• Сьогодні: Середа, Грудень 11, 2019
Інфо ПС

ЖАДОБА ДО ВЛАСНОГО ЗБАГАЧЕННЯ І ДОСІ ГУБИТЬ УКРАЇНУ або ХТО ЗРАДИВ ГЕТЬМАНА МАЗЕПУ

 

 Мазепинський зрив зазнав невдачі через жадібність української старшини до грошей і прагнення духовенства до власної значущості.

       До осені 1708 року стосунки гетьмана Мазепи з царем Петром аж ніяк не можна було назвати ворожими. Саме Мазепа подарував цареві шати, в яких Петра вінчали на царювання. Він же надсилав цареві-західнику книжки зі своєї бібліотеки. Мазепі належала перша перемога в Азовських походах – взяття турецької фортеці Кизи-Кермен. Атака присланих Мазепою козаків-запорожців на редути Азова змусила турок до здачі фортеці. За ці дії Іван Мазепа був нагороджений орденом «Андрія Первозванного» №2. Він перший отримав цей орден за бойові заслуги, випередивши не лише Шеремєтьєва з Меншиковим, а й самого Петра.

У ті часи Петро і Мазепа були фактично союзниками. Але все змінилося в березні 1707 року, після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув: «Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. А тут, хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість!».

Оцінюючи постать гетьмана, слід не забувати важливого факту – гетьман Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени всієї України. 1704-го року він скористався проханням поляків до Петра вислати війська для придушення на польській частині України повстання Семена Палія. Козацьке військо зайшло на Правобережжя… і там залишилося. Наступного року Мазепі було видано карт-бланш на покарання магнатів, опозиційних до союзного Петру польського короля Фрідріха-Августа. Скориставшись нагодою, 30-тисячний корпус Андрія Войнаровського зайняв Волинь і частину Галичини.

Але наприкінці північної війни всі зайняті козаками землі були знову повернуті Речі Посполитій, згідно з угодою між Петром І і королем Августом. У січні 1708 року Петро віддав гетьману прямий наказ вивести свої полки з Правобережжя. Гетьман зволікав із виконанням, а цар наполягав: «пісать нинє к гетману Мазепе… то б оной Белоцерковскій уезд… полякам… отдал для іх удовольствія».

Мазепу звинувачують у зраді Петра. Хоча насправді варто звинуватити самого Петра у зраді половини України на чолі з гетьманом, який зібрав докупи землі свого народу.

Втім, у Жовкві обговорювали й інші справи. Російський історик Тетяна Таірова-Яковлєва стверджує, що в березні 1707 року були видані укази про передачу з Малоросійського приказу «міста Києва та інших малоросійських міст». Фактично – міста виводилися з-під влади гетьмана. Рішення відкладалося до «приїзду у Жовкву гетьмана і кавалера Івана Степановича Мазепи».

Загроза нависла і над козацькою верствою. Петро мав намір перетворити козацькі полки на звичайні драгунські, бо козаки, які звикли до війн із легкими жвавими татарами і турками, не могли битися на рівних проти шведської лінійної піхоти. Сивий гетьман чудово розумів, що таке перетворення призведе до ліквідації козацтва як такого і повного підкорення України Московією.

Певно, саме тому гетьман не зрадів присвоєнню йому титулу князя Священної Римської імперії: «Хочуть мене потішити князівством Римської держави, а гетьманство забрати». Саме після наради в Жовкві Іван Мазепа через княгиню Ганну Дольську зв’язався зі шведським королем Карлом ХІІ. Перехід гетьмана Мазепи до шведів відклав плани Петра на довгі 60 років.

Справжнім шоком для гетьмана була реакція на його перехід до шведів з боку українського духовенства. Майже в повному складі українські владики підтримали царя Петра.

