• Сьогодні: Субота, Листопад 16, 2019
Інфо ПС

ЖИТТЯ МАЄ БУТИ ВАЖКИМ І ПОХМУРИМ, РАДІТИ НЕ МОЖНА

Ким би ти не став – перед тобою завжди зачинені двері, і ти маєш все життя крізь них протискуватися, аби кудись потрапити. 

       Совок в наших головах починається не з зустрічі з чиновниками. Він починається зі школи.

Коли ти ідеш в перший клас, тебе можуть зустрічати усміхнені вчителі, кульки та квіти, і багато іншого. Але разом з ними тебе зустрінуть закриті двері.

Неважливо, яку кількість дверей передбачив архітектор, який створював проект будівлі і розраховував кількість людей, що через них проходитимуть. Також неважливо, якими він їх передбачив завширшки, як і те, що будівельники не полінувались і виконали задум архітектора.

Всі ці двері завжди будуть закриті. Крім однієї. А якщо вона з двох створок, одна з них теж завжди буде закрита.

І ти стоятимеш в черзі, аби увійти чи вийти, бо чекатимеш, поки пройдуть ті, хто чекає довше за тебе, і ті, хто намагається вийти.

Далі ці закриті двері будуть з тобою все життя. В лікарні, в інституті, у військоматі, в офісі, в аеропорту та на вокзалі, у міськраді, міністерстві, Кабінеті міністрів, Верховній Раді та адміністрації президента (ОП нині).

Ким би ти не став – перед тобою завжди закриті двері, і ти маєш все життя крізь них протискуватися, аби кудись потрапити.

І це не для того, аби холод з вулиці не потрапляв у будівлю. Бо двері закриті і влітку. Це щось світоглядне.

Вони ніколи не бувають відкритими повністю. Завжди буде вузька щілина, яка промовлятиме до тебе: “Ти тут не потрібен, іди звідси. Або пролазь, якщо вже приперся, і радій, що не з чорного ходу біля сміттєвих баків“.

І це замість: “Ми вас чекали, проходьте, будь ласка“, яке може лунати посмішкою відчинених дверей.

І так – у всьому. Не речі для людей, а люди для речей. В тролейбусі має бути зручно кондуктору, а не пасажиру; в РАГСі – не ставайте на килим, бо вас багато, а він один; нова зупинка – обов’язково буде зі скла зі здоровенними щілинами, аби влітку вас підсмажити, а взимку на вас дуло з усіх боків та летів бруд з-під коліс; пандус – тільки такий, яким не проїхати на колясці; ліфт – ніколи не працює; в лікарню – тільки в бахілах, бо ви створюєте незручності прибиральниці. Ну і так далі до безкінечності.

Життя має бути важким та похмурим, радіти не можна. Не можна просто увійти чи вийти – можна лише потрапити чи вибратися. Все має бути складно, а якщо раптом вийшло просто та зручно – треба ускладнити.    Країна та суспільство, що ненавидять людей.

 

Іван Пінчук

Жовтень28/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України