• Сьогодні: Субота, 4 Липня, 2020
Інфо ПС

ВОНА БУЛА СПРАВЖНІМ АПОСТОЛОМ ПРАВДИ І НАУКИ

5 лютого 1940 року у вирі бурхливих подій другої світової війни тихо відійшла до Бога велика українка. Вона не мала ні краплини ураїнської крові, але у Празі її проводжала в останню путь сумна українська громада…


Народилася Софія Русова 18 лютого 1856 року в аристократичній родині в селі Олешня Городнянського повіту (нині Ріпкінський район Чернігівщини). Батько Федір Ліндфорсшвед за походженням, був відставним російським офіцером, мати – Ганна Жервефранцуженка, мила високоосвічена й інтелігентна жінка, але рано пішла з життя, коли Софійці ще не було й чотирьох років. Вихованням Софії займався батько і старша сестра Марія та няня, проста українська селянка, про яку з теплотою згадувала Софія все життя. Дитячі роки її пройшли у спілкуванні, пустощах та іграх з селянськими дітьми.

Початкову освіту Софія здобула вдома. У десять років вона вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві школи – Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю. Раптова смерть батька у 1871 році змінює життя Софії. Вона глибоко осмислює своє духовне призначення, вирішує присвятити своє життя педагогічній справі.

У 1871 році Софія в свої п’ятнадцять років разом із старшою сестрою відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок і зблизилась духовно з членами Старої Громади. Цьому сприяло дуже близьке знайомство з сім’єю відомого українського письменника М. Старицького, діти якого відвідували її дитсадок і який познайомив сестер з родинами українського композитора М. Лисенка та інших видатних діячів української культури М.Драгомановим, В.Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, О. Русовим

Сестри Ліндфорс надають у вечірні години приміщення дитячого садка для зібрань Громади та репетицій п’єс українською мовою, яка на той час, згідно з валуєвським указом, була під забороною. Софія також бере діяльну участь у виставах, включається у вивчення української культури, мови, етнографії, фольклору. З того часу її життя назавжди пов’язується з боротьбою за відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти. У 1874 році Софія Федорівна одружилася з Олександром Русовим

Протягом періоду з 1880 по 1905 роки Софію заарештовували п’ять разів, проте це не схитнуло її переконань, а лише посилило їх, загартувало її волю у боротьбі за національно-культурне відродження України, передусім її мови та національної системи виховання, як основних засобів формування національної свідомості і національної психології народу.

Революція 1905 року дає С. Русовій надію на визволення України з-під гніту царської імперії. Вона працює в комісії, створеній Академією наук для визнання української мови, з її ініціативи був скликаний з’їзд народів російської держави, на якому порушувалося питання про надання повної автономії кожному народу в економічному і культурному житті, створення шкіл для всіх народів із рідною мовою навчання, бере активну участь у Всеросійському з’їзді вчителів (1905 р.).

У цей час С. Русова розробляє і читає курс лекцій з української літератури для слухачок Бестужівських курсів у Петербурзі, там же за її участю була видана безцензурна збірка „Кобзаря” Т. Г. Шевченка. У 1906 р. С. Русова видає „Український буквар”, в основу якого взяла розробки О. Потебні, який ще у 60-х рр. ХІХ ст. працював над підручником для українських недільних шкіл. Це був сміливий крок, бо таких підручників українською мовою російська цензура не пропускала, до того ж революція пішла на спад, і у країні посилювалась реакція.
Після повернення до Києва у 1909 р. С. Русова працює викладачем педагогіки у Фребелівському жіночому інституті, який готував працівників дошкільних закладів, та викладає французьку мову у Комерційному інституті. Уже маючи певний досвід педагогічної роботи, С. Русова ґрунтовно вивчає основні зарубіжні концепції реформування школи, працює над створенням контурів української національної системи освіти. Свої думки вона викладає на шпальтах журналу „Світло”, першого україномовного педагогічного часопису. Вона надрукувала на його сторінках понад 100 своїх праць – розвідок, методичних заміток, публіцистичних статей, оглядів, рецензій. Стрижневою ідеєю, що проймає всі педагогічні пошуки С. Русової, є створення національної системи освіти.

