• Сьогодні: П’ятниця, 3 Грудня, 2021
Інфо ПС

Викрадення Європи. Що лишилось від нашої євроінтеграції?

Стаття українського письменника Сергія ЖАДАНА для швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung

Фейсбук має таку чудову функцію, яка нагадує тобі, чим ти займався цього самого дня два чи три роки тому. Такий собі ненав’язливий фотоальбом, приємні спогади про минуле. Щоправда, коли живеш у країні, яка третій рік знаходиться в стані війни з агресором, спогади про події дво- чи трирічної давнини можуть видатися не такими ідилічними.

Цими днями, наприкінці січня, стрічка українського ФБ повниться фотозгадками з зими 2014-го, з київського майдану. Так, ніби гортаєш родинний фотоальбом, а там на наступній сторінці раптом з’являється спалена на вулицях техніка й перші загиблі. Загиблих стає все більше, фотоспогади стають усе жорстокішими. Все це було в іншому житті. Вірніше не так – усе це було тоді, коли життя ставало іншим, цілком іншим. Три роки тому. Зовсім нещодавно. В минулому житті.

Три роки тому в Україні тривала затяжна революція, формальною метою якої була євроінтеграція. Хоча вже тоді більшість людей, що виходили протестувати проти влади президента Януковича, розуміла (хоча й не завжди говорила про це вголос), що євроінтеграція – лише привід, зовнішній подразник, що справа насправді не про потребу Європи, скоріше – про потребу України.  Суспільство вимагало перезавантаження. Влада викликала різку критику і в правих, і в лівих (звісно, мова йде про справжніх лівих, не про фінансованих олігархами «комуністів)», і в лібералів. Влада була тим спільним ворогом, який робив можливим компроміси між «демократами» та «консерваторами», між націоналістами та лібералами. Європа в цьому випадку виступала певною противагою всьому тому, що втілював собою постколоніальний, пострадянський, пропутінський політикум. Європа протиставлялась «совку», Європа протиставлялась реабілітації сталінізму, Європа протиставлялась російському шовінізму. Сама Європа, підозрюю, навіть не підозрювала, яку важливу з точки зору цінностей роль їй відводять українці, як безпідставно ідеалізують і як запекло на неї покладаються. На Європу покладались, до Європи апелювали. Європа, слід сказати, всіляко висловлювала підтримку, хоча, підозрюю, не надто розуміла природу того, що відбувається в центрі Києва.

Потому революція перемогла й почалася російська агресія. Докорінно змінилися обставини. Ставлення до Європи, що прикметно, теж неухильно змінювалось. Виявилось, що рівень сподівань та розрахунку на Європу не зовсім співпадає з рівнем готовності європейських суспільств підтримати українців у їхній боротьбі за власну свободу. Загалом, виявилось, що самі поняття «свобода» та «незалежність» можна трактувати доволі вільно, виходячи не так із власного розуміння свободи як такої, як із загальних геополітичних та історичних стереотипів та кліше. Дуже добре пам’ятаю дискусію на тему Криму, в якій довелось брати участь саме того дня, коли на захопленому росіянами півострові в березні 2014-го відбувався організований росіянами референдум. Відбувалась дискусія в Берліні, участь у ній довелось брати разом із німецькими експертами та спеціалістами, які говорили про кримчан і від імені кримчан. Говорили про те, що Росія має право на Крим, що Росію можна й слід розуміти, що нічого дивного й страшного в такій несподіваній зміні державних кордонів немає. Була середина березня, про війну ніхто не хотів думати, думки публіки розділились – хтось вважав, що проводити референдуми на захопленій території – не дуже вірно з точки зору етики та моралі, хтось натомість заперечував і говорив, що іноді історична закономірність і право сили важать більше за будь-які норми закону та права. Демократична ситуація, одне слово – кожен лишився при своїй думці, Росія оголосила про приєднання Криму…

Лютий06/ 2017

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України