• Сьогодні: Субота, 13 Серпня, 2022
Інфо ПС

УКРАЇНА В ОБРАЗІ ДАВИДА або ЩО НАМ РОБИТИ З рОСІЄЮ?

Автор: Олексій Кустовський

         …Як відомо, все в світі повторюється. І обставини, які супроводжують національно-визвольні змагання приблизно у всіх народів нагадують загальну структуру передумов і боротьби за національну незалежність. І ця боротьба не обходиться без надзвичайного напруження народів, неймовірної самовіддачі, численних жертв і впертого прагнення до омріяної свободи. Не обходиться цей шлях і без героїв та зрадників, як завжди буває в житті.

          На землях древньої Руси-України нині розгортається епічна картина зіткнення добра й зла. Доля визначила, що вкотре наша країна стає полем бою, де визначається майбутнє цивілізації. Цього разу здичавіла автократія, яку представляє профашистська й пронацистська росія, поставила собі за мету фізично знищити молоду і ще слабку демократію, яку уособлює Україна. І яка потенційно могла стати прикладом для народів, котрі прагнуть звільнитися від царів і деспотів.

          При певних відмінностях все ж постає біблейський сюжет – класичний конфлікт юного пастушка Давида з досвідченим і безжальним воїном Голіафом, котрий прийшов воювати і вбивати гебреїв, які вірили в іншого Бога.

          Українці черговий раз упродовж останніх трьох тисячоліть виступають як основна сила, що протистоїть напівдиким ордам, що нині в черговий раз загрожують розвитку людської цивілізації. Місія ця надзвичайно почесна, але вона не гарантує виживання сміливцю, на долю якого випало шляхом неймовірних жертв і річок крові відстояти свою і європейську свободу.

          Світ в захваті від героїчного зухвальства й відчайдушної сміливості невеликої України, котра посміла прийняти виклик фашизоїдного монстра – росії – і з дивовижною вправністю трощить його сили. Світ аплодує блискучим результатам двобою. А українці, відвернувшись, тихенько оплакують своїх полеглих у перших лавах героїв.

           Незважаючи на вкрай недостатню допомогу озброєнням, котре обіцяє, але вкрай скупо надає світ, зацікавлений у повалені дикого Голіафа, Україна перемагає і переможе свого лютого ворога. Зрозумівши й оцінивши успіхи юного Давида, колективний Захід взявся по-справжньому допомагати й надавати потрібне озброєння для швидшої і ефективнішої перемоги сміливцю. Сподіваючись, звичайно, що в цій перемозі буде і його частка. Бажано – золота! Та ця перемога, хоч вона й недалека, але вся ще попереду.

           Проте вже зараз постають важкі питання, які потребують не поділу слави, а вичерпних відповідей, що мають убезпечити не тільки Україну, а й Європу від появи у майбутньому нових диких орд, котрі загрожуватимуть цивілізаційному розвитку. А, можливо, й просто життю окремих країн і народів.

           Отже, якщо росію, яка щодня заробляє на продажу лише сировинних ресурсів сотні мільйонів доларів, а її люди у масі своїй позбавлені елементарної культури й моральних принципів, долає у війні одна з найбідніших країн Європи, то що це за держава, котра не здатна розпорядитися своїми колосальними багатствами для цивілізаційного розвитку свого народу?

           Якщо росія, не маючи жодних вмотивованих підстав, нападає на свою сусідку, анексує її територію, а згодом розв’язує широкомасштабну війну, порушуючи світопорядок, і стає ізгоєм, то як із цією країною співіснувати решті цивілізованого світу?

           Якщо рішення про порушення міжнародних норм і законів приймає все політичне керівництво держави і його радо підтримує практично все населення країни (80%), то як на це має реагувати решта світу?

           Якщо армія цієї держави, яку досі вважали другою в світі за потужністю, військовим оснащенням і вишколом особового складу, на практиці виявляється слабко керованою бандою грабіжників, збоченців і мародерів, котрі не визнають жодних законів і правил війни, і їх масово знищує озброєний не найсучаснішим військовим обладнанням, але мотивований й дисциплінований супротивник, то що означатиме воєнна поразка для агресора?

