Що ріднить масовий вихід людей у Білорусі, Франції, Україні, США?… Різна історія, різна ментальність, разюча різниця у національному багатстві… Що спільного?
Є одна малопомітна глибинна річ, про яку не пишуть журналісти чи стрімери у момент подій. А пишуть згодом – історики.
Можливо, вони звернуть увагу, як разюче виріс відсоток людей у названих країнах, які не мають більш-менш значимої власності. Я зараз навіть не тільки про дрібну виробничу власність. Багато з тих, хто виходить на вуличні протести, не мають навіть власного житла.
Одна із заповідей Лі Куан Ю: власник не бунтує. От тому в Сингапурі всіляко заохочували кредитування індивідуальних будиночків, от тому прості громадяни стали власниками сотень муніципальних служб, скажімо, міської транспортної компанії.
Лукашенко багато зробив для збереження і роботи державних підприємств. Але відчудження працівників від власності таке саме, як в СРСР і як у США. Наймані працівники охоче голосували днями за страйки в Білорусі.
“Власники не страйкують“.
Абсолютно все вище написане стосується і України. Стабільність і процвітання країни можна забезпечувати не лише бурхливими шоковими виборами чи диктаторською поліцейщиною, але й участю мільйонів у отриманні прибутку. Нас, за сучасного стану справ, коли 26 сімей на планеті мають у своєму розпорядженні стільки коштів, скільки половина людства, чекають набагато масштабніші потрясіння, аніж у 2020 році.
Коментарs: