• Сьогодні: Субота, Листопад 16, 2019
Інфо ПС

УКРАЇНА ОПИНИЛАСЯ У ВИХОРІ ПОЛІТИЧНОЇ КРИЗИ

Ми знаходимося у точці перетину десятків складних проблем, кожна з яких може розхитати нашу державу, бо човен її – в руках олігархів.

Треба визнати, що нагромадження критичних проблем спричинено наслідками корупційно-злочинного правління порошенківської банди, а також певною бездіяльністю нової влади протягом кількох місяців. Зараз закінчився «медовий місяць», який розтягнувся більше ніж на 100 днів і був витрачений на вояжі, знайомства з лідерами Західного світу, засідання в органах місцевої влади, працевлаштування друзів.

Дуже довго нова влада вступала в свої права, не актуалізувала важливі питання, не організовувала їх обговорення в суспільстві, не приймала невідкладних рішень. Можливо, позначилася недосвідченість Президента Зеленського, оточеного радниками від олігархів. Так чи інакше, але на його голову звалилася купа вкрай складних проблем, для вирішення яких немає ні часу, ні умов. Проте, ці проблеми точно так же звалилися на голову усім нам, українцям, а отже ми не можемо бути осторонь. Через звалище критично складних проблем і їх невирішення усі разом можемо втратити державу. Які найскладніші проблеми?

1)Закінчення війни на Донбасі і повернення захоплених Росією територій. Є, на мій погляд, три варіанта дій: а) відвід російських (разом з місцевими бандформуваннями) військ і повернення ОРДЛО в лоно України з послідовністю кроків за формулою Штайнмаєра, тобто починаючи з виборів органів місцевої влади за законами України; б) замороження воєнного конфлікту в Донбасі на сьогоднішніх позиціях, якщо переговори за Нормандським форматом не приведуть до першочергової демілітаризації захопленої території і виведення російських та сепаратистських воєнних підрозділів з цієї території; в) надання сепаратистській кримінальній владі на Сході Донецької та Луганської областей права автономного функціонування, як анклаву у складі російської федерації.

Найменш продуктивним, на мій погляд, є перший варіант (а), який грає на користь Росії, а для нашої країни є безперспективним, бо легітимізує бандитів і залишає відповідні території під окупацією військ агресора: путінська воєнна машина не покидала жодного шматка територій країн колишнього радянського табору, окупованих нею.

Майже такі ж наслідки матиме реалізація другого варіанту розв’язання воєнного конфлікту (б). Відмінність від першого варіанту лише у тому, що влада терористів під наглядом росіян не узаконюється, а отже залишається надія на майбутнє повернення втрачених земель. Проте продовжиться кровопролиття і людське, і економічне.

Перебування окупаційних військ дає нам право визнати ОРДЛО окупованими і відмовитися від повернення захопленої території у склад української держави до того моменту, поки росіяни не покинуть наші землі (в). Можна буде підписати угоду з Росією про тимчасове перемир’я і припинення воєнних дій, а наша країна позбавиться криміногенного, проросійського, економічно деградованого анклаву. Так, було з країнами Балтії після другої світової війни. Таке ж рішення у 1955 році прийняв канцлер ФРН К. Аденауер, коли йому пропонували прийняти до складу його країни Східну Німеччину, на території якої знаходилися війська СРСР, а влада залишалася у руках німецьких комуністів. При третьому підході до вирішення проблеми, підкреслюю, війна буде зупинена, а наша країна не визнає сепаратистський проросійський режим у Донбасі. А формула Штайнмаєра – фактично шлях до визнання цього режиму, що сьогодні збурило українське суспільство.

      2)Модель продажу землі стала другою причиною політичного розбрату між народом і владою.  Нова влада задумала «великий переділ» сільськогосподарської землі: усі селяни – дрібні власники земельних ділянок отримують формальне право на їх продаж, а оскільки вони в абсолютній більшості не ведуть власне господарство і не отримують прибутків, то вони готові їх продати.  Господарюють сьогодні, як відомо, орендарі – латифундисти та фермери. Відмінність між ними – у площах землі й галузевому багатоманітті: фермери створили мультикультурні виробництва, а їх антиподи задовольняються монопрофільними господарствами. Окрім того, відомо, що за латифундистами стоять транснаціональні корпорації, банківські та фондово-інвестиційні інститути.

Треба зауважити, що оренда ріллі повернула нас у ХIХ сторіччя, з неефективним її використанням порівняно з приватною власністю на землю. Але не такою приватною власністю як сьогодні в Україні, коли селяни не мають умов самостійного ведення господарства, а аграрний ринок захоплений агрохолдингами і зернотрейдерами. Результатом є руйнування наших чорноземів: рівень гумусу знизився за останні 20-25 років в середньому на майже 30%.

Заявлений владою майбутній вільний продаж угідь за цих умов не дасть необхідних результатів і такий продаж, на жаль, вільним не буде. Оскільки дрібні землевласники заключили довгострокові договори оренди, то вони не зможуть самостійно приймати рішення про вихід на земельний ринок. За нашим законодавством, пріоритетне право на купівлю орендованого майна мають орендарі. Тому власники дрібних наділів залишаються у повній залежності від своїх земельних баронів.