Період гетьманства Мазепи супроводжувався будівництвом численних церков і монастирів. Сам гетьман профінансував спорудження 26-ти соборів і дзвіниць. Коштом гетьмана були реставровані Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Софійський і Михайлівський собори. Архітектурний стиль, що сформувався під час їх будівництва, і зараз називають українським або мазепинським бароко. Цей будівельний бум виглядає ще значнішим, якщо зважити, що за час гетьманства Івана Самойловича було розпочато і не завершено будівництво лише двох храмів, а за часів Руїни церкви не будували взагалі.

Зведення храмів потягло за собою розвиток майстерності українських будівельників, золотарів та ювелірів. Чимало артефактів роботи українських майстрів нині зберігається в Оружейній палаті московського Кремля. Прикметно, що золотий дощ впав на православне духовенство України на фоні шаленого грабунку церков у самій Московії. Петро І вів виснажливу війну і тому витискав гроші звідусіль, де тільки міг. Він обклав ченців шаленими податками і познімав дзвони з дзвіниць – був потрібен метал на гармати. Власне, і гетьманство скасовувати цар Петро заходився з тією ж метою – витрусити гроші з українських міст і козацької старшини. Потім його «подвиг» повторили Катерина, Лєнін і Сталін.

Мазепа, напевно, і помислити не міг, що осипані його милостями українські священики підтримають Петра! Гетьман просто недооцінив іншу жагу, що на той час опанувала українське духовенство – жагу влади. Союз із Петром обіцяв останньому духовну владу над територією, значно більшою за Україну – над Московією. Українські священики почали опановувати духовну її сферу зразу ж після угоди гетьмана Хмельницького з царем Олексієм. На «засилля хохлів» ремствував у своїх проповідях протопоп Авакум. Київські ченці Семен Полоцький і Андрій Сатановський почали масово друкувати в Москві Біблію, що призвело до Великого розколу.

Цар Петро І гнобив репресіями священиків московських, проте явно симпатизував ченцям із України – потребував для своїх реформ освічених людей. Місцеблюстителем патріаршого престолу в Москві у той час був галичанин Стефан Яворський. Українцями були й інші відомі церковні діячі часів Петра: Дмитро Туптало і Феофан Прокопович. А анафему на гетьмана Мазепу наклав особисто митрополит Київський і Галицький Йоасаф Кроковський (Видно, зрада своїх в українців закодована віками). Анафема гетьманові за союз з іновірцями-лютеранами (шведами) відвернула від нього значну частину української спільноти. Українські духовні пастирі обрали перспективу очолити ідеологічну машину майбутньої імперії, що згодом обернулося українцям кривавими річками і голодоморами.

У час гетьмана Мазепи серед козаків побутувала приказка: «Від Богдана до Івана не було гетьмана». Важливим досягненням Мазепи було одужання України від громадянської війни – Руїни. Старшина не раз намагалася скинути гетьмана, аби вручити булаву представнику власного середовища. Генеральний писар Василь Кочубей був ініціатором повалення гетьмана Самойловича. Донос на гетьмана був підписаний саме Кочубеєм, а не осавулом Мазепою. У 1691 році вже проти гетьмана Мазепи спалахнуло повстання Петрика – кочубеєвого свояка. Запорізький кошовий Іван Гусак тоді попереджав: «Скажи від мене пану гетьману… як де не відсіче голів трьом тамошнім: першому – Полуботку, другому – Михайлу, третьому – що завжди при ньому живе… тоді ніколи йому не буде спокою у гетьманстві та і добра не буде в Україні». Михайло – це молодий Самойлович. А «той, що завжди при ньому живе» – Кочубей. Ці факти свідчать, що донос Кочубея на Мазепу у 1708-му році мав під собою далеко не родинні причини.

Не менш цікава інша особа, згадана кошовим Гусаком, – Полуботок. У 1692 році за звинуваченням у заколоті проти гетьмана було засуджено Переяславського наказного полковника Леонтія Полуботка та його сина Павла. Лентій Полуботок за три роки помер, а його син Павло зумів повернути собі милість гетьмана, і в 1705-му році вже був обраний Чернігівським полковником. Крім померлого батька Павло Полуботок мав ще один мотив для ненависті до гетьмана – він був одружений із небогою гетьмана Самойловича, родичі якого теж інтригували проти Мазепи.