З утворенням Української Народної Республіки Софія Русова входить до Центральної Ради і Секретаріату освіти, в якому очолила дошкільний і позашкільний відділи. 7 листопада 1917 р. С. Русова виступила співзасновником Педагогічної Академії для підготовки вчителів українознавства. У Києві, Одесі, Катеринославі за її підтримки при університетах створювались факультети з українською, єврейською, польською мовами викладання. Були підготовлені плани про відкриття українських гімназій в містах України. Сама ж очолює українське відділення у Фребелівському інституті і читає лекції з педагогіки українською мовою, розробляє концепцію українського дитячого садка, яку виклала у праці „Дошкільне виховання” (1918 р.), а основні засади позашкільної роботи – у праці „Позашкільна робота і засоби її проведення”. Після відкриття у Кам’янці-Подільському українського університету С. Русова на запрошення І. Огієнка, ректора університету, викладає там педагогіку…

Вона входила до Міністерства освіти Української Народної Республіки і за доби Центральної Ради, і Гетьманату, і Директорії. Весь цей час брала найактивнішу участь у вирішенні науково-педагогічного обґрунтування нової української школи, роз’ясненні сутності українізації…

У період визвольних змагань (1917–1920 рр.) С. Русова написала понад 15 праць, серед них: „Нова школа”, „Націоналізація школи”, „Позашкільна освіта та засоби її проведення”, „У дитячому садку”, підручники – „Український буквар” (ІІ видання), „Початкова географія”, „Методика початкової географії”, „Початковий підручник з французької мови” з українським коментарем…

Після остаточного приходу до влади більшовицького уряду С. Русова зневірилась у можливості національного відродження України, зазнає переслідувань з боку нової влади і це змушує її емігрувати до Чехословаччини, яка на той час стала осередком української культурної еміграції.
Коли в період існування Української Народної Республіки була створена Українська жіноча національна рада, Русова відразу активно включається в її роботу, а згодом її обирають головою цієї організації. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні та їхній зв’язок із закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, і С. Русова з властивим їй ентузіазмом й енергією керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені

Оцінюючи сьогодні роль С. Русової в розвитку педагогічної думки в Україні, можна однозначно стверджувати, що її творчий доробок є внеском у скарбницю не лише української, а й світової педагогіки, що її ідеї – це не лише минуле, вони не обмежені часовими рамками, бо є глибоко науковими, народними, просякнуті ідеями гуманізму, спрямовані в майбутнє. Як гасло звучить і сьогодні заклик Софії Русової:
В наші часи бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди й Науки. Тільки великими зусиллями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціально об’єднану, інтелектуально розвинену народну масу”.
А вона була гарним педагогом, справжнім апостолом Правди і Науки!

 

Ihor Khodak

5 лютого 1940 року у вирі бурхливих подій другої світової війни тихо відійшла до Бога велика українка. Вона не мала ні краплини ураїнської крові, але у Празі її проводжала в останню путь сумна українська громада…

Народилася Софія Русова 18 лютого 1856 року в аристократичній родині в селі Олешня Городнянського повіту (нині Ріпкінський район Чернігівщини). Батько Федір Ліндфорсшвед за походженням, був відставним російським офіцером, мати – Ганна Жервефранцуженка, мила високоосвічена й інтелігентна жінка, але рано пішла з життя, коли Софійці ще не було й чотирьох років. Вихованням Софії займався батько і старша сестра Марія та няня, проста українська селянка, про яку з теплотою згадувала Софія все життя. Дитячі роки її пройшли у спілкуванні, пустощах та іграх з селянськими дітьми.

Початкову освіту Софія здобула вдома. У десять років вона вступила до третього класу найпрестижнішої у Києві школи – Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю. Раптова смерть батька у 1871 році змінює життя Софії. Вона глибоко осмислює своє духовне призначення, вирішує присвятити своє життя педагогічній справі.

У 1871 році Софія в свої п’ятнадцять років разом із старшою сестрою відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок і зблизилась духовно з членами Старої Громади. Цьому сприяло дуже близьке знайомство з сім’єю відомого українського письменника М. Старицького, діти якого відвідували її дитсадок і який познайомив сестер з родинами українського композитора М. Лисенка та інших видатних діячів української культури М.Драгомановим, В.Антоновичем, П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, О. Русовим

Сестри Ліндфорс надають у вечірні години приміщення дитячого садка для зібрань Громади та репетицій п’єс українською мовою, яка на той час, згідно з валуєвським указом, була під забороною. Софія також бере діяльну участь у виставах, включається у вивчення української культури, мови, етнографії, фольклору. З того часу її життя назавжди пов’язується з боротьбою за відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти. У 1874 році Софія Федорівна одружилася з Олександром Русовим

Протягом періоду з 1880 по 1905 роки Софію заарештовували п’ять разів, проте це не схитнуло її переконань, а лише посилило їх, загартувало її волю у боротьбі за національно-культурне відродження України, передусім її мови та національної системи виховання, як основних засобів формування національної свідомості і національної психології народу.

Революція 1905 року дає С. Русовій надію на визволення України з-під гніту царської імперії. Вона працює в комісії, створеній Академією наук для визнання української мови, з її ініціативи був скликаний з’їзд народів російської держави, на якому порушувалося питання про надання повної автономії кожному народу в економічному і культурному житті, створення шкіл для всіх народів із рідною мовою навчання, бере активну участь у Всеросійському з’їзді вчителів (1905 р.).

У цей час С. Русова розробляє і читає курс лекцій з української літератури для слухачок Бестужівських курсів у Петербурзі, там же за її участю була видана безцензурна збірка „Кобзаря” Т. Г. Шевченка. У 1906 р. С. Русова видає „Український буквар”, в основу якого взяла розробки О. Потебні, який ще у 60-х рр. ХІХ ст. працював над підручником для українських недільних шкіл. Це був сміливий крок, бо таких підручників українською мовою російська цензура не пропускала, до того ж революція пішла на спад, і у країні посилювалась реакція.
Після повернення до Києва у 1909 р. С. Русова працює викладачем педагогіки у Фребелівському жіночому інституті, який готував працівників дошкільних закладів, та викладає французьку мову у Комерційному інституті. Уже маючи певний досвід педагогічної роботи, С. Русова ґрунтовно вивчає основні зарубіжні концепції реформування школи, працює над створенням контурів української національної системи освіти. Свої думки вона викладає на шпальтах журналу „Світло”, першого україномовного педагогічного часопису. Вона надрукувала на його сторінках понад 100 своїх праць – розвідок, методичних заміток, публіцистичних статей, оглядів, рецензій. Стрижневою ідеєю, що проймає всі педагогічні пошуки С. Русової, є створення національної системи освіти.

З утворенням Української Народної Республіки Софія Русова входить до Центральної Ради і Секретаріату освіти, в якому очолила дошкільний і позашкільний відділи. 7 листопада 1917 р. С. Русова виступила співзасновником Педагогічної Академії для підготовки вчителів українознавства. У Києві, Одесі, Катеринославі за її підтримки при університетах створювались факультети з українською, єврейською, польською мовами викладання. Були підготовлені плани про відкриття українських гімназій в містах України. Сама ж очолює українське відділення у Фребелівському інституті і читає лекції з педагогіки українською мовою, розробляє концепцію українського дитячого садка, яку виклала у праці „Дошкільне виховання” (1918 р.), а основні засади позашкільної роботи – у праці „Позашкільна робота і засоби її проведення”. Після відкриття у Кам’янці-Подільському українського університету С. Русова на запрошення І. Огієнка, ректора університету, викладає там педагогіку…

Вона входила до Міністерства освіти Української Народної Республіки і за доби Центральної Ради, і Гетьманату, і Директорії. Весь цей час брала найактивнішу участь у вирішенні науково-педагогічного обґрунтування нової української школи, роз’ясненні сутності українізації…

У період визвольних змагань (1917–1920 рр.) С. Русова написала понад 15 праць, серед них: „Нова школа”, „Націоналізація школи”, „Позашкільна освіта та засоби її проведення”, „У дитячому садку”, підручники – „Український буквар” (ІІ видання), „Початкова географія”, „Методика початкової географії”, „Початковий підручник з французької мови” з українським коментарем…

Після остаточного приходу до влади більшовицького уряду С. Русова зневірилась у можливості національного відродження України, зазнає переслідувань з боку нової влади і це змушує її емігрувати до Чехословаччини, яка на той час стала осередком української культурної еміграції.
Коли в період існування Української Народної Республіки була створена Українська жіноча національна рада, Русова відразу активно включається в її роботу, а згодом її обирають головою цієї організації. Головною метою Ради було об’єднання всіх жіночих організацій в Україні та їхній зв’язок із закордонними організаціями, утвердження авторитету і визнання України в світі. В еміграції жіноча Українська Рада продовжила свою діяльність, і С. Русова з властивим їй ентузіазмом й енергією керувала роботою цієї організації до кінця свого життя. Як представниця України вона брала участь у всесвітніх жіночих конгресах в Гаазі, Женеві, Відні, Копенгагені

Оцінюючи сьогодні роль С. Русової в розвитку педагогічної думки в Україні, можна однозначно стверджувати, що її творчий доробок є внеском у скарбницю не лише української, а й світової педагогіки, що її ідеї – це не лише минуле, вони не обмежені часовими рамками, бо є глибоко науковими, народними, просякнуті ідеями гуманізму, спрямовані в майбутнє. Як гасло звучить і сьогодні заклик Софії Русової:
В наші часи бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди й Науки. Тільки великими зусиллями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціально об’єднану, інтелектуально розвинену народну масу”.
А вона була гарним педагогом, справжнім апостолом Правди і Науки!

 

Ihor Khodak

Лютий06/ 2020

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України