Зрозуміло, що фінансові ресурси для купівлі землі у двох класів сільськогосподарських компаній принципово різні: латифундисти мають доступ до мільярдів доларів. Вони виступлять або посередниками між українськими дрібними власниками і транснаціональними корпораціями, або запозичать кошти за кордоном для купівлі земель собі. Зрозуміло, що після такого «великого переділу» фермери залишаться при «своїх інтересах». Практично усі землі, що будуть виставлені на продаж, зможуть купити українські  барони, міжнародні корпорації та фінансові кола. Проте латифундисти, тримаючи селян за горло, неохоче ставляться до придбань того, що вони вже мають. Тому нема чому дивуватися, що вони досі з 2000 року не подолали мораторій у Верховній Раді.

Хто ж зацікавлений у створенні ринку аграрних земель? – Очевидно, ті, хто матимуть доступ до державного сільськогосподарського земельного фонду і зможуть заробити на продажі державних угідь –  це чиновники і фінансові посередники. І це викликає підозру щодо можливих корупційних дій, зловживань та незаконного збагачення тих, хто при владі. Окрім того, є ще одна підозра: олігархи й корупціонери, типу Коболєва, купивши ділянку за мізерну плату, зможуть вільно качати корисні копалини, які знаходяться під нею, або перепродати її іноземцям за реальні гроші.

Які можна зробити ВИСНОВКИ І ПРОГНОЗИ?

  1. Перехід до неконтрольованого продажу земель не підтримується більшістю господарюючих суб’єктів аграрного сектору економіки та міськими мешканцями. Особливу підозру викликає дозвіл на право власності на угіддя іноземним особам, які є тимчасовими користувачами, а скоріше експлуататорами нашого національного багатства. Реформа такого спрямування стане каменем спотикачем не тільки подальшого зростання і урізноманітнення українського аграрного виробництва, а й подолання політичної кризи в Україні.
  2. Так званий вільний продаж земель за новим законодавством не передбачає реалізацію прав сьогоднішніх дрібних власників, які передали свої наділи в довгострокову оренду і не вправі розірвати відповідні угоди. Продаватися будуть головним чином землі державної власності, проте нове законодавство не визначає профіль, умови, агрономічні й екологічні вимоги та виробничі зобов’язання майбутніх господарств, які будуть утворені на цих землях. У подібній торгівлі присутній корупційний елемент і повна безвідповідальність влади за розвиток аграрної економіки. Відкриваються усі можливості для спекуляцій землею та її деструктивного використання. Виникає також враження, що сьогоднішній уряд працює не в інтересах нашого народу і дуже хоче сподобатися іноземним інвесторам і кредиторам.
  3. Основними покупцями державних земель будуть великі іноземні фонди і корпорації, а також українські латифундисти, які мають доступ до масштабних фінансових джерел. В результаті збільшиться частка великих монокультурних зернових господарств, що працюватимуть не на внутрішній ринок, а на експорт. Погіршиться продовольчий асортимент та задоволення попиту на харчові продукти в Україні. Продовжиться виснаження та знизиться родючість наших чорноземів. Окрім того, землі потраплять в руки спекулянтів і стануть ресурсом фінансових операцій на світових ринках. Виснаження чорноземів і однобокість аграрного виробництва не дадуть змоги динамічно збільшувати обсяги цього виробництва. В кінці процесу матимемо спустошення сільськогосподарських угідь і зростання вартості продовольства в наших містах.
  4. Зацікавленість у купівлі прав на землю проявлять також «шукачі» нафти, газу, бурштину, урану, благородних і  рідкоземельних металів тощо, які зараз стримують видобуток, намагаючись занизити вартість ділянок, а після відкриття ринку землі матимуть змогу добувати корисні копалини і перепродавати ділянки транснаціоналам.
  5. Розгортання великих одноманітних зернових господарств спричинить зменшення числа робочих місць на селі і зростання внутрішньої міграції в міста і еміграції за кордон. Прискориться зникнення сільських поселень з мапи України і знищення українського селянства.
  6. Шлях, який пропонується парламентською монокоаліцією, означає екстенсивний розвиток сільського  господарства, пов’язаний з подальшим розоренням землі, надмірною експлуатацією її ресурсів, захаращенням рік та інших водойм, порушенням балансу між господарюванням та дикою природою, погіршенням екології та умов життя у сільській місцевості. Це абсолютно бесперспективно.
  7. Курс має полягати у зростанні і кількісно, і якісно українського малого і середнього фермерства та присадибного мікрогосподарства з необхідною інфраструктурою такого агробізнесу. Це буде інтенсивний і технологічний шлях руху. Саме цій меті повинен слугувати ринок сільськогосподарських земель.

Політичний розбрат у суспільстві, спричинений спекулятивно-деструктивним підходом до регулювання земельних відносин, треба зупинити. Розробити найсучасніший та найефективніший варіант регулювання продажу землі, запровадити найкращу модель аграрної економіки, підняти заможність наших людей і в місті, і в селі. Президент повинен, поки не пізно, згуртувати найкращих спеціалістів з цих питань і вийти на потрібний рівень, а не слухати своє жадібне солодкоголосе оточення та іноземних проповідників.

 

 

Володимир Лановий, доктор економічних наук, екс-міністр економіки, екс-віце-прем’ер-міністр

Жовтень14/ 2019

Коментарs:

Ваша email адреса не публікується. Поля, обов'язкові для заповнення, позначені *

Ви можете використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Звернення єпископів УГКЦ до представників органів державної влади, політикуму та громадянського суспільства України