Нагода випала в листопаді 1708-го року, коли гетьман Мазепа з частиною війська перейшов на бік шведів. Для царя Петра це був шалений удар. Через непопулярні реформи, страшне зубожіння народу і довгу невдалу війну власні піддані Петра ненавиділи. Лише за кілька місяців до переходу Мазепи було придушено повстання Булавіна. Проти царя постійно інтригували бояри. Були ще живі розігнані після бунту стрільці. Петро недаремно оточив себе офіцерами-іноземцями – своїм підданим він просто не довіряв. Ціною жорстоких репресій Петро зміг встановити в країні відносний спокій. Але звістка про перехід до шведів гетьмана Мазепи – найвірнішого царського васала і соратника – могла зчинити бунт у тилу воюючої армії. Петрові треба було негайно створити видимість «придушення бунту зрадника Мазепи». Саме для цього було терміново організовано накладання анафеми на Мазепу і дано наказ взяти Батурин. Те, що Батурин був майже одразу зданий шведам і що війська Мазепи зі шведами володіли Гетьманщиною до самої Полтавської битви, російський агітпроп воліє не згадувати й досі. Навіть взяття росіянами беззахисної Січі мало більше агітаційну, ніж військову мету. Запорожці фактично не зазнали серйозних втрат, проте піар-ефект від штурму був разючий.

Петрові пощастило – його підтримала церква. За постійної нестачі грошей цар пішов на скасування введених Мазепою податків. «Канцелярія амбасадорів» у Лебедині ретельно розшукувала і карала явних і таємних прибічників Мазепи. Але до всього цього слід було переконати всю Московію, що на бік шведів перейшов тільки Мазепа з невеличкою купкою прибічників, а вся Україна лишається вірною цареві. Тут і настав час полковника Полуботка. Підтримати свого гетьмана він відмовився сам і зумів умовити до цього ще трьох полковників. Стихійний це був вчинок чи йому передував старшинський заколот, тепер вже несуттєво. 6-го грудня на раді в Глухові чотири полковники обрали саме Полуботка на гетьмана. Але цей вибір не схвалив Петро – тож гетьманом став літній і нерішучий Іван Скоропадський.

Полуботок не лишився скривдженим. Невдовзі він отримав величезні маєтки, що раніше належали писарю Орлику і самому Мазепі. Окремим указом цар Петро оголосив про передачу маєтків Мазепи і його прибічників тим старшинам, які пристануть на бік Петра. І зерно потрапило в родючий грунт. Листи Пилипа Орлика свідчать – до переходу Мазепи на шведський бік старшина ледь не вмовляла гетьмана порвати з Москвою. Але варто було статися переходу, як та ж сама старшина масово побігла до Петра за маєтками і привілеями. Батурин впав через зраду полковника Носа. Січ захоплено завдяки зраді полковника Галагана. На бік Петра перейшли полковники Апостол, Зеленський, Гамалія, Лизогуб та інші. Козацька старшина зрадила свого гетьмана. Тож не дивно, що пізніше вона смакувала тезу про «підступну зраду Мазепи» інколи навіть більше за московитів.

Петро мусив піти на нечувані поступки козацькій старшині та українському населенню. І це – на фоні голодної, обідраної, закабаленої Московії. Західний дипломат, який відвідав Україну в 1711-му році, писав: «В козацькій країні всі благоденствують, всі живуть у розкошах… кожен козак ходить у церкву зі своїм молитовником… Будинки гарні, вулиці чисті. В Росії нічого подібного я не зустрічав». Терпіти під боком сплюндрованої власної держави такий «рай на землі» царя Петра змушувало лише одне – загроза нового козацького заколоту і згадки про гетьмана Івана Мазепу.

Дмитро КАЛИНЧУК

Березень17/ 2018

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України