• Сьогодні: Неділя, 17 Січня, 2021
Інфо ПС

«Велика війна» може стати реальністю

Так вважає радник Президента, директор Інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін. Його думки і висновки, опубліковані в газеті «Зеркало недели», досить цікаві, аби пройти повз. Тож подаємо їх тезово, з несуттєвими скороченнями.

        Перспектива масштабних бойових зіткнень проявляється на обрії все чіткіше.  Нинішній період — чи й не остання можливість серйозно заново оцінити поточний стратегічний контекст розгортання воєнно-політичної ситуації в Україні і навколо України, а також почати думати про те, якою може бути наша відповідь на нові виклики українській державності та національній безпеці. І робити це ми повинні, виходячи не з наших абстрактних думок про реальність, а беручи до уваги той факт, що “велика війна”, до якої наполегливо готується і яку провокує Росія, цілком може стати реальністю.

А Росія дійсно готується. Так, у Білгородській області Росія будує одну нову (за 25 км від українського кордону) і відновлює стару совєтську військову базу; у Ростовській області розгортає нову мотострілецьку дивізію у 10 тисяч «штиків»; на Брянщину перекинула 28-у окрему мотострілецьку бригаду разом із технікою і озброєнням, для чого відведено 142 гектари. Загалом же Росія створює 3 нові дивізії – по 10 тис. Кожна, підсилює військове угрупування в Криму. У 2015 році Росія поповнила Чорноморський флот більш ніж 200 одиницями нової військової техніки, серед яких 40 бойових кораблів і суден забезпечення, передала більше 30 літальних апаратів, в тому числі сучасні багатофункціональні винищувачі Су-30СМ, а береговим військам – 140 одиниць новітньої автобронетанкової техніки.

Навряд чи накопичення такої сили — лише “гра мускулами”: це все далеко не дешеві “ігри”, і вони цілком виправдані, якщо передбачається подальше використання їх за прямим призначенням. І саме ми — перші на шляху всієї цієї військової машини, якою керує агресивний і цинічний Путін.

Ми маємо чітко усвідомлювати, що для України воєнна загроза з боку Росії не щезне ніколи. Причому ймовірність зростання цієї загрози (і перехід її до активної фази) тим вища, чим менш успішною буде робота Росії з дестабілізації України іншими методами. Однак, навіть визнаючи високу ймовірність масштабної війни, ми повинні зважати на два важливі принципові моментиПо-перше, у випадку прямої масштабної воєнної агресії Росії проти України наші шанси вистояти в ній мінімальні. Наше завдання-максимум, виходячи з сьогоднішнього реального стану ЗСУ, — нанести противнику максимальну шкоду, затримати його (аби дочекатися допомоги від наших союзників — якщо вони захочуть її надати) і зробити для ворога подальше просування (утримання території) дуже дорогим “задоволенням”. По-друге, наша основне завдання — створити умови для недопущення такої війни. Багато тут залежить не лише від нас, а й від наших європейських партнерів.

Тут ми підходимо до важливого питання про те, якою ж може бути наша відповідь на такі дії Росії, і чи є вона взагалі? Є. Її суть — стратегічний аналіз і стратегічна діяльність, що тримається на двох стовпах: асиметричність і проактивність. Росія майже відкрито визнає, що не в стані займатися стратегічним аналізом і, тим паче, — стратегічним плануванням. Сама ця нездатність — наш шанс. Не віра в “закордон нам допоможе” чи чекання нової ціни на нафту марки Brent. Ні. Наш шанс — це виграти стратегічно с закостенілими тактиками. Хай і блискучими, але все ж тільки тактиками.

Виконання такого завдання вимагає об’єднання зусиль вчених, представників держструктур і органів сектору безпеки і оборони, громадянського суспільства. Не може бути довгостроковою стратегією держави ідея “домагатися продовження санкцій проти Росії”. Основою нової стратегії мають стати нестандартність дій (асиметричність), нанесення ударів по найбільш чуттєвих місцях ворога, іноваційність. Без цього в нашому довготривалому (а воно буде саме таким) протистоянні не перемогти. І мета всіх цих дій — не допустити війни і посилювати тиск на Росію, щоб вона була зайнята багатьма не смертельними, але відчутними ударами і не мала можливості сконцентруватися на одній меті. В даному випадку — на нас. Ми повинні виходити з новими ініціативами на всіх напрямках. Особливо — на зовнішньополітичній арені. Ми повинні зробити все можливе, щоб пришвидшити реформування Ради Безпеки ООН, аби не допускати застосування Росією свого права вето як інструмента гібридної війни. Слід активніше включитися в дискусії з формування нових коаліцій держав у Східній Європі. Концепція “Русского мира”, що стала де-факто відверто нацистською і шовіністичною, повинна бути заборонена на міжнародному рівні, як свого часу була заборонена фашистська. І для людей (або держав), її просуваючих, мають бути такі ж правові наслідки, як і для послідовників нацистської ідеології.

