Та не буде ніякого “раптом”. Путін ніколи не повторить те, що вчинив 77 років тому із собою Адольф Гітлер.
Вони подібні – обоє психопати. Обоє одержимі. Обоє – хворі реваншизмом. Але ідеалом для Гітлера було панування його нації на планеті. А ідеалом Путіна – його особисте панування. Бо не існує ніякої руської нації, що включає в себе водночас угро-фінів, слов’ян, тюрків, вірмен, євреїв, аланів… Не існує такої нації етнічно. А про політичну націю без свободи виборів, без свободи зібрань і свободи слова, незалежного суду не варто і говорити. Для Путіна вся ця ідеологічно-геополітична каша від філософа Ільїна до філософа-шизофреніка Дугіна – лише інструмент для задоволення власних амбіцій.
Гітлер ніколи не дозволив би так ставитися до свого народу – до німців. Бойові дії припинялися і по домовленості з червоноармійцями трупи вбитих німців вивозилися для відправки у фатерлянд. Такого скотського ставлення навіть до своїх вбитих німців ніколи не допустив би. Тому що саме благо німців було ціллю Гітлера, як він то у своїй хворій уяві бачив. Тому, коли будь-які надії на супер-зброю від фон Брауна розвіялися і Гітлер, і Гебельс покінчили з собою.
А Чмоня не такий. Чмоня ні разу ніякий не офіцер, чи учасник війни, як той же бойовий орденоносець Гітлер. Чмоня – шкільний чмирь, який зпідтишка ставив підніжки однокласникам (мемуари його класної), ламав щиколотки одноліткам. А коли його серйозно за це стали п@здити, пішов у секцію боротьби. Там його теж п@здили, але він навчився бути потрібним більш вправним і сильним (ті ж самі його вірні бізнес-партнери брати Аркадій і Борис Ротенберги звідти – з секції дзюдо).
Офіцерство і спецслужбітська особлива психологія Чмоні – це міф. Його чекістський максимум – завідуючий клубом в Дрездені під час окупації НДР.
Далі знову Чмоня зумів бути потрібним більш сильним – меру Пітера Собчаку. Для перестраховки ліг ще під кримінальну банду тамбовських і тупо почав перепродувати гуманітарку з-за кордону і набивати свої кишені.
Олігарх Березовський теж купився на те, що Чмоня може дуже прислужитися йому і двинув сіру нікчему в президенти, понадіявшись, що з цього гівна ніколи щось самостійне з амбіціями владними не виросте. Помилився Борис Абрамович – можливо це останнє, що він думав, коли шалик у душевій стягували у нього на шиї руки двох чекістів…
Чмоні не вбивають себе. Таких вбивають їхні рвотні маси від безсилля, коли більш сильний, розумний, далекоглядний законсервує його у його бункері.
