• Сьогодні: Понеділок, 8 Березня, 2021
Інфо ПС

ЯКОЮ ЦІНОЮ? ЦЕ ПИТАННЯ НЕ СТАВИЛОСЯ

Творцем міфу про Жукова став сам Жуков.

  На постаменті, з якого знесли пам’ятник маршалу СРСР Георгію Жукову, активісти встановили прапор України. Харків, 2 червня 2019 року

На початку червня у Харкові активісти націоналістичних організацій повалили пам’ятник цьому радянському полководцю. Але нещодавно місцева влада пам’ятник відновила. Окрім того, Харківська міська рада проспектові Петра Григоренка, перейменованому в ході декомунізації, повернула ім’я Георгія Жукова.

Про місце і роль Георгія Жукова в українській історії Радіо Свобода поговорило з військовим істориком, провідним спеціалістом відділу військово-патріотичного виховання Генерального штабу Збройних сил України Василем Павловим.

     ​– Я відразу скажу, що у публічному просторі України окрім пам’ятника Жукову, мені щонайменше відомі ще дві монументальні споруди, які з ним пов’язані. Це меморіальна дошка Георгію Жукову в Одесі, яка розташована на будівлі військкомату, де колись було командування Одеського військового округу, начальником якого був Жуков у післявоєнний період. А також у місті Ізюм є меморіальна дошка на колишній школі прапорщиків, де колись також навчався Георгій Жуков.

До 2015 року меморіальна дошка Георгія Жукова прикрашала будівлю Міністерства оборони України. Там до 1941 року було розташоване командування Київського особливого військового округу, яким він командував.

Тобто у меморіальному просторі Жуков присутній доволі давно, і так само він присутній у ментальному історичному просторі України. Але представлений у двох іпостасях: або як видатний воєначальник, маршал Перемоги, без якого перемога Радянського Союзу у Другій світовій війні була би неможлива; або як такий собі злий демон, який вигравав свої операції виключно заваливши супротивника трупами. Якщо підходити до нього об’єктивно, то він не був у реальності ні тим, ні іншим.

Георгій Жуков у 1916 році

​      Він, як і як більшість майбутніх радянських воєначальників, у Першій світовій війні брав участь як звичайний військовослужбовець російської імператорської армії. Після розвалу Російської імперії та становлення радянської влади він прийняв присягу на вірність радянській Росії та почав служити у Робітничо-селянській Червоній армії.

У 1920 році Жуков бере участь у бойових діях в Україні. Зараз не можемо сказати достеменно, чи брав він участь у бойових діях проти армії Української Народної Республіки, чи воював виключно на Врангелівському фронті. Але його присутність в Україні зафіксована у 1920 році, як, наприклад, і присутність Миколи Ватутіна, який на той момент був курсантом військової школи. Я згадав Ватутіна навмисно, тому що дуже багато епізодів у житті та в службовій кар’єрі Жукова та Ватутіна будуть перетинатися.

      Під час операції на Халхин-Голі, яка завершилася перемогою Радянського Союзу, Жуков показав себе на фоні інших радянських воєначальників людиною з певною долею вдачі, людиною, яка не зупиняється перед будь-якими втратами і готова беззастережно виконати наказ. У подальшому для радянського політичного керівництва і командування ці якості виявляться набагато важливішими, ніж сумлінність, майстерність у розробці операцій і так далі.

Георгій Жуков (праворуч) під час операції на річці Халхин-Гол, серпень 1939 року

Коли Георгій Жуков з’являється в Україні влітку 1940 року, то він проводить анексію Північної Буковини та Бессарабії. Він провів бойову операцію, певною калькою якої буде вже 1956 рік, коли він так само буде керувати радянськими військами під час придушення революції в Угорщині.

Посада командувача Київським особливим військовим округом була свого роду першою сходинкою для кар’єрного зростання у тогочасному Радянському Союзі. На цій посаді він відзначився тим, що відразу почав приводити війська до стану бойової готовності, провів декілька маневрів. Тоді ж починається формування команди, яка навколо нього буде протягом наступних років.