Більш широким і активним має бути наше співробітництво з НАТО. Ми повинні ініціювати спільні розвідувальні акції в Чорноморському регіоні і на східних кордонах НАТО. Перспективною є ініціатива створення під егідою НАТО спільної військової флотилії України, Румунії та Болгарії, а в перспективі до неї могла б приєднатися Турція.

Слід підготуватися до радикальних кроків в економічній сфері. Наприклад — розглянути можливість введення надзвичайного економічного стану (особливо якщо конфлікт перейде в активну форму), а також розширити пакети економічних санкцій. І, звісно, треба ввести прямі обмеження щодо агентів економічного впливу РФ в Україні (кожне 8-е з 200 найбільших українських підприємств контролюється російським капіталом).

Розвиток інфраструктури, її захист мають стати одним із приоритетів держполітики. Слід розглянути можливість інтернаціоналізувати проблему її захисту.

У випадку радикалізації конфлікту ми маємо бути готові до різких, непопулярних, але необхідних кроків: до введення військового стану на всій території України і оголошення стану війни. Вже зараз вимагає законодавчого визначення статус неконтрольованих територій в якості окупованих. Необхідне уточнення законодавчого поля в частині можливості позбавлення бойовиків і сепаратистів громадянства України.

Складне питання з тим, що робити з “неоднозначними” темами, котрі постійно збурюють суспільство: декомунізацією, люстрацією і т.д. Абсолютно очевидно, що різкими і не завжди продуманими рішеннями ми загострюємо ситуацію навіть там, де цього можна було легко уникнути.

Росія максимально повно використовує проти нас увесь доступний їй інформаційно-пропагандистський арсенал, на будівництво якого пішли роки і мільйони (мільярди?) доларів. Росія наносить удари по Європі та з Європи, “розконсервуючи” проросійські проекти, експертів, політиків, просто “корисних ідіотів”. У 1936 році світ уже намагався дати відповідь на пропаганду, розгорнуту нацистською Німеччиною — тоді було прийнято “Міжнародну конвенцію про використання радіомовлення в інтересах миру”. Ми зновау потребуємо норм, котрі б обмежували злочинні структури і порушників міжнародного права в частині можливості доносити до світу свою позицію. Саме Україна має виступити із зовнішньополітичною ініціативою, яка поставить заслон таким порушникам міжнародної безпеки і міжнародного права, як Росія, ІДІЛ та інші терористичні структури, для використання міжнародного інформаційного простору в своїх інтересах.

Залишається складною ситуація у внутрішньому інформаційному просторі. Особливо це стосується так званої “сірої зони”, — лінії дотику з територією ОРДЛО. Для цих районів необхідний цілковито особливий режим функціонування інформаційного простору — особливий порядок роботи журналістів, мовлення радіо чи телебачення, а в широкому смислі — будь-якої діяльності, котра може бути визначена як інформаційна і формуюча свідомість громадян.

Сьогодні ми повинні говорити про необхідність створення Військово-промислової комісії на чолі з президентом. Мета її — визначення приоритетів і контроль над їх виконанням стосовно того, що стане основою нашого щита проти потенціальної масштабної агресії. Україні (промисловості, інститутам НАН, просто науково-дослідним колективам чи конструкторським бюро) є що запропонувати нашим військовим у найрізноманітніших сферах — починаючи від оперативно-тактичних ракетних комплексів, можливості створення українських аналогів Javelin і закінчуючи бойовими БПЛА та роботехнічними комплексами (в Росії прийнята державна цільова програма роботизації Збройних сил РФ до 2025 року).

Якщо ми не зрозуміємо, що маємо займати більш активну позицію, не тільки захищатися, а й контратакувати (нав’язуючи свій порядок денний на всіх фронтах протистояння), якщо ми й надалі будемо ігнорувати стратегічне планування, якщо ми не усвідомимо потенціал розвитку іноваційних військових технологій (усвідомимо не на словах — тут у нас все нормально, — а в реальних рішеннях і діях) — у випадку загострення військово-політичної ситуації ми можемо виявитися не те щоби беззахисними перед ворогом, а наша недальновидність призведе до важких наслідків для країни. І до значних людських жертв. А цього ми собі дозволити просто не можемо.

Липень03/ 2016

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України