багато про що в природі самого Руху.

  1. Майдан 2004 року

Лепта США. Звичайно ж, “агент ЦРУ” Катерина Чумаченко-Ющенко. Знаючи пані Катерину упродовж тривалого часу, можу уявити собі, який вплив вона як жінка могла зробити на свого окремо взятого чоловіка (недарма ж кажуть: жінка формує свого чоловіка), але щоб здійснити вплив на ціле українське суспільство й на процеси державотворення… Пізніше, правда, уже президент В. Ющенко приєднався до відділення Ради у справах міжнародних відносин у Чикаго

Мала зв’язок із США й Ю. Тимошенко. Мені довелося тоді спілкуватися з двома американськими політологами, які начебто консультували Тимошенко з “міжнародних питань”. Подробиць консультування не знаю.

Ну, а ще була легенда про “наколоті апельсини”, яку тоді ж озвучила офіційна дружина В. Януковича. Не знаю, чи викликали ті апельсини наркотичну залежність в учасників того Майдану, але що легенду як інформаційну “бомбу” тоді таки було використано – безсумнівно.

Лепта Росії. Отруєння Ющенка. Що б за цим фактом не крилося, але як інформаційний феномен він спрацював. Прикметно, що під час того Майдану підозріло замовчувалися зв’язки з Москвою і, зокрема, з російськими спецслужбами Ю. Тимошенко. Це вже потім вони вилізли назовні – після її хіхікання з приводу виразно невдалого й безглуздого “жарту” Путіна над Ющенком. Відтак усім стало зрозуміло, що Кремль за допомогою Тимошенко нейтралізовував або принаймні стримував “національний радикалізм” Ющенка. Лише одиниці знали про те, що “американський зять” Ющенко також мав причетність до московських спецслужб: служив у Прикордонних військах, які були підпорядковані… КДБ.

Бунт мас вдалося угомонити перемогою Ющенка на президентських виборах, але самого Ющенка можна було обеззброїти лише в один спосіб – створенням навколо нього конфліктного інформаційного середовища, пророкуванням конфліктів між президентом та прем’єр-міністром (Тимошенко – Янукович – Тимошенко).

Майдан 2004-го закінчився тоді, коли “двічі несудимий” ставленик Москви Янукович за допомогою американського політтехнолога Манафорта став президентом України. І народ повівся…

Майдан 2013 – 2014 року

Тут усе до примітивізму просто.

Володимир Іваненко

Грудень19/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України