Взимку 1940-1941 років у Москві Жуков бере участь у командно-штабній грі. Тут, виступаючи за «червоних», він дуже добре розіграв план стратегічної наступальної операції, яка невдовзі буде покладена в так званий План прикриття від 15 травня 1941 року. Цей план проаналізували історики та військові, американський журнал World War Tactics у квітні цього року видав величезну статтю про цей план Жукова. Це план наступальної операції, яка планувалася Радянським Союзом в межах доктрини «малой кровью на чужой территории» проти Німеччини та її союзників у Східній Європі.

      Я не став би покладати на Жукова всю повноту відповідальності за розгром влітку 1941 року. Частка його відповідальності полягає виключно в межах його посадових обов’язків.

Чому не було реакції на величезну кількість розвідувальних повідомлень про те, що Німеччина готується до нападу на СРСР? Цього Жуков ніколи не пояснював, навіть у своїх «Спогадах і роздумах». Але як начальник Генштабу він мав усю повноту інформації.

Я пропоную відійти від певних домислів та оперувати тим, що є. Відразу після того, як стало відомо, що Німеччина розпочала бойові дії, приймаються одна за іншою перші чотири директиви Генштабу. Ці директиви мали би ввести в дію План прикриття від 15 травня 1941 року.

     Ми не знаємо достеменно чи була команда відкрити пакети, які зберігалися у кожній військовій частині. Одні воєначальники кажуть, що така команда була, інші про це нічого не згадують. Ми можемо оперувати діями наступного дня – 23 червня 1941 року вісім механізованих корпусів Південно-західного фронту розпочинають наступальну операцію в трикутнику Луцьк-Рівне-Броди. І якраз вона стала уособленням цього плану.

Маршал Георгій Жуков у жовтні 1941 року

      Вести бойові дії на своїй території не планувалося. Радянська техніка на той момент не була оснащена радіостанціями, не було вміння взаємодії між окремими військовими частинами, між окремими бойовими одиницями, була певна нестача пального. І коли це об’єдналося в єдиний масив, то метання радянських військ у цьому трикутнику Луцьк-Рівне-Броди 29-30 червня 1941 року фактично призвело до того, що радянський танковий кулак зупинився. Ми не можемо назвати великої кількості танкових боїв.

Людина, яка розробляла цей план, мала врахувати можливість, що цей план піде не так, та мала врахувати дії на своїй території. Але тут слід зазначити певну об’єктивну причину: до 1943 року в статутах Збройних сил СРСР не було глави «Оборона».

      Після Курської дуги у серпні 1943 року ніякої ролі Жуков не відіграв. Якщо взяти публічний простір Харкова, який є зараз, то неподалік від міста знаходиться Висота маршала Конєва. Безпосередньо в районі Харкова діяли Воронезький і Степовий фронти, але загальну координацію дій здійснював командувач Степовим фронтом Іван Конєв. Всі бойові дії, які відбувалися довкола Харкова після Курської дуги, підпали під відповідальність Конєва.

Пам’ятник маршалу СРСР Георгію Жукову за мить до знесення. Харків, 2 червня 2019 року

      У Радянському Союзі у 1943 році з’явилася практика призначати відповідального за загальний напрямок. На території України на той момент діяло два таких відповідальних. За Північний чи то Київський напрямок – це була полоса дій Воронезького і Степового фронтів – відповідав Жуков, за Південний – Південно-Західний і Південний фронти – відповідав Василевський.

Те, що сталося на території України від 26 серпня по 21 вересня 1943 року, не можна назвати наступальними операціями в класичному розумінні цього слова. Бо німецьке командування в особі фельдмаршала Манштайна ухвалило рішення відірватися від радянських військ і, не вступаючи в бої, відійти за Дніпро. І 21 чи 23 з’явився наказ Манштайна, в якому він висловлює подяку своїм військам за те, що вони вдало відірвалися від Червоної армії та відступили за Дніпро. Якраз тоді починається Битва за Дніпро, в якій Жуков є координатором Північного напрямку.

      «Нащо цих хохлів жаліти – чим більше їх потоне в Дніпрі, тим краще, бо тим менше їх потім треба буде висилати в Сибір» – за легендою, зі спогадів ординарця у штабі Воронезького фронту, нібито цю фразу Жуков сказав Ватутіну під час планування чергової наступальної операції в районі Букринського плацдарму.

Тут слід зазначити, що найчастіше за все цю фразу використовують у розрізі такого явища як «чорна піхота» – нашвидкуруч сформованих і озброєних підрозділів із мешканців щойно звільнених територій. Але чорносвитники чи «піджачники» не стали новим явищем під час Битви за Дніпро. Масове використання мобілізаційного ресурсу колишніх окупованих територій розпочинається взимку 1942-1943 років під час так званої Третьої битви за Харків, де радянськими військами командував Ватутін. Якщо казати про найбільшу практику застосування чорносвитників, то це більше пов’язано з ім’ям Ватутіна.

Окрім цієї цитати, жодних згадок про Жукова як про людину, яка мала претензії до українців, мені поки не відомо. Чому я можу стверджувати, що, можливо, ця цитата не відповідає дійсності – це те, що в неї є додаток: «тим більше, нам українців доведеться висилати в Сибір». Це відсилання до іншого фейку про те, наче Жуков з Берією влітку 1944 року планували масове виселення українців.

      На сьогодні доведено, що це класичний елемент інформаційно-психологічних операцій, яку проводили німці під час провальної для них оборони з метою посилити протестні настрої в українському середовищі.
Але при цьому не слід відкидати те, що Жуков здійснював щонайменше моральний тиск на командування радянських фронтів під час Битви за Дніпро, наголошуючи, що Київ необхідно визволити до 6 листопада, постійно їх підганяв – це беззаперечно.

В такий спосіб воював, починаючи від Халхин-Голу. Можна згадати таку саму його поведінку, коли Жуков у 1942-1943 роках 11 разів хвилями гнав радянські війська в наступ під Ржевом. Саме у ржевській м’ясорубці він отримав своє прізвисько «М’ясник».

Георгій Жуков (у центрі) у Берліні, біля Бранденбурзьких воріт, весна 1945 року

      Після війни Жукова зняли з посади командувача
сухопутних військ за те, що він, як тоді казали, «скомпрометував високе звання комуніста»: надто до трофеїв був ласий і на німецькій території багато майна собі нагріб. Відтак його призначили командувачем Одеського військового округу.

Він привів радянські війська, які на той момент дещо розслабилися після завершення бойових дій, до тонусу. Але це базувалося на його іміджі людини, яка є жорстокою та надзвичайно швидкою на покарання. Не можна сказати, що в 1946-1947 роках Одеський військовий округ став найкращим округом Радянського Союзу.

      Жуков – людина, яка абсолютно не рахувалася з втратами, яка намагалася поєднати своє службове зростання зі збільшенням власного престижу. Я не став би його виділяти в українській історії як окремий елемент. Тому що тоді зникає роль інших радянських воєначальників, які, з одного боку, зробили не менше, ніж Жуков, умовно добрих речей, але й мали такий самий перелік військових злочинів, які зазвичай покладають виключно на Жукова.

Учасники акції «Совок не пройде» проти ініціативи харківського мера Геннадія Кернеса повернути в Харкові проспекту Петра Григоренка його стару назву на честь радянського маршала Жукова. Львів, 19 травня 2019 року

      За злочини, які здійснила Червона армія, відповідальність має бути покладена на тих людей, які нею командували. Казати, що Жуков є виключно маршалом перемоги, або виключно злодієм – я не став би. Творцем міфу про Жукова став сам Жуков. Він єдиний із радянських воєначальників такого калібру, який залишив розлогі спогади. Спогади того ж Конєва набагато менші.

      Сталін визнавав Жукова як людину, яка не зупиниться ні перед чим, щоб виконати його наказ. Був наказ взяти Берлін – наказ був виконаний. Якою ціною? Це питання не ставилося.

       Я не робив би йому пам’яті в публічному просторі. Але він має залишатися в історичних та публіцистичних дослідженнях, тому що це, певною мірою, символ свого часу.

Знесений пам’ятник маршалу СРСР Георгію Жукову. Харків, 2 червня 2019 року

 

Василь ПАВЛОВ, історик

Липень22/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України