• Сьогодні: Неділя, 17 Жовтня, 2021
Інфо ПС

ВАСИЛЬ ШКЛЯР: «Це українська вітчизняна війна з нахрапистим “русскім міром”»

Довідка: Василь Шкляр – відомий український сучасний письменник, автор “Чорного Ворона”, “Ключа”, “Марусі”, “Чорного сонця” та ін.

IMG_2939«Отаман Чорний Ворон загинув, залишившись до кінця вірним своєму гаслу: воля України або смерть. Старі люди розповідали, як чекісти возили цього вбитого велетня по селах на пострах селянам. Але ці ж таки селяни і створили легенду про те, що хтось бачив Чорного Ворона живого у 1964 році. Тобто люди не хочуть вірити у смерть своїх героїв. У романі теж нема смерті отамана. Він щезає у підземеллі. Гасло “Герої не вмирають!” народилося не сьогодні, воно живе в українській душі одвічно».

«Письменник — це людина, яка має завищений больовий поріг. Йому більше довіряють, аніж політикам. Але це й своєрідний індивідуаліст, котрий сам обирає свою дорогу. Я знаю молодших письменників, які воюють. Це Борис Гуменюк, Артем Чех. Інші їдуть до бійців зі своїм словом, займаються волонтерством. Кожен робить, що може».

«Я не раз говорив, що тепер не писатиму про сучасну війну, бо тема війни потребує осмислення з відстані часу. Але тісне спілкування з бійцями полку “Азов” і дуже цікава історія зі скіфською бабою, яка відбулася, можна сказати, на моїх очах, примусили мене зафіксувати цю подію. “Чорне сонце” фактично написали самі “азовці”. Своїми характерами і вчинками. Мені залишалося тільки відтворити те, що я побачив і відчув, у художній формі. Це перший мій твір, написаний фактично з натури».

    «Революція Гідності і війна народили нову українську людину. Її побачиш насамперед у добровольчих формаціях. Але це не означає, що вся українська військова спільнота однорідна і заслуговує лише захоплення. Ні, це теж своєрідний зріз нашого неодностайного суспільства. Особливо це стосується армійського призову. В одній спецчастині я бачив вояків, котрі не хотіли зодягати офіційно видані їм військові кашкети-мазепинки, бо вони, мовляв, бандерівські. Бачив таких, які тягнуться до російської церкви. А один навіть сказав, що він воює за “рускоязичную Украіну”. Армія у нас завжди була одним із найвпливовіших агентів русифікації, тому й зараз цей спадок гостро відчутний. Це може бути міною уповільненої дії, причиною подальших національних драм».

«Мусимо об’єднатися навколо перемоги над російським загарбником. А відтак — навколо подолання внутрішнього окупанта. Цей шлях непростий і некороткий. Але в такому становищі, в якому опинилася Україна, простих шляхів не буває».

    «З такими процесами, як декомунізація, десовєтизація, ми запізнилися щонайменше на два десятиліття. Це, до речі, і стало однією з причин ідеологічного розпорошення суспільства. Символіка має велике значення у консолідації будь-яких спільнот, у формуванні світоглядних цінностей. Вона мітить територію впливу. Нехай тому, хто плаче за радянськими (читай російсько-окупаційними) реаліями, осушить сльози віра у майбутнє його нащадків».

    «Якщо ми хочемо збудувати нову країну, то мусимо орієнтуватися на власні цінності і моральні авторитети, а не на ті, які нам нав’язували чужинці. Ворог вважає, що він має право зазіхати на Кіровоград чи Єлисаветград, бо вже у самих назвах зафіксована його причетність до цього міста. Хіба ні? А до Інгульська чи Кропивницького йому яке діло? Ось чому точиться така боротьба за саму лише назву міста. Це ж зовсім не випадково. Комусь такий приклад може видатися спрощеним, але світ знає приклади, коли світові катаклізми починалися лише з того, що хтось встав не з тієї ноги».

