Поведінковий стереотип захисту головного ПАНА почав працювати в місті на рівні інстинкту самозбереження. Синдром порожнього крісла набирає небаченого розвою. Таке трапляється, коли ми стаємо розумніші за тих, кого обираємо чи обрали.
Подивіться навколо себе! Ну просто жалюгідне явище – майже вся чиновницька дружина в міській раді в повному складі ратує за нерадового директора МКПП, звучання прізвища якого важче за саме повітря. Тріумфують роками накатані рейки: списав, «освоїв», афера на афері, брехня на брехні – ну майже комунальний спрут.
Керівництво міста дійсно не помиляється: такий спрут існує, і саме вони очолюють цю кругову поруку – міська влада, що делегує право красти, і головний комунальник, який цим правом користується.
Мене ця «всеосяжна» господарка починає деморалізувати. Голодувати під кабінетом голови я не буду, але от добитися прозріння трафаретного теліпання правоохоронних органів, котрі навіть не внесли відомості за викладеними громадськістю фактами до ЄРДР, вважаю справою честі.
З корупцією не потрібно боротися – її не потрібно створювати. Хтось сказав, що неможливо управляти колективом, якщо в ньому більше 10 відсотків розумних людей. Так і у нас. Краде дурний – користають мудрі.
Є очевидні речі, визначені багатотисячною історією людства. Як ви маєте переходити дорогу, як поводитися на роботі. Якщо мер, начальник поліції, прокурор чи будь-який інший висопоставлений чиновник зневажає очевидні речі, наприклад, займається дахуванням злодія – хай навіть цей злодій – кровний кум, то про це мають знати на всіх рівнях – місцевому, обласному, державному… Тільки тоді ми зможемо запровадити реальну відповідальність за стан справ у нашому місті.
Олег ФИЛИК
