• Сьогодні: Понеділок, 6 Грудня, 2021
Інфо ПС

ЖИТТЯ ЗМУСИТь ПОРОШЕНКА ЧИ ІНШОГО НЕ НАСТУПАТИ ЗНОВУ НА ТІ Ж ГРАБЛІ


    Росія не збирається послаблювати контроль над окупованими територіями, а Банкова не утруднює собі життя пошуками альтернатив “Мінську”. Певною мірою нинішня ситуація була визначена. Агресивністю Росії. Бездіяльністю Києва. Заскорузлістю Заходу.

Версія про те, що «віджим» підприємств Ахмєтова — банальна помста Кремля олігарху, — на мій смак, занадто примітивна. Так, Москва зачаїла образу на главу СКМ за те, що к 2014-му він (відверто підгодовуючи сепаратистів) все ж не дуже активно допоміг Москві поставити під контроль увесь Донбас. І за те, що сьогодні надав перевагу спільним гешефтам із Петром Олексійовичем у можливій спільній грі Тимошенко і Льовочкіна в дострокові парламентські вибори, вигідні Росії, котра розраховує на прихід до влади більш зговірливих суб’єктів.

Однак це — дрібниці. “Мінськ” не рухається, Трамп “не телиться”. Населення України нарікає, але не бунтує. Держава хитається, та не розвалюється, завдяки зусиллям ідейних одинаків у владі, але, головне, завдяки витримці і здоровому глузду активної частини громадян.

Українська армія, попри все, не здає позиції і навіть збільшує зону свого контролю.

Що в цій ситуації має робити Путін? Те ж, що й завжди. Пізнавати межі дозволеного Заходом. Шукати нові способи гібридного тиску на Київ. І узаконена “паспортизація”, і захоплення підприємств, і “зустрічна блокада”, оголошена Захарченком — із цього арсеналу.

І не лише це. Майже непоміченою виявилася вельми не рядова подія. 15 березня, за словами помічника президента РФ Суркова, Путін схвалив пропозицію уряду про те, щоб підрозділи так званих збройних сил Південної Осетії увійшли до складу російської армії. Ще раз. Незаконні збройні формування незаконно відірваної території суверенної держави отримають правовий статус частини регулярної армії іншої держави. Тобто, Росія фактично узаконює окупацію території Грузії.

Ви чули вселенський лемент із цього приводу? Я — ні. Стурбоване світове співтовариство зажадало від Москви негайних пояснень? Ні. Натомість Євросоюз зажадав пояснень від України з приводу рішення про встановлення офіційної блокади ОРДЛО. Захід “проковтнув” черговий кульбіт Путіна так само, як і майже всі попередні.

Яким буде наступний викрутас? США за Обами і “єдиної та неділимої” ЄС безвольно споглядали визнання Москвою Південної Осетії і Абхазії. Цікаво, якщо Путіну прийде в голову визнати “днр” і “лнр”, яким буде рівень “стурбованості” нинішніх США за Трампа? І нинішнього ЄС, постбрекзитного, роздратованого втратами від санкцій, розгубленого, кого варто боятися більше — прибулих мігрантів чи власних правих?

Щодо визнання. Не така вже й божевільна ідея, як здається. Подібну можливість у Кремлі обговорювали давно. Але, за словами джерел у дипколах, віднедавна  почали обговорювати серйозно. Москва, на відміну від Києва, постійно шукає альтернативу Мінську. Визнання “республік” виглядає логічним кроком після безболісного визнання їхніх “паспортів”.

І ще одна подія, належним чином не оцінена. 15 березня, напередодні кримського “референдуму” на окупований півострів явилися Захарченко і Плотницький. Вони заїжджали туди і раніше. Але цього разу низка російських ЗМІ позиціонувала їхній приїзд як “офіційний візит“. Чого раніше, начебто, не водилося. І уваги медіа куди більше, ніж раніше. І участь їх у офіційних “торжествах” передбачена. Для презентації інтеграційного комітету “Донбас—Росія” обрано Лівадійський палац. Треба пояснювати, що вибір такого пафосного місця і вельми красномовної назви був неможливий без прямої санкції Кремля?

Звинувачуючи блокадників і прихильників прийняття закону про окуповані території в тому, що вони хочуть подарувати частину Донбасу Путіну, Петро Олексійович лукавить. Донбас Путіну не потрібен. І ОРДЛО забрав би давно, якби хотів. Не хоче. Вихідець із північної столиці імперії, швидше, хоче урочисто спалити останній синьо-жовтий стяг у південній столиці нової імперії. На Володимирській гірці. Навіщо йому окремо взяті терикони? Лише як засіб, а не мета. Навіщо Путіну ймовірне визнання ОРДЛО? Щоб змусити Захід злякатися нового загострення і відволіктися від своїх виборів і біженців. Аби дати зрозуміти Києву, що він не жартує. І може сам перейти до торгової блокади. З Україною.  Розповідають, що російські технологи тестують ідею — російський варіант “блокади торгівлі на крові”.  “Громадянське суспільство РФ” може виступити за заборону російських поставок «кривавому київському режиму». У Москві знають про ступінь залежності української економіки від тамтешнього імпорту. Зокрема, в сфері енергетики. Особливо, атомної. Знають про те, що майже нічого не зроблено для подолання цієї залежності від окупанта.

Сумнівно, що росіяни підуть на блокаду найближчим яасом. Але налякати можуть. І сам напрямок політтехнологічного пошуку симптоматичний.

Навряд чи вже важливо, скільки саме серед організаторів і учасників блокади було патріотів, а скільки політичних кон’юнктурників і можливих провокаторів. Сталося те, що мало статися. Рана гниє, якщо її не лікувати.

Влада не захотіла вирішувати проблеми самостійно? Змушена буде вирішувати їх під тиском обставин, під тиском Путіна. Диверсифікувати джерела надходження енергоносіїв, переорієнтовувати економіку, шукати нові ринки, створювати умови для захисту інвестицій, вбивати контрабанду і корупцію.

Зрештою, реально зміцнювати сферу безпеки. Життя примусить.

Не цих, так наступних.

Сергій Рахманін, «ДТ»

Березень19/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України