«Війна триває не просто між двома країнами. Це війна двох світів. Це українська вітчизняна війна з нахрапистим “русскім міром”, який, крім усього, денно і нощно заповнює наш інформаційний і культурний простір.1299162964 Я цілком згоден із моїм товаришем Іваном Леньом, лідером гурту “Kozak system”, який просто волає до українського обивателя: “Війна — це незручності. І якщо хтось сидить зараз в окопі по коліна у воді, то невже ви не можете обійтися без російської попси на телеекрані? Та її ж в Інтернеті, як гною”. Дехто, виявляється, не може. І я думаю, що річ тут не лише в музичних симпатіях. В інформаційній війні ми не те що не пішли в наступ, а поки що навіть не зайняли оборону. Прикро».

    «Якщо в компанію п’яти хохлів устромить носа один москаль чи зросійщений українець, то всі хохли перейдуть на російську мову. Вони готові відстоювати на українських телеефірах російський продукт, бо там десь є один Макаревич. Вони не відчувають, що у кожного з нас є своя особиста війна з ворогом і кожен із нас має можливість запровадити свої особисті санкції».

    «Моя остання книжка вибраного вийшла в Москві російською мовою 1990 року. Після того я забороняв перекладати свої твори російською, оскільки такі видання завозять в Україну, і вони стають агентами русифікації. Одного разу, задовго до війни, російський видавець купив права на переклад двох моїх романів без права продажу цих книжок на території України. Але вони не вийшли і вже не вийдуть. З Росією у нас “любов” обопільна.

    «Щодо російської вдачі є вже багато пояснень мудрих людей. Колись я переклав книжку російського письменника Віктора Єрофєєва “Енциклопедія російської душі”. Там є вичерпна відповідь на це запитання, і про страх, сліпоту та підлабузництво. Сюди ще можна додати банальний конформізм, пристосуванство. Підтримка політики Путіна забезпечує окремі дивіденди».

«Нам треба побудувати міцну Україну без антиукраїнського баласту. У нас нема часу на перевиховання мільйонів ренегатів і відвертих ворогів. Із причепом сірих зон нам нема дороги ні до НАТО, ні до нормального цивілізаційного прориву. Нині країна в такому стані, що до неї не мають бажання приєднуватися відступники. Згодом неодмінно відбуватимуться геополітичні зміни, рано чи пізно настане розпад російської імперії, і тоді ми зможемо приєднати до себе втрачені території там, де це буде доцільно. Тільки для цього треба збудувати сильну і привабливу країну. Казав і кажу, що в ХХІ сторіччі національна велич держави вимірюється не квадратними кілометрами, а територією духу. Тобто власним простором. Простір — це більше, ніж територія. Це ми бачимо на прикладі тих-таки європейських країн».

«Українською політикою рухають не ідеї, а гроші. І тут є велика частка вини не лише політиків, але й виборців».

    «Оскільки вчені довели, що московська імперія брутально присвоїла собі назву України-Руси, то заради історичної справедливості ми з чистим сумлінням можемо повернути Московії її питому назву. Бодай у себе. Саме зараз, під час воєнної агресії північного сусіда, є добра нагода нагадати йому, ким він є насправді. Знаю, що керівництво нашої держави зіщулиться від такої пропозиції, але назви Московія, московити вже давно прижилися у свідомості освічених українців».

    «Діяльність російських компаній та фірм на території України під час війни з Росією — це нонсенс, це наша ганьба і слабкість. Потурання цьому на державному рівні показує, наскільки зрослися олігархічні інтереси з владою. Таке ганебне явище є однією з причин суспільного розчарування і недовіри до владної верхівки».

    «Наші політики і можновладці не чують поодиноких голосів. Вони настільки глухі, що чують лише багатоголосся Майдану. Українці довго розгойдуються. Поважно. Видно, іскра ще не впала на той ґніт, який легко спалахує».146052

За матеріалами інтернет-видань

Серпень09/ 2016

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України