Злочинець має бути покараний. Це однозначно! Імена тих, хто працював у НКВД і чинив репресії проти українців, потрібно було починати називати ще на зорі незалежності. Але доступ до їхніх особових справ закритий ще й досі…
Преференція залишається за жертвою. Жертва повинна знати ім’я свого ката. Вони мають бути засуджені хоча б заочно, але злочинці мусять бути покарані. В протилежному випадку злочин може мати рецидив і повторення. Свіжий приклад – це те, що відбувається на Сході України. Коли придивитися до так званих мітингів у Донецьку та Луганську, то ми бачимо, що то за контингент. Це або ж ті самі, або ж нащадки тих, хто проводив розкуркулення та карально-репресивні акції проти українців. Риторика їхня не міняється. У них абсолютно немає жодного співчуття до людини, коли вона має протилежну думку, або ідентифікує себе із незалежною державою. У них одна мета – знищити! І все! Я думаю, що це рецидив – така психологія, бо багато замовчувалося…
Тож, ці всі речі потрібно відкривати і говорити про них, хай як це буде травматично для когось. Минуле не буде більш травматичне для нас, як сьогодення.
У Львові та в інших містах, загалом в Україні й досі живуть, ходять у ветеранах ВОВ багато НКВДистів. А їхню справу продовжує та ненавидить Україну чимало учнів і нащадків. Хоча доступної інформації про це нема. Думаю, що в СБУ мали б володіти цією інформацією. Ще не так давно, 6-7 років тому, курсанти МВС мені розповідали, що до них приходили «дєдушкі вєтєрани» Міністерства внутрішніх справ і розказували не про те, як вони боролися з криміналітетом у повоєнні роки, а про те, як воювали з бандерівцями. Розповідали, які вони операції проводили і в яких саме брали участь.
Про цю категорію ветеранів також не треба забувати. Не треба забувати про те, що вони мали вплив на виховання не лише власних дітей та онуків, а й тих, які потім на Майдані розганяли студентів, калічили людей і стріляли, а згодом перейшли на бік ворога.
Рокриття такої інформації – це також елемент декомунізації. Їхні внутрішні музеї в навчальних закладах силових відомств просто прославляють подвиги «дєдов, які воювали» і «в танках горіли». Однак, це закриті структури, і вони не піддаються аналізу. А тому й маємо нині таку гібридну ситуацію в країні…
Руслан ЗАБІЛИЙ, історик, директор Львівського музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»
Коментарs: