• Сьогодні: П’ятниця, Серпень 18, 2017
Інфо ПС

ВІДВЕРТА ДУРІСТЬ, АБО СВІДОМА РОБОТА ПРОТИ УКРАЇНИ

 

    Коли політичний клас не здатен розпізнавати масштабні проблеми й виклики наперед і готуватися до їхнього подолання заздалегідь, то країна живе від авралу до авралу, від одної кризи до іншої. Саме це й маємо в Україні.

Одна з таких проблем — борг, зокрема зовнішній державний. До початку його пікових погашень залишилося близько двох років. Пора розпізнавати виклики, інакше в період подвійних виборів 2019-го з’являться загрози не тільки для влади, а й для напряму розвитку всієї країни.

     Виклик перший: чи матиме Україна достатньо грошей, щоб до 2019 року включно без проблем повертати власні борги? Наступного року виплати МВФ сягнуть піку $1,5 млрд (якщо не враховувати ті суми, які нам ще можуть надати). Водночас Україна починає погашати єврооблігації, а це ще $3,8 млрд. Таким чином на погашення зовнішнього державного боргу протягом 2017–2019 років країна повинна витратити $8,9 млрд. Якщо сюди додати борг Януковича, який нам невдовзі доведеться повертати, судячи з того, як розгортається судовий процес, то загальна сума сягає майже $12 млрд.

Чи маємо ми такі гроші? Торік золотовалютні резерви (ЗВР) зросли на два мільярди. Водночас мільярд Україна отримала від МВФ, мільярд — від розміщення єврооблігацій під гарантії США та майже два — від інших донорів, на кшталт Світового банку та ЄБРР. Цього року ми поки що в плюсі, але в другому півріччі тенденції, імовірно, зміняться. Отже, золотовалютні резерви НБУ загалом зростають тільки завдяки тому, що Україна регулярно отримує фінансову допомогу від донорів. На сьогодні країна не має достатньої кількості власних грошей, щоб спокійно гасити борги до завершення виборчого періоду у 2019-му.

Спочатку планувалося, що до кінця цього року Україна отримає 12 траншів МВФ і вибере $15 млрд із запланованих $17,5 млрд. Але фактична кількість позик наразі втричі менша, а на державних рахунках могло би бути на $6,5 млрд більше. Ми суттєво відхилилися від плану. Причина проста — нездатність влади проводити реформи належним темпом. Адже щоразу, коли в країні потрібно запровадити якусь важливу зміну, в інформаційному просторі розгортається скандал, а противники реформ намагаються тягнути час і створювати нездоланні перешкоди для їхнього проведення. Тому якщо судити за кількістю отриманих траншів МВФ, то ми просуваємося втричі повільніше, ніж потрібно. Тобто фактично хоч і не стоїмо на місці (що добре), але рухаємося, як равлики. І це погано, бо самі собі створюємо загрозу виникнення розриву фінансування.

     Недоотримання грошей МВФ призводить до наслідків, які підсилюють проблему дефіциту коштів. По-перше, інше міжнародне фінансування також затримується. Ми вже недоотримали щонайменше $5 млрд, які мали б поповнити рахунки уряду та НБУ до кінця цього року. Причина та сама — недостатність реформ, неналежне виконання вимог МВФ.

По-друге, понад два роки тому планувалося, що Україна вже у 2017-му вийде на міжнародний ринок запозичень. А що ми маємо? Економічне відновлення почалося запізно й досить мляве, темп реформ низький, значну частину з них ще й не починали, а ті перешкоди, які долають реформатори, такі великі, що виникають сумніви, чи зможе країна довести справу до логічного, потрібного кінця, чи все закінчиться потужною політичною реакцією, зміною влади та розворотом напрямку руху країни на 180 градусів. За таких умов інвестори добре подумають, чи позичати країні гроші. Це означає, що де-факто репутація України як боржника залишатиметься сумнівною принаймні до виборів 2019 року. До того часу ймовірність залучення державою суттєвих обсягів валюти на глобальних ринках боргу мізерна.

Отже, виходить, що країна вже постраждала від недалекоглядності влади. Вона мала сумлінно й методично проводити реформи та пройти значну частину шляху трансформації до початку передвиборчої кампанії, отримуючи гроші донорів, симпатії виборців і бали в рейтингу. Це була оптимальна стратегія. Натомість влада загрузла в непотрібних інформаційних баталіях. Прямий наслідок — ми вже недоотримали майже $12 млрд, які до виборів нам ой як знадобилися б. Реальний ризик — не отримати ще понад $10 млрд, запланованих на найближчі два роки. Чимало політиків стверджують, ніби ми обійдемося без грошей МВФ. Коли чисті золотовалютні резерви становлять лише близько $5 млрд, така позиція — або відверта дурість, або свідома робота проти України.

     Виклик другий: чи можна знайти інші джерела фінансування, щоб перекрити названий дефіцит? Теоретично — так. Якщо поділити потребу на три роки, то на рік Україні треба в середньому близько $4 млрд. Раніше залучення такої суми взагалі не спричиняло труднощів. Але зараз ситуація кардинально відрізняється.

Зараз заробітки українських капіталістів значно зменшилися через кризу, війну та певне зменшення можливостей для корупції. Модель, за якою країна залучала мільярди іноземних інвестицій до кризи, більше не функціонує. Вона передбачала, що доморощені олігархи й росіяни інвестували в Україну, тому що мали надлишок грошей і розглядали її як свою територію, захищену від глобальної конкуренції та зовнішніх політичних впливів. Зараз наша країна відкрилася, причому на таких умовах, що російський капітал — неформально небажаний гість узагалі, а внутрішній олігархічний потерпає від того, що з олігархами борються й урізають їм джерела легкого збагачення, намагаючись поставити їх у рівні умови з усіма та позбавити політичного впливу й інших неринкових факторів конкурентоспроможності.

Якщо зазначена модель більше не працює, то й надходження іноземних інвестицій у її рамках будуть мізерні. Країні доведеться конкурувати за глобальний капітал на загальних умовах. І щоб вигравати цю боротьбу, потрібно покращувати бізнес-клімат, тобто проводити реформи. А це в нас вдається криво…

Це саме стосується й корпоративного боргу. Сьогодні в Україні дуже мало корпорацій із хорошим фінансовим становищем, досить публічних і прозорих для того, щоб іноземні інвестори могли їм довірити гроші в борг. А ті компанії, які мають усі належні характеристики, не потребують фінансування й не збираються позичати взагалі. Через те можна надіятися на окремі розміщення корпоративних євробондів у найближчому майбутньому, але розраховувати, що вони приноситимуть мільярди доларів щорічно до 2019 року, аж ніяк не варто.

     Можна пошукати потрібні ресурси й усередині країни. Мова не про мільярди, які поцупили Янукович і його кліка. Більшість із цих грошей зараз далеко поза межами нашої країни, хоч іноді трапляються приємні знахідки на кшталт $1,4 млрд конфіскованих на користь бюджету кілька місяців тому чи Одеського НПЗ, що перейшов у руки держави буквально днями. Такі знахідки зовсім непевні й нерегулярні, щоби будувати на них державну політику в будь-якому напрямі, тому на них розраховувати не варто.

Йдеться про те, щоб спробувати залучити фінансування на внутрішньому фінансовому ринку. Але аналіз показує, що його можливості занадто обмежені.

Також дехто говорить про внутрішні реальні ресурси — державні підприємства та землю, зокрема державну й комунальну, як фактор залучення грошей у країну. Приватизація потрібна, але не заради грошей, а для забезпечення ефективності держкомпаній. Ринок землі потрібен, але не заради грошей, а щоб створити солідні передумови для розвитку сільського господарства. Тому використання всіх цих ресурсів слід переводити на грошову, ринкову основу. Втім, надходження коштів від продажу реальних активів слід винести за дужки поточних потреб у фінансуванні чи інших тактичних проблем. Інакше твердження «продали країну за копійки» стане дуже близьким до реальності. Тож на конкретні суми від реалізації стратегічних активів у разі проходження очікуваної фінансової ями розраховувати також не варто, адже це може суперечити національним інтересам.

От і виходить, що на сьогодні для України реальної та прийнятної альтернативи фінансуванню від іноземних донорів немає. Вона в ситуації «пан або пропав»: або ми проводимо реформи, унаслідок чого отримуємо й гроші, й значно краще становище та перспективи розвитку економіки, або ми не робимо нічого, не отримуємо грошей і готуємося до нової кризи, що загрожуватиме кардинальними змінами влади й вектора розвитку України.

Любомир ШАВАЛЮК

 

Липень29/ 2017

Коментарі:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України