• Сьогодні: Вівторок, 22 Вересня, 2020
Інфо ПС

ЗАБИРАЙТЕСЯ, ЗАЙДИ, ГЕТЬ ІЗ УКРАЇНИ!

27-літній патріот Марко, який міг стати послом до австрійського сейму, похилився дружині на груди…

У селянській сім’ї Василя та Катерини Каганців у 1881 році народився син Марко. Батьки виховували його в християнській вірі та любові до свого рідного народу.
У 18 років хлопець пішов служити до австрійського війська, служив у Відні та заприятелював з українськими солдатами. У них набирався патріотизму, і вони ставились до нього з повагою. У війську досконало вивчив німецьку мову. До рідного дому повернувся через три роки.
Взимку 1904 року Марко Каганець одружився із сільською дівчиною Ганною, що походила з небагатої селянської сім’ї. Але під час весілля вона простудилася і невдовзі померла. Через рік Марко одружується вдруге з односельчанкою Федонею, яка стає його щирим порадником.
Марко Каганець у рідному Коропці підбирає однодумців і засновує «Просвіту», створює кредитну спілку і допомагає односельчанам ставати на ноги. Польській владі це не подобалося, адже вона воліла бачити українця нуждарем.
Серед народу Марко стає відомим політиком на всю Галичину. У час підготовки виборів 1907 року до австрійського парламенту українська громада висуває його кандидатуру в посли до Відня.
Місцевий польський поміщик граф Стефан Бадині (його палац, збудований подібно до палацу цісаря Франца Йосифа у Відні, і сьогодні красується в Коропці) також мріяв бути послом до парламенту. Але знаючи, що українська громада не підтримає його, посилає жида Цімера переконати Марка Каганця відмовитись від балотування в посли з умовою, що поміщик Бадині подарує йому велику кількість землі (поля) і лісу, зробить його багачем. Жид Цімер просив, щоб ця розмова була в секреті, тому обидва перед жінкою говорили німецькою мовою. Марко Каганець як патріот відповів, що його громада висуває до парламенту, тому не може зректися, а крім того, сказав, що за землю не продається.
Невдовзі Марко Каганець признався дружині про секретну розмову з жидом і сказав, що за даровані гроші краще б купив шнурок і повісився, чим зрадити громаду.    Але польська влада не здавалася. Намісник іншого графа, Андрія Потоцького, що жив у Львові, написав два листи до Марка Каганця, щоб не пхався до виборів (мовляв, це польська прерогатива).
У польської шовіністичної влади була послідовна тактика, розрахована на тривалий час, якомога сильніше пригнічувати українського селянина чи робітника. В результаті українець не матиме права прикупити шматок землі, не матиме права здобувати вищу освіту, не матиме можливості влаштуватися на роботу — і буде змушений забувати, ким він є, і в результаті переходити на польське громадянство.
Через певний час після різдвяних свят 1908 року місцева влада повідомляє Маркові Каганцю, щоб з’явився 6 лютого на постерунок (міліцію). Члени «Просвіти», передбачаючи лихо, обговорили ситуацію і вирішили йти разом з Марком. Йшли і його дружина з рідною сестрою, думаючи, що в такий спосіб польська влада відв’яжеться. Але не так сталося. Хоча то відбувалося за часів Австрії, але кругом місцева влада була польською. Марко Каганець з тими, що супроводжували його, наближався мостом на річці Коропець до постерунку. Перед будинком уже чекали троє жандармів: Токарський, Родзінський і Ябчинський, які несподівано прискочили до Марка і прокололи багнетами його груди. Марко мужньо вимовив: «За вас я кров пролляв». Тоді один із жандармів встромив йому багнета в живіт і зі злоби й ненависті ще й перекрутив його, роздираючи рану.
27-літній патріот Марко, що міг стати послом до австрійського сейму, похилився дружині на груди. Люди були в паніці, не знаючи, що діяти, дивились на калюжу крові.
Польський біскуп, довідавшись про трагедію, негайно з’явився і польською мовою сказав до жінки Марка: «On umarl jak Iezus Chrystus». Жінка, стоячи в калюжі крові, схилившись над чоловіком, в розпачі закричала: «Забирайтеся, зайди, геть з України!»
Відбувся похорон. Було море людей з усіх сторін. Прибув зі Львова Лев Бачинський, депутат парламенту, та Гнат Хоткевич, відомий драматург, перекладач, композитор і мистецтвознавець, багато священиків та інші кандидати на послів до австрійського сейму. Похорон перетворився у велику народну маніфестацію. По закінченні учасники похорону на всі груди заспівали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить».
Від того часу з 1908 року 6 лютого на спомин борця по всіх церквах округи дзвонили дзвони, аж до приходу більшовицької влади в 1939 році. В подальшому ця влада заборонила відзначати пам’ять нашого славного земляка.
Треба сказати, що через 10 років після трагічної смерті Марка Каганця, за часів ЗУНР, йому збудували величавий пам’ятник зі струсівського каменю в його рідному Коропці.
Продовжуючи історію незламного патріота Марка Каганця, варто згадати про рід Каганців та його поневіряння. В 1940 році НКВС за допомоги місцевих яничарів висліджує та арештовує Василя Каганця — члена ОУН, сина Івана Каганця, брата покійного Марка Каганця, якого запроторили в чортківську тюрму. У 1941 році, коли німці відкрили тюрму, дружина Василя впізнала на вікні горщик, в якому приносила передачу. В усіх жертв голови були обмотані колючим дротом. Там також познущалися над шістнадцятирічною Надійкою Юрчинською з Чорткова: їй відірвали вуха з кульчиками, роздерли груди, а на животі, очевидно, ще живою, нарізали тризуб.
1947 року батька Василя Каганця — Івана із сім’єю, а також дружину покійного Марка Каганця вивезли на Сибір. Того ж таки року, після псевдособору зі знищення УГКЦ, організованого Сталіним, арештовують рідного брата моєї мами — Йосипа Каганця, греко-католицького священика, сина Миколи Каганця — двоюрідного брата покійного Марка Каганця, і засуджують на 25 років за відмову прийняти православ’я Московського патріархату.

Ярослав БІЛИК, м. Бучач

Лютий10/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України