            Чи досить буде просто перемогти монстра на полі бою і вигнати з ганьбою агресора з країни? Юний Давид відрізав Голіафу голову, щоб той уже ніколи не погрожував і не ганьбив його народ і його Бога. То як Україні вчинити у випадку бажаної і, сподіваємося, неминучої перемоги?

             А якщо цей переможений, але недобитий агресор назавтра залиже свої рани і поповнить арсенал зброї, підготує армію професійних найманців і вбивць, врахує свої попередні помилки, то чи не пожалкує його нинішній противник, що не добив лютого звіра і залишив його раненим і готовим до реваншу?

             Якщо армія агресора буде вщент розгромлена, то чи не вдасться до зброї масового знищення загнаний у глухий кут, але зарозумілий і підлий ворог, який не дотримується жодного морального правила? Чи не простіше й безпечніше йому в чомусь поступитися? І свою перемогу назвати поразкою? Але вижити?

            Ця війна ставить дуже багато посутніх запитань, відповіді на які ми або не маємо, або ще не зовсім готові до найскладніших відповідей і рішень. Якщо, звичайно, не брати до уваги схильних до простих і відчайдушних рішень самодіяльних експертів, чиїми помислами безумовно керує щире прагнення допомогти своїй країні.

            Тривалий час переважна більшість із нас була певна, що вся проблема росії у її керівництві – недалеких, але амбітних і чванькуватих людях, які взяли на себе право управляти долею людства. Але коли українці безпосередньо зустрілися з росіянами, картина душевного стану наших сусідів набула якогось зовсім моторошного й апокаліптичного стану. Молоді люди в масі своїй виявилися просто нЕлюдами, тобто створіннями позбавленими моралі, совісті, розуму й здорового глузду. І вони з радістю кинулися в сусідню країну – ні, не тільки воювати й убивати! – але головне грабувати й мародерствувати. Ті жахливі кадри, котрі  облетіли перші полоси всіх найпопулярніших зарубіжних видань переконали навіть тих, хто до цього часу був відвертий русофіл. Навіть вони (після перегляду тих жахливих кадрів плюндрування нашої землі й огидної жорстокості) стають русофобами. То постає майже гамлетівське питання: що нам робити з росією?

           PS: Моє остаточне особисте ставлення до цих людей, яких я досі вважав жертвами безглуздого режиму, сформувалося після відповіді одного російського вояка, взятого в полон. У нього запитали, навіщо росіяни вдаються до таких жорстоких і варварських руйнувань, убивств, грабежів? Відповідь була дивовижно проста й убивча: «А почему это вы должны жить лучше чем мы?!» Це після того як браві російські вояки ввірвалися з грабунками в міські й сільські українські домівки й переконалися, що тут люди живуть на порядок краще ніж на росії. Відповідь, що українці щоб жити краще все для цього роблять своїми руками й мізками, заробляючи на достойне сучасне життя, їх би здивувала. І вони б її найшвидше не зрозуміли й не прийняли б. Історично так склалося, що росія здавна була сировинною державою. Вона практично не продукувала додану вартість. Вони навіть цвяхи не вміють робити, купуючи їх за кордоном.

Це ж ілюструє вкрай убога російська кухня. Як і російський етнічний одяг. Як і російський побут. Всі сучасні цивілізації виросли із сільськогосподарських. У росії не було сільськогосподарської цивілізації як такої. Якесь підсобне простеньке виробництво. Все завезено з інших країн. Або відібрано в інших народів.    Цікаво, щоб робила Росія, якби не мала стільки нафти, газу, вугілля, діамантів, лісу? Що крім автомата Калашнікова вона продукує конкурентоспроможне? Все або вкрадене, або куплене за кордоном.

             То що нам робити з раненим Голіафом? Адже ми його можемо перемогти, але не добити.

Віктор Мороз

Квітень22/ 